ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"26" грудня 2006 р. Справа № 19/288
Господарський суд Рівненської області у складі судді Тимошенко О.М. при секретарі судового засідання Літвищенко А.А. розглянув справу
за позовом Державна податкова інспекція у місті Рівне
до відповідача 1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тант"
до відповідача 2: Приватний підприємець ОСОБА_1
про визнання недійсним договору позички від 02.11.2004 р., визнання недійсним господарського зобов'язання по наданню транспортних послуг на загальну суму 43628 грн. 00 коп., стягнення в дохід держави 43628 грн. 00 коп.
Представники: від позивача -Прищепа О.С. ;
від відповідачів- ОСОБА_2
Статті 27, 29, 49, 51, 127 Кодексу адміністративного судочинства України роз'яснені.
СУТЬ СПОРУ:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом визнання недійсним договору позички (безоплатного користування автомобілем та напівпричепом) від 02.11.2004 року, укладеного між ТзОВ "Тант" та приватним підприємцем ОСОБА_1., а також визнання недійсними господарських зобов'язань по наданню транспортних послуг підпримцем ОСОБА_1. товариству з обмеженою відповідальністю "Тант" на загальну суму 43628 грн. і стягнення в дохід держави з підприємця ОСОБА_1. коштів в сумі 43628 грн. В процесі розгляду справи позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в якій просить при вирішенні спору по суті застосувати до відповідачів правові наслідки передбачені статтею 208 Господарського кодексу України. Вимоги обгрунтовує тим, що договір позички укладено відповідачами в порушення вимог ст. ст. 827-836 Цивільного кодексу України.
Представник відповідачів проти позову заперечив, мотивуючи тим, що позивачем не доведено факту існування умислу у сторін, направленого на вчинення дій які суперечать інтересам держави та суспільства. Тому відсутні підстави для визнання господарського зобов'язання недійсним. Просить в позові відмовити.
Окрім того, представником відповідача заявлено клопотання про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3, яка нотаріально посвідчувала договір позички.
Заявлене клопотання судом відхилено, оскільки відповідачем не доведено яким чином рішення у даній справі вплине на права та обов'язки приватного нотаріуса.
Давши оцінку матеріалам справи, доводам сторін, місцевий господарський суд -
ВСТАНОВИВ:
Під час перевірки ТзОВ "Тант" (далі в тексті - товариство) сектором документальних перевірок відділу контрольно-перевірочної роботи ДПІ у м. Рівне було встановлено, що одним із контрагентів товариства є приватний підприємець ОСОБА_1, яка надавала послуги товариству по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, що був у останньої в безоплатному користуванні згідно договору позички від 02.11.2004 р. В результаті даної господарської діяльності за перевіряємий період було надано послуг на суму 43268 грн.
Як свідчать матеріали справи, 02 листопада 2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Тант" (позичкодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1(користувач) укладено договір позички (безоплатного користування автомобілем та напівпричепом) згідно якого ТзОВ "Тант" безоплатно передало підприємцю ОСОБА_1. автомобіль марки МАN 19.464., 2000 року випуску, об'єм двигуна 12816, шасі (кузов) НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та напівпричеп ІНФОРМАЦІЯ_1 для користування протягом встановленого цим договором строку (до 01.09.2007 р.). Зазначений автомобіль та напівпричеп належать ТзОВ "Тант" на праві власності.
За умовами ч. 2 ст. 829 Цивільного кодексу України юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю.
Відповідно до Статуту ТзОВ "Тант", учасниками товариства є ОСОБА_1 та ОСОБА_1. За таких обставин товариство не мало права передавати автомобіль та напівпричеп у безоплатне користування особі, яка є її учасником. Відтак договір позички укладено в порушення вимог чинного законодавства.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою ст. 203 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині визнання недійсним договору позички від 02.11.2004 р., укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю "Тант" (позичкодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1підлягають задоволенню.
Відносно вимог позивача щодо визнання недійсними господарських зобов'язань по наданню транспортних послуг підприємцем ОСОБА_1. товариству з обмеженою відповідальністю "Тант" на суму 43628 грн. та застосування наслідків, встановлених ст. 208 Господарського кодексу України, судом встановлено та враховано таке.
В обгрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на ст.ст. 2, 4, 9 Закону України “Про систему оподаткування” за якими передбачено обов'язок платників податків сплачувати податки та збори до бюджетів та державних цільових фондів у порядку та на умовах, що визначаються законами про оподаткування. Також вказує, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, щодо угод укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зокрема належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Підставою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства позивач вважає укладений між відповідачами договір позички (безоплатного користування автомобілем та напівпричепом) і надання транспортних послуг підприємцем ОСОБА_1. товариству “Тант” його ж власним автотранспортом. В результаті даної господарської діяльності ТзОВ “Тант” було зменшено зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 10907 грн.
Як свідчать матеріали справи, господарські зобов'язання між підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю “Тант” грунтуються на договорі від 01.06.2004 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого ТзОВ “Тант” є замовником транспортних послуг, а підприємець ОСОБА_1 перевізником.
Господарські операції між сторонами договору перевезення оформлені належним чином з дотриманням вимог діючого законодавства. За надані послуги з перевезення в повній мірі проведено сплату коштів та відповідно сплату податків.
Жодних порушень, які б свідчили про ухилення від сплати податків за вказаним договором позивачем не встановлено і документально не підтверджено.
За таких обставин суд не вбачає підстав щодо визнання господарського зобов'язання за договором перевезення вантажів таким, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Посилання позивача на ту обставину, що ТзОВ “Тант” здійснювало амортизаційні відрахування та витрати на капітальний ремонт автомобільного транспорту наданого підприємцю ОСОБА_1 за договором позички (що на думку позивача призвело до зменшення зобов'язання по сплаті податків), не може бути тією умовою, яка не відповідає вимогам закону, оскільки при безоплатній передачі основних фондів валовий дохід у передавача дорівнює нулю, а в одержувача таких основних фондів немає права на нарахування амортизації.
Окрім того, як вказано вище, господарські зобов'язання щодо надання транспортних послуг виникли в результаті укладення договору на перевезення вантажів та надання послуг, а не в результаті укладення договору позички. Відтак укладення з порушенням закону договору позички не тягне за собою наслідком визнання недійсним зобов'язання по наданню транспортних послуг.
Зважаючи на вищевикладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 94, 158 ч. 1, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним договір позички (безоплатного користування автомобілем та напівпричепом) від 02.11.2004 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тант" та приватним підприємцем ОСОБА_1.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Сторона, яка не погоджується з постановою, має право на апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя