УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "22" лютого 2007 р. Справа № 1/4354
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Сичової О.П.
судді
за участю представників сторін
від позивача не з'явився;
від відповідача Лисак Ю.М. - представник за довіреністю;
третіх осіб
прокурора
розглянув справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Украгро НПК" (м.Жашків)
до Відкритого акціонерного товариства "Червонський цукровик" (смт.Червоне Андрушівського району)
про стягнення 5887,32 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивачем подано позов про стягнення на його користь з відповідача 5887,32грн. процентів за користування чужими грошовими коштами нарахованих на підставі ст.536 Цивільного кодексу України. В запереченні на відзив позивача (а.с.34, 35) представник позивача підтримав позовні вимоги в сумі 2977грн.
Обґрунтування позову:
- позивачем були поставлені відповідачу мінеральні добрива ИРК 14-14-25 (надалі - "товар") в кількості 64 (шістдесят чотири) тони на загальну суму 88 320,00 гривень;
- поставка (передача) товару підтверджується накладною № П-00390 від 28 вересня 2005 року (а.с. 12). Договір поставки в окремому документі не викладався;
- відповідач обов'язку по оплаті поставленого товару не виконав належним чином;
- позивач звернувся з позовом до суду, про стягнення заборгованості за поставлений товар. Господарський суд Житомирської області визнав позов обґрунтованим і своїм рішенням від 18.04.06 по справі №7/807 задовольнив позов повністю. Заборгованість з відповідача було стягнуто в порядку виконавчого провадження;
- статтею 692 Цивільного кодексу України передбачається право продавця вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами у разі прострочення оплати товару покупцем;
- в статті 536 Цивільного кодексу України зазначається:
1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства;
- ст. 198 Господарського кодексу передбачає сплату відсотків (процентів) за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин, у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Таким чином, на думку позивача, відповідач зобов'язаний сплатити відсотки за користування грошовими коштами (ст. 536, 692 ЦК України, ст. 198 ГК України) за період від дня коли товар мав бути оплаченим до дня його фактичної оплати.
При визначенні розміру процентів за користування чужими коштами, позивач виходив з ст. 1048 ЦК України - "Проценти за договором позики", згідно якої, ... розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України.
З позовної заяви випливає, що відповідач зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими коштами позивача за весь період користування, з моменту прострочення до фактичної сплати поставленого товару у розмірі облікової ставки НБУ, встановленої Національним банком України в період прострочення.
Нараховані позивачем проценти, згідно уточнення позовних вимог, становлять 2977грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 29) позовні вимоги не визнав, однак у відзиві на позовну заяву а.с. ( 45, 46) зазначив про можливий розмір процентів в сумі 914,09грн.
Відповідач вважає, що при нарахуванні процентів за користування чужими грошовими коштами, необхідно виходити з положень ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, відповідач просить суд врахувати тяжкий фінансовий стан підприємства та зменшити суму нарахованих процентів згідно ст. 233 Господарського кодексу України.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
У відповідності з досягнутою між сторонами домовленістю, без укладання письмового договору, позивачем поставлено відповідачу суміш комплексних мінеральних добрив в кількості 64 тони на загальну суму 88320 грн. 00 коп., що підтверджується накладною № П-00390 від 28.09.05.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати товару, у позивача виникло право вимагати оплати поставленого товару, яку відповідач повинен був виконати в семиденний термін з моменту пред'явлення вимоги із врахуванням п'ятиденного поштового обороту.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 18.04.06, прийнятого у справі №7/807 за участю цих же сторін, було встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання перед позивачем щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого йому товару та було стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Червонський цукровик" на користь Закритого акціонерного товариства "УкрАгро НПК" - 78320 грн. 00 коп. боргу за поставлений товар.
Даним рішенням господарський суд встановив, що за своєю правовою природою домовленість сторін прирівнюється до договору поставки.
Згідно абзацу 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 692 ЦК України, встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, законодавець не конкретизував, які саме проценти маються на увазі та їх правову природу виходячи з положень ЦК України.
Проте, в ч. 5 статті 694 ЦК України, яка регулює правовідносини з приводу продажу товару в кредит, законодавець чітко обумовив - якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Стаття 536 ЦК України, входить до Глави 48 "Виконання зобов'язань" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України, а отже може застосовуватись до всіх правовідношень, які виникають у зобов'язальному праві, зокрема, до тих зобов'язань, які виникають за договором поставки та купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 536 за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Частина друга вказаної статті визначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином, виходячи з частини 2 статті 536 господарський суд приходить до висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами та їх розмір має вказуватись в договорі та бути однією із його умов.
На думку господарського суду, проценти визначені в статті 536 ЦК України, не є видом цивільної правової відповідальності, оскільки в статті 611 ЦК України, сплата процентів, як правовий наслідок порушення зобов'язання, не вказано. Проте, проценти як вид забезпечення виконання зобов'язань можуть встановлюватись в договорі, чого також не було зроблено сторонами.
Позивач, при визначені розміру процентів посилається на ст. 1048 ЦК України "Проценти за договором позики", як на норму закону, що встановлює розмір процентів. Проте, господарський суд також не погоджується з даною позицією позивача, оскільки в частині 1 даної статті вказується, що розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже, законодавець знову пов'язує сплату процентів з умовами договору.
Господарський суд відкидає можливість застосування ст. 1048 також з тих підстав, що договорі поставки в письмовій формі взагалі не укладався, сторони не домовились про застосування кредитних правовідносин в разі несвоєчасно проведеного розрахунку, що могло б також кореспондуватись з положеннями ст. 694 та ст. 1057 (комерційний кредит) ЦК України.
В даних обставинах, посилання позивача на норму ст. 198 ГК України є також безпідставним, оскільки письмовий договір відсутній, сторони не встановили сплату відсотків у випадку прострочення оплати товару, а в законі передбачено сплату відсотків за користування коштами на умовах надання їх в кредит, про що також необхідно зазначати в договорі.
Виходячи з положень ст. 536 ЦК України, господарський суд вбачає, що законодавець встановлює можливість сплати процентів лише за користування чужими грошовими коштами, тобто вони мають належати кредиторові на праві власності.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Згідно Глави 13 "Речі. Майно" ЦК України, грошові кошти являються майном, що також кореспондується з положеннями ч.5 ст. 139 ГК України, де визначено, що коштами у складі майна суб'єкта господарювання є гроші у національній валюті... .
Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з конкретних зобов'язальних правовідносин, що виникли між сторонами, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Тобто, виходячи з норм Цивільного кодексу України передбачається добровільне перерахування відповідачем належних йому на праві власності грошових коштів з відкритого ним в банківській установі рахунку на рахунок позивача. Розрахунки між юридичними особами здійснюються виключно в безготівковій формі.
Отже, грошові кошти не могли перейти у власність позивача до моменту зарахування їх на його рахунок у банківській установі.
В пункті 4.1. Постанови правління Національного банку України від 08.02.2000р. "Про затвердження Положення про валютний контроль" зазначається, що майнові права - права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором.
Таким чином, до проведення відповідачем розрахунку з позивачем за поставлений товар, в останнього виникли лише майнові права по відношенню до грошових коштів, які повинен був сплатити відповідач за зобов'язанням, а не право власності на них.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, в позові слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд \
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання.
Суддя Сичова О.П.
Дата підписання 07.03.07
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу
3 - відповідачу