УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "22" лютого 2007 р. Справа № 1/4355
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Сичової О.П.
судді
за участю представників сторін
від позивача не з'явився;
від відповідача Лисак Ю.М. - представник за довіреністю;
третіх осіб
прокурора
розглянув справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Украгро НПК" (м.Жашків)
до Відкритого акціонерного товариства "Червонський цукровик" (смт.Червоне Андрушівського району)
про стягнення 3568,26 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивачем подано позов про стягнення на його користь з відповідача 3568,26грн. процентів за користування чужими грошовими коштами нарахованих на підставі ст.536 Цивільного кодексу України.
Обґрунтування позову:
- 01 вересня 2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № Червон-цук. 1/1.09.05 (надалі договір а.с 10-12);
- відповідно до умов укладеного договору позивач належним чином виконав свої
зобов'язання та поставив мінеральні добрива на загальну суму 633 728,00 грн. що підтверджується в наявними матеріалами, а саме квитанціями про прийняття вантажу (а.с. 16-22);
- умовами договору, зокрема додатками №1, №2, №3, передбачено оплату поставленого товару протягом 3 (трьох) днів з дати поставки. Однак, відповідач обов'язку по оплаті поставленого товару не виконав належним чином;
- позивач звернувся з позовом до суду, про стягнення заборгованості за поставлений товар. Господарський суд Житомирської області визнав позов обґрунтованим і своїм рішенням від "28" березня 2006 р. по справі №4/311 задовольнив позов повністю. Рішення суду відповідач добровільно не виконав і заборгованість з нього було стягнуто в порядку виконавчого провадження;
- товар, згідно умов договору, поставлявся на умові відстрочення платежу;
- в ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін;
- статтею 692 Цивільного кодексу України передбачається право продавця вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами у разі прострочення оплати товару покупцем;
- в статті 536 Цивільного кодексу України зазначається:
1. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
2. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства;
- ст. 198 Господарського кодексу передбачає сплату відсотків (процентів) за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин, у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Таким чином, на думку позивача, відповідач зобов'язаний сплатити відсотки за користування грошовими коштами (ст. 536, 692 ЦК України, ст. 198 ГК України) за період від дня коли товар мав бути оплаченим до дня його фактичної оплати.
Оскільки, розмір процентів (як і самих процентів - примітка суду) договором не встановлювався, при визначенні розміру процентів за користування чужими коштами, позивач виходив з ст. 1048 ЦК України - "Проценти за договором позики", згідно якої, ... розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України.
З позовної заяви випливає, що відповідач зобов'язаний сплатити проценти за користування чужими коштами позивача за весь період користування, з моменту прострочення до фактичної сплати поставленого товару у розмірі облікової ставки НБУ, встановленої Національним банком України в період прострочення.
Нараховані позивачем проценти становлять 3568,26грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.48) позовні вимоги не визнав, однак у відзиві на позовну заяву а.с. ( 62) зазначив про можливий розмір процентів в сумі 518,39грн.
Відповідач вважає, що при нарахуванні процентів за користування чужими грошовими коштами, необхідно виходити з положень ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, відповідач просить суд врахувати тяжкий фінансовий стан підприємства та зменшити суму нарахованих процентів згідно ст. 233 Господарського кодексу України.
Представник позивача у запереченні на відзив позивача (а.с. 53, 54) заперечення відповідача спростовує та просить суд задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
01 вересня 2005 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №Червон-цук. 1/1.09.05 поставки мінеральних добрив, відповідно до якого позивач повинен був поставити, а відповідач прийняти та оплатити мінеральні добрива.
У період з "17" вересня 2005р. по "05" листопада 2005р. (включно) позивач поставив відповідачу мінеральні добрива на загальну суму 633728,00 грн. згідно із квитанціями про приймання вантажу №32149983 від 17.09.05, №32149984 від 17.09.,05, №32149985 від 19.09.05, №32149987 від 19.09.05, №32295830 від 29.09.05, №32295829 від 29.09.05, №32466841 від 05.11.05 (а.с.16-22).
Відповідно до п. 5.1. договору, покупець (відповідач) робить оплату вартості товару шляхом переведення коштів у національній валюті України на банківський рахунок постачальника (позивача) на підставі рахунку-фактури наданого постачальником та на умовах викладених в додатках до договору. Зокрема, додатками №№1,2,3 передбачено 100% оплату по факту відвантаження товару протягом трьох днів з дати поставки, згідно виставленого постачальником рахунку.
В розділі 8 договору "Відповідальність сторін" сторони визначили відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором, зокрема за несвоєчасну оплату товару, покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.03.06, прийнятого у справі №4/311 за участю цих же сторін, було встановлено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання перед позивачем щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого йому товару та було стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Червонський цукровик" на користь Закритого акціонерного товариства "УкрАгро НПК" - 33728 грн. 00 коп. боргу за поставлений товар.
Згідно абзацу 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 692 ЦК України, встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, законодавець не конкретизував, які саме проценти маються на увазі та їх правову природу виходячи з положень ЦК України.
Проте, в ч. 5 статті 694 ЦК України, яка регулює правовідносини з приводу продажу товару в кредит, законодавець чітко обумовив - якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Стаття 536 ЦК України, входить до Глави 48 "Виконання зобов'язань" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України, а отже може застосовуватись до всіх правовідношень, які виникають у зобов'язальному праві, зокрема, до тих зобов'язань, які виникають за договором поставки та купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 536 за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Частина друга вказаної статті визначає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином, виходячи з частини 2 статті 536 господарський суд приходить до висновку, що проценти за користування чужими грошовими коштами та їх розмір має вказуватись в договорі та бути однією із його умов.
На думку господарського суду, проценти визначені в статті 536 ЦК України, не є видом цивільної правової відповідальності, оскільки в статті 611 ЦК України, сплата процентів, як правовий наслідок порушення зобов'язання, не вказано. Проте, проценти як вид забезпечення виконання зобов'язань можуть встановлюватись в договорі, чого також не було зроблено сторонами.
Позивач, при визначені розміру процентів посилається на ст. 1048 ЦК України "Проценти за договором позики", як на норму закону, що встановлює розмір процентів. Проте, господарський суд також не погоджується з даною позицією позивача, оскільки в частині 1 даної статті вказується, що розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже, законодавець знову пов'язує сплату процентів з умовами договору.
Господарський суд відкидає можливість застосування ст. 1048 також з тих підстав, що в договорі поставки, сторони не вказали про застосування кредитних правовідносин в разі несвоєчасно проведеного розрахунку, що могло б також кореспондуватись з положеннями ст. 694 та ст. 1057 (комерційний кредит) ЦК України.
В даних обставинах, посилання позивача на норму ст. 198 ГК України є також безпідставним, оскільки сторони не зазначили в договорі про сплату відсотків у випадку прострочення оплати товару, а в законі передбачено сплату відсотків за користування коштами на умовах надання їх в кредит, про що також необхідно зазначати в договорі.
Виходячи з положень ст. 536 ЦК України, господарський суд вбачає, що законодавець встановлює можливість сплати процентів лише за користування чужими грошовими коштами, тобто вони мають належати кредиторові на праві власності.
Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Згідно Глави 13 "Речі. Майно" ЦК України, грошові кошти являються майном, що також кореспондується з положеннями ч.5 ст. 139 ГК України, де визначено, що коштами у складі майна суб'єкта господарювання є гроші у національній валюті... .
Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з п.5.1. договору, сторони обумовили, що відповідач зобов'язаний оплатити вартість товару шляхом переведення коштів у національній валюті України на банківський рахунок позивача. Тобто, договором передбачається добровільне перерахування відповідачем належних йому на праві власності грошових коштів з відкритого ним в банківській установі рахунку на рахунок позивача.
Отже, грошові кошти не могли перейти у власність позивача до моменту зарахування їх на його рахунок у банківській установі.
В пункті 4.1. Постанови правління Національного банку України від 08.02.2000р. "Про затвердження Положення про валютний контроль" зазначається, що майнові права - права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором.
Таким чином, до проведення відповідачем розрахунку з позивачем за поставлений товар, в останнього виникли лише майнові права по відношенню до грошових коштів, які повинен був сплатити відповідач за зобов'язанням за договором поставки, а не право власності на них.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, в позові слід відмовити повністю.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання.
Суддя Сичова О.П.
дата підписання 07.03.07р.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу
3 - відповідачу