ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  34/239-22/677

22.05.08

за позовом          Державного комітету України з державного матеріального резерву

до          Державної акціонерної компанії «Укрресурси», м. Київ

про          стягнення 19 391 730,44 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Ільмухіній Т.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: Дроган О.В., предст., дов. № 2/4497 від 30.07.07 року

від відповідача: не з'явився

          В судовому засіданні 22.05.2008 року за згодою позивача проголошено вступну та резолютивну частини рішення.          

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Державний комітет України з державного матеріального резерву звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Державної акціонерної компанії «Укрресурси» про стягнення 19 391 730,44 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано умови Агентського договору №43 (юр-61/2002) від 16.05.2002 року та специфікацій №25 від 24.03.2003 року, №18 від 07.05.2003 року.

Також за неналежне виконання умов зазначеного договору позивач просить стягнути з відповідача 3 144 597,15 грн. - пені, 684 750,01 грн. –3 % річних та 1 867 383,12 грн. - інфляційних втрат.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що предмет спору у справі відсутній та просив припинити провадження у справі.

Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач посилався на той факт, що зобов'язання відповідача за договором в частині розрахунків за реалізовані ТМЦ державного в тому числі і мобілізаційного резерву припинились в зв'язку зі зміною їх на нові зобов'язання, які виникли  на підставі пропозиції позивача укласти  договір (окреме доручення від 22.04.2004 року) та вчиненням відповідачем дій, що свідчать про прийняття цієї пропозиції (перерахування коштів з 27.04.2004 року).

В подальшому відповідач змінив правове обґрунтування клопотання про припинення провадження по справі та зазначив, що 03.08.2006 року між сторонами було підписано договір доручення № юр-251/2006, відповідно до п. 9.3 якого сторони домовились про новацію всіх грошових зобов'язань Компанії перед Держкомрезервом, що існували станом на 01.08.2006 року і таким чином відповідач вважає, що сторони самостійно врегулювали спірні відносини шляхом новації зобов'язання, внаслідок чого зобов'язання за агентським договором № 43 від 16.05.2002 року, в тому числі за додатковими угодами № 25 від 24.03.2003 року та № 18 від 07.05.2003 року, які є його невід'ємними частинами, вважаються припиненими.

Позивач проти задоволення клопотання відповідача про припинення провадження по справі заперечував та зазначив, що п. 9.3 Договору доручення № юр-251/2006 не є новацією зобов'язання яке виникло між сторонами по Агентському договору № 43 від 16.05.2002 року, оскільки наявність в договорі доручення п. 9.3 не доводить факту досягнення між сторонами згоди на внесення змін до Агентського договору в частині зміни порядку розрахунків та не підтверджує факт заміни, відповідно до вимог ст. 604 ЦК України, зобов'язання відповідача з повернення позивачу всіх одержаних за агентськими договорами коштів.

Судом клопотання відповідача про припинення провадження по справі відхилено та розгляд справи здійснено по суті.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, які брали участь у судових засіданнях, суд –

ВСТАНОВИВ :

16.05.2002 року між позивачем та відповідачем було укладено Агентський договір №43 (юр-61/2002) (надалі по тексту Агентський договор), відповідно до умов якого відповідач зобов’язався вчинити за дорученням та в інтересах позивача юридичні та інші дії від свого імені або від імені позивача, направлені на реалізацію матеріальних цінностей державного, у тому числі мобілізаційного, резерву (п.1.1 Агентського договору). Реалізація матеріальних цінностей, згідно з п.1.2 Агентського договору, здійснюється відповідачем на конкурсних засадах.

Відповідно до пп. 2.2.2 п. 2.2 Агентського договору, на протязі 5 днів з дня проведення відповідачем конкурсу позивач зобов’язаний укладати з ним додаткові угоди-специфікації, в яких визначається перелік матеріальних цінностей, щодо яких відбувся конкурс, стартова ціна та ціна реалізації, перелік підприємств системи державного реєстру та/або відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного (матеріального) резерву та інші необхідні умови. Додаткові угоди-специфікації, оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін, є невід’ємною частиною Агентського договору.

Згідно пп. 2.4.5 п. 2.4 Агентського договору, відповідач зобов’язаний протягом 3 банківських днів з дати отримання грошових коштів від переможців конкурсу перерахувати їх позивачеві.

Відповідно до п.5.1 Агентського договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до кінця року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

24.03.2003 року сторонами підписано додаткову угоду-специфікацію №25, відповідно до умов якої позивач передав відповідачу на умовах відстроченого платежу продовольче зерно у загальній кількості 50 000 т вартістю 28 068 499,16 грн. Згідно з п.4 зазначеної додаткової угоди-специфікації відповідач був зобов’язаний здійснити розрахунки за зерно до 15.05.2003 року.

Позивач у відповідності до умов Агентського договору передав відповідачу передбачену положеннями додаткової угоди-специфікації №25 кількість продовольчого зерна, про що сторонами було підписано Акт приймання-передачі від 08.05.2003 року. Також факт передачі позивачем відповідачеві 50 000 т продовольчого зерна за умовами Агентського договору та додаткової угоди-специфікації №25 до нього підтверджується нарядами на відпуск зерна з державного резерву №35/1 від 01.04.2003 року, №40 від 01.04.2003 року, №42 від 01.04.2003 року, №43 від 01.04.2003 року, №44 від 01.04.2003 року, №35 від 24.03.2003 року, №36 №35 від 24.03.2003 року, №37 від 24.03.2003 року, №38 від 24.03.2003 року, №39 від 24.03.2003 року та №40 від 24.03.2003 року.

Незважаючи на це, відповідач умови Агентського договору та додаткової угоди-специфікації №25 у повному обсязі не виконав, та кошти за отримане від позивача продовольче зерно у кількості 50 000 т перерахував позивачеві тільки частково. Загалом за умовами Агентського договору та додаткової угоди-специфікації №25 відповідачем було сплачено на користь позивача 4 500 000 грн.

07.05.2003 року сторонами підписано додаткову угоду-специфікацію №18, відповідно до умов якої позивач передав відповідачу на умовах відстроченого платежу продовольче зерно у загальній кількості 671,234 т вартістю 397 140 грн. Згідно з п.4 зазначеної додаткової угоди-специфікації відповідач був зобов’язаний здійснити розрахунки за зерно до 15.05.2003 року.

Позивачем було передано відповідачеві зазначену у додатковій угоді-специфікації №18 кількість продовольчого зерна, що підтверджується нарядом на відпуск зерна державного резерву №76 від 08.05.2003 року та підписаним сторонами Актом прийому-передачі від 08.05.2003 року.

Проте, всупереч положенням Агентського договору та додаткової угоди-специфікації №18 коштів за передане продовольче зерно відповідач не перерахував.

16.05.2003 року між позивачем, відповідачем та ДП „НВО-Либідь” (правонаступником якого є ДП „Укррезерв”) було укладено Договір про перевід боргу №юр-99/2003 із додатком №1, відповідно до умов якого частину заборгованості відповідача перед позивачем за додатковою угодою-специфікацією №18 та додатковою угодою-специфікацією №25 у розмірі 10 270 639 грн. було переведено на нового боржника –ДП „НВО-Либідь”.

Таким чином станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за агентським договором складає 13 695 000, 16 грн.

Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР, чинного на момент укладення Агентського договору, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 161 ЦК УРСР, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 162 ЦК УРСР).

01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України.

          Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

         Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

   Згідно п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник)   зобов'язана   вчинити   на  користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати  майно,  виконати  роботу,  надати послугу,  сплатити  гроші  тощо) або утриматися від певної дії,  а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

           Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

          Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується той факт, що відповідачем не було належним чином, в повному обсязі та у визначені строки виконані грошові зобов’язання перед позивачем, передбачені Агентським договором та додатковими угодами-специфікаціями №25 та №18. Сума заборгованості відповідача перед позивачем, яка утворилась внаслідок порушення відповідачем зазначеного вище договору, в загальному розмірі 13 695 000,16 грн. підтверджується наявними в справі документами та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

 Стаття 610 Цивільного кодексу України встановлює, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

  Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

  Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

  Відповідно до п. 15, 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" у разі несвоєчасної сплати вартості поставленої з державного резерву продукції одержувач (споживач) сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення.

  Розмір пені, передбачений пунктами 7, 8, 9, 10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей, а передбачений пунктами 14 і 15, - з суми простроченого платежу, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

 Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

         Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт порушення відповідачем його грошових зобов’язань по Агентському договору та додатковим угодам, враховуючи приписи діючого законодавства України, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1 867 383,12 грн.,  3% річних - в розмірі 684 750, 01 грн., суми пені - в розмірі 3 144 597,15 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 Відповідач в ході судового розгляду справи фактично не заперечував проти наявної перед позивачем заборгованості та не оспорював ні її суму, ні підстави виникнення, не заперечував відповідач і щодо суми нарахованої пені та штрафних санкцій, він лише посилався на той факт, що 03.08.2006 року між відповідачем та позивачем було укладено Договір доручення № юр-251/2006 (надалі по тексту Договір доручення), відповідно до п.9.3 якого, сторони домовились про новацію всіх грошових зобов’язань відповідача перед позивачем, що існували станом на 01.08.2006 року.

Відповідно, відповідач вважає, що сторони самостійно врегулювали спірні відносини шляхом новації зобов'язання, внаслідок чого зобов'язання за Агентським договором № 43 від 16.05.2002 року, в тому числі за додатковими угодами № 25 від 24.03.2003 року та № 18 від 07.05.2003 року, які є його невід'ємними частинами, вважаються припиненими. Також припиненими, в зв'язку з новацією, відповідач вважає і додаткові зобов'язання.

Господарський суд не погоджується з такими доводами відповідача в силу наступного.

Відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином новацію характеризують наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання, наявність умови про припинення попереднього зобов'язання, припинення всіх додаткових зобов'язань, виникнення між тими ж сторонами нового зобов'язання, яке як правило містить умову про інший предмет чи спосіб виконання.

В п. 9.3 Договору доручення, на який відповідач посилається як на новацію, не вказано яке саме зобов'язання між сторонами припиняється і яке зобов'язання виникає, не вказано з яких підстав виникло первісне зобов'язання. Пункт 9.3 Договору доручення  № юр-251/2006 не відповідає всім зазначеним характеристикам та не підтверджує згоди сторін про новацію грошового зобов'язання відповідача саме за Агентським договором № 43 (юр-61/2002) від 15.05.2002 року в частині зміни порядку розрахунків та не свідчить про заміну, відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України, зобов'язання відповідача з повернення позивачу всіх одержаних за Агентським договором коштів.

Суд вважає, що при підписанні Договору доручення, зокрема визначаючи в п. 9.3 положення про новацію грошових зобов'язань сторони не досягли згоди з приводу того які саме грошові зобов'язання підлягають новації, в якій сумі, що відповідно свідчить про те, що воля сторін не була спрямована на укладання правочину про припинення зобов'язань саме по агентському договору та не дає можливості встановити правову природу нового зобов'язання, яке мало б виникнути в результаті новації та застосувати до нього відповідні правові норми.

Таким чином, суд не вбачає, що зобов’язання відповідача сплатити на користь позивача 13 695 000,16 грн. відповідно до умов Агентського договору та додаткових угод-специфікацій №25 та №18 є припиненими з моменту укладання Договору доручення № юр-251/2006.

До того ж суд враховує і той факт, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження перерахування позивачу коштів на погашення заборгованості за Агентським договором в спосіб визначений п. 9.3  Договору доручення, а позивачем отримання зазначених коштів та зарахування їх в рахунок такої заборгованості. Матеріали справи навпаки свідчать про те, що сторони ніяких дій на виконання п. 9.3 Договору доручення, щодо погашення грошових зобов'язань саме за Агентським договором не здійснювали.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги визнаються судом такими, що  підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Враховуючи той факт, що позов позивача, звільненого від сплати державного мита задоволено в повному обсязі, а відповідач від сплати державного мита не звільнений державне мито підлягає стягненню з відповідача до державного бюджету. Також на відповідача покладаються витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, ст. ст. 33, 49, 66,67,68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з  Державної акціонерної компанії "Укрресурси" (01001, м. Київ, пров. Музейний, 10, код ЄДРПОУ 00036044) на користь Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 00034016) 13 695 000,16 грн. (тринадцять мільйонів шістсот дев'яносто п'ять тисяч гривень шістнадцять копійок) основного боргу, 3 144 597,15 грн. (три мільйони сто сорок чотири тисячі п'ятсот дев'яносто сім гривень п'ятнадцять копійок) пені, 684 750,01 грн. (шістсот вісімдесят чотири тисячі сімсот п'ятдесят гривень одна копійка) 3 % річних, 1 876 383,12 грн. (один мільйон вісімсот шістдесят сім тисяч триста вісімдесят три гривні дванадцять копійок)  інфляційних втрат.

Стягнути з  Державної акціонерної компанії "Укрресурси" (01001, м. Київ, пров. Музейний, 10, код ЄДРПОУ 00036044) в доход державного бюджету 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя

О.С.Копитова