01.03.07   УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000,м.Чернігів                                                                             телефон канцелярії

проспект Миру, 20                                                                                         7-99-18

Іменем України

РІШЕННЯ

27 лютого 2007 року                                                              Справа № 12/61

Позивач:           Товариство з обмеженою відповідальністю  "ВКФ ПРОФІТ"

вул. Кооперативна, 1, м. Нікополь, Дніпропетровська область, 53208

          

Відповідач:          Дочірнє підприємство "Чернігівський облавтодор"

вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005

Предмет спору: про стягнення заборгованості 132632,25 грн.

Суддя                   Л.М.Лавриненко

Представники сторін:

позивач: Воропай Н.Г. - довіреність № б/н від 03.01.2007 року,  представник.

відповідач: Коваленко Ю.В. –довіреність б/н від 20.12.2006 року, представник.

       

СУТЬ СПОРУ:

          Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 130 985 грн. 07 коп. боргу, 1647 грн. 18 коп. пені, згідно договору поставки № 95 від 20.09.2006 року.

          Представники сторін в судовому засіданні  надали клопотання  про відмову здійснення технічної фіксації судового процесу, яке задоволено судом.

          Представник позивача  в судовому засіданні  відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, надав письмове клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 13 000 грн., як суму не одержаного прибутку, 2 897 грн. 50 коп. пені, 1 022 грн. 20 коп. за користування грошовими коштами та 750 грн. збитків, понесених у зв’язку з відрядженням.

          Представник відповідача проти поданого клопотання про збільшення позовних вимог  заперечував.

          Відповідач вимог суду не виконав, витребувані судом документи не надав.

          Представник відповідача в судовому засіданні проти суми боргу не заперечував.

          Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору,  господарський суд  встановив:

             Клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог  приймається судом  в частині збільшення  позовних вимог щодо  стягнення пені на суму 1250 грн. 32 коп., оскільки це не протирічить діючому законодавству та не зачіпає нічиї охоронювані законом інтереси.

Клопотання позивача в частині збільшення  позовних вимог  на 13 000 грн., як суму не одержаного прибутку, 1 022 грн. 20 коп. за користування грошовими коштами та 750 грн. збитків, понесених у зв’язку з відрядженням, відхилено судом, оскільки відповідно до частини 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач має право збільшити  розмір   лише  заявлених позовних вимог. Як вбачається з поданої позовної заяви позивачем було подано позов про стягнення боргу та пені, а сума не одержаного прибутку, борг за користування грошовими коштами та понесені збитки не були предметом позовних вимог по даному позову. Своїм правом щодо зміни предмету позовних вимог позивач не скористався.

20.09.2006 року між сторонами було укладено договір № 95 на поставку щебеневої продукції.

Відповідно до  п. 1.1. зазначеного договору позивач взяв на себе зобов’язання поставити Покупцеві товар, а Покупець  прийняти і  оплатити на умовах даного договору.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту  його підписання і діє до 31.12.2006 року.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України , суб»єкти господарювання  та інші учасники господарських відносин  повинні виконувати  господарські зобов»язання належним чином  відповідно  до закону, інших правових  актів , договору, а за відсутності  конкретних вимог  щодо виконання зобов»язання  - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч 2,3 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона  має вжити усіх  заходів, необхідних  для належного  виконання нею зобов»язання, враховуючи інтереси  другої сторони  та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні  положення  Цивільного кодексу України  з урахуванням особливостей передбачених  цим Кодексом.

Так відповідно до  ст.  526 Цивільного кодексу України,  зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших  актів цивільного законодавства, а за відсутності  таких умов  та вимог –відповідно до звичаїв ділового обігу  або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договору , позивач, відповідно до заявок відповідача від 18.10.2006 року, № 03-07/786 від 19.10.2006 року, № 03-10/787 від 25.10.2006 року, № 03-10/800 від03.11.2006 року, № 03-70/801 від 07.11.2006 року, 14.11.2006 року, № 03-10/809 від 17.11.2006 року, № 03-10/819 від 27.11.2006 року, , копії яких додані до матеріалів справи , здійснив  в період з   22.10.06р. по 20.11.06р. відвантаження продукції  відповідачеві  на загальну суму 377485 грн 03 коп..

Факт  поставки  продукції підтверджується  видатковими накладними  № РН -00926 від 22.10.06р., № РН -00931 від 30.10.06р., № РН -00930 від 30.10.06р., № РН -00928 від 31.10.06р., № РН -00929 від 31.10.06р., № РН -01041 від 02.11.06р., № РН -01042 від 02.11.06р.,№ РН -01043 від 10.11.06р.,№ РН -01045 від 11.11.06р.,№ РН -01039 від 12.11.06р., № РН -01025 від 12.11.06р., № РН -01046 від 15.11.06р., № РН -01044 від 15.11.06р., № РН -01040 від 16.11.06р., № РН -01037 від 20.11.06р. та залізничними  квитанціями  про приймання  вантажу  до перевезення , які знаходяться  в матеріалах справи.

У відповідності до п. 2.6. договору розрахунок покупця з продавцем проводиться шляхом  безготівкового розрахунку в національній валюті України, на розрахунковий рахунок продавця на основі рахунків виставлених продавцем в слідую чому порядку: - оплата за продукцію проводиться шляхом 100% передоплати, згідно виставленого рахунку-фактури., - кінцевий рахунок проводиться згідно видаткових накладних.

Пунктом  2.7. Договору від 20.06.2006 року № 95 передбачено, що у випадку поставки продукції до одержання передоплати, покупець зобов’язаний оплатити вартість продукції на протязі 3-х днів з моменту поставки згідно умов поставки.

Як вбачається із матеріалів справи  відповідач взяті на себе зобов’язання щодо оплати поставленої   продукції   виконав частково, сплативши 246 499 грн. 96 коп.,  заборгованість становить  130 985 грн. 07 коп.

Позивачем  листом № 45/ю від 29.11.2006 року була надіслана відповідачу вимога щодо оплати заборгованості на суму 130 985 грн. 07 коп., яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2 897 грн. 50 коп., відповідно до п. 5.1. договору,  за прострочення оплати заборгованості.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов’язання.

Таким чином неустойка є одним із видів  забезпечення виконання зобов’язання.            Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено , що правочин  щодо забезпечення  виконання зобов”язання  вчиняється  у письмовій формі. Правочин  щодо забезпеченняя  виконання  зобов”язання , вчинений  із недодержанням  письмової  форми, є нікчемним.

Частинами  4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов’язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

У відповідності до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують  на користь одержувачів  цих коштів  за прострочку платежу пеню  в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом  5.1. договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань по Договору, згідно діючого законодавства України.

Приймаючи до уваги, що в  Договорі № 95 від 20.06.2006 року сторонами не передбачено   відповідальність відповідача  у вигляді сплати пені  за построчку оплати, та не  досягнуто згоди щодо  розміру пені за  прострочку оплати поставленого товару, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення пені є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Посилання   позивача на ч.6 ст.231 Господарського процесуального кодексу України є безпідставні , оскільки зазначена норма  Закону  визначає порядок встановлення  розміру  штрафних санкцій, а не розмір штрафних санкцій за  неналежне виконання  умов договору.

Чинним законодавством також не передбачена відповідальність у вигляді сплати пені за прострочку виконання  зобов”язання щодо оплати отриманої продукції, якщо така відповідальність не визначена  умовами договору.

За таких обставин суд доходить висновку , що позовні вимоги позивача щодо стягнення пені  є  безпідставні і задоволенню не підлягають.

          Приймаючи до уваги, що відповідач в порушення ст.ст. 525,526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов’язання не виконав, за отриману продукцію   своєчасно в повній сумі не розрахувався, і вимоги позивача не оспорив, суд, з урахування  вищезазначеного,  доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 130 985 грн. 07 коп. боргу, в решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача підлягає стягненню на користь позивача    1309  грн. 85 коп.   витрат по сплаті держмита та    115 грн. 45 коп.   витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 546, 547, 549 Цивільного кодексу України, ст. 193, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.22, 49, 82-85   Господарського процесуального кодексу України,  господарський суд  

                                                      ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити   частково.

2.          Стягнути з  Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор",  вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005  (р/р 260088021 в ЧОД „Райффайзен Банк Аваль”  м. Чернігів, МФО  353348, код 32016315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ",  вул. Кооперативна, 1, м. Нікополь, Дніпропетровська область, 53208 (р/р 26002001040127 в ЗАТ Агробанк   м. Дніпропетровськ, МФО 307123, код 33125542)  130985 грн. 07 коп. боргу, 1309 грн. 85 коп. держмита та 115 грн. 45 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3.          В решті позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ВКФ ПРОФІТ",  вул. Кооперативна, 1, м. Нікополь, Дніпропетровська область,  (р/р 26002001040127 в ЗАТ Агробанк   м. Дніпропетровськ, МФО 307123, код 33125542)  з державного бюджету державне мито в сумі 164 грн. 20 коп., сплачене згідно платіжного доручення № 27 від 23.02.2007 року,  яке знаходиться в матеріалах справи № 12/61.

5. Це рішення є підставою для повернення державного мита з Державного Бюджету.

            Суддя                                                  Л.М.Лавриненко

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 Господарського процесуального  кодексу України та підписано 01.03.2007р.

            Суддя                                                  Л.М.Лавриненко