ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом  Приватного  підприємця  ОСОБА_1 м.Чернівці

до   Чернівецького  національного  університету  ім. Ю. Федьковича

про  визнання  договору  недійсним

Суддя Желік Б.Є.

Представники:

Від позивача -не з'явився

Від відповідача -ОСОБА_2., ОСОБА_3.

СУТЬ СПОРУ: Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду  Чернівецької області  від 5 березня 2009 року за позовом  підприємця ОСОБА_1 (ідент. код НОМЕР_1), яка мешкає у АДРЕСА_1, до Чернівецького національного університету (ЧНУ) імені Ю.Федьковича м.Чернівці про визнання  недійсним договору оренди № 3/01  нерухомого майна, що належить до державної власності, який 01.03.2001р. було укладено між ЧНУ імені Ю.Федьковича та підприємцем ОСОБА_1.,  на орендне користування нежитловим приміщенням площею 482,55кв.м., розміщеним в гуртожитку №1 студмістечка університету за адресою: м.Чернівці, вул. Стасюка, 2.

Обґрунтовуючи  позовні  вимоги  у справі, позивач  посилається  на наступні  обставини  і  докази.

Договір  оренди  від 1.03.2001р. № 3/01  не відповідає  вимогам  ст. 10  Закону України “Про оренду державного і комунального майна”, так як не містить  передбачених цією статтею Закону істотних умов, у т.ч., щодо: забезпечення  виконання зобов'язань шляхом передбачення у договорі неустойки (пені, штрафу),  поруки, завдатку, гарантії, тощо;  порядку  здійснення орендодавцем  контролю  за станом  об'єкта  оренди;  відповідальності  сторін.

Відповідно до ст. 48  ЦК УРСР 1963р. (що діяв в момент  укладення договору оренди № 3/01 від 01.03.2001р.), недійсною є та угода, яка не відповідає  вимогам  закону.

Згідно з ч.1 ст.215  ЦК України 2003р., підставою  недійсності  правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою  статті  203  цього  Кодексу.

Як передбачено ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним  засадам  суспільства. Аналогічна норма  міститься в ст. 207  ГК України.

За таких обставин договір оренди № 3/01 від 01.03.2001р.,  є недійсним в силу  вимог ст. 48 ЦК УРСР 1963р, ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ЦК України  через порушення норм ст.10 Закону України “Про оренду державного та  комунального майна”.

У відповідності до п.3.2 роз'яснень Вищого господарського суду України      № 02-5/111 від 12.03.1999р. “Про деякі питання  вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” (з наступними змінами та доповненнями), за загальним правилом, угода, визнана недійсною,  вважається такою з моменту її укладення. Це стосується і згаданих раніше  угод, визнаних недійсними у судовому порядку. Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки  неможливо повернути  усе  одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову, тощо. У такому випадку, одночасно з визнанням угоди недійсною, господарський суд повинен  зазначити у рішенні, що вона  припиняється лише на майбутнє.

Таким чином,  договір оренди № 3/01 від 01.03.2001р. може бути визнаний  недійсним  лише  на  майбутнє.

Відповідно до п. 3.2  роз'яснень Вищого  господарського  суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. “Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням  угод  недійсними” ( з  наступними змінами та доповненнями), недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін  прав  та обов'язків, тому до вимог  про визнання  недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються..

Відповідач, ЧНУ  імені Ю. Федьковича, подав до суду письмовий відзив, в якому  просить відмовити  позивачу  у задоволенні  позовних вимог у справі як таких, що не  засновані на чинному, під час його  укладення, законодавстві, а також з урахуванням  рішення  господарського суду Чернівецької області від 24.09.2007 року  по справі № 9/100, яке в  частині  підтвердження  судом  факту  відповідності    договору оренди № 3/01 від 1.03.2001р. чинному законодавству має преюдиційне  значення  для  даної судової  справи.

Поряд з цим, відповідач звернув увагу на те, що зміст спірного у справі договору відповідає змісту Типового договору оренди  індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого Фондом державного майна України від 23 серпня 2000 року № 1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2000 року за №931/5152, а також відповідає вимогам Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ, в редакції Закону на момент укладення спірного договору. Укладення цього договору погоджено з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернівецькій області.

Ухвалою від 24 березня 2009 року розгляд справи судом було відкладено на 09 квітня 2009 року за клопотання позивача (а.с. 41).

08 квітня 2009 року від позивача до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (а.с. 44).

Клопотання позивача обґрунтовується тим, що Регіональним відділенням ФДМУ по Чернівецькій області погоджений договір, про визнання якого недійсним розглядається спір у цій справі. Крім того, в силу ст. 287 Господарського кодексу України, починаючи з 01.01.2004р. саме ФДМ України є належним орендодавцем нерухомого майна, що знаходиться у державній власності.

Дослідивши матеріали і обставини у справі, надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 1.03.2001р. № 3/01 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У якості підстав недійсності спірного у справі договору позивач посилається на невідповідність змісту договору п.10 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” щодо наявності у договорі таких істотних умов як: “забезпечення виконання зобов'язань”, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкту оренди; “відповідальність сторін”.

Судом встановлено.

Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності        № 3/01 укладений сторонами 1 березня 2001 року відповідно до норм чинного під час його укладення законодавства, у т.ч. ЦК України (1963р.) та Закону України “Про оренду державного і комунального майна” від 10 квітня 1992 року № 2269-11 (а.с. 9-12).

Стаття 10 наведеного Закону  абзацом, який передбачає “забезпечення виконання зобов'язань” як істотну умову договору оренди, була доповнена згідно з Законом України № 1905-ІV від 29 червня 2004 року. Тобто під час укладення спірного у справі договору оренди (1 березня 2001 року) зазначена умова законом як істотна не визначалась.

Не було передбачено як істотну умову під час укладення договору і “порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкту оренди”. Дана умова була визначена істотною згідно з Законом України № 1905- ІV від 29.06.2004р.

У відповідності до ч.2 ст. 10 Закону укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України.

Такий типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить додержавної власності було розроблено і затверджено ФДМ України 23 серпня 2000р. за № 1774 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2000 року за № 931/5152.

Розділ 9 спірного у справі договору (а.с. 11) щодо умови “про відповідальність” сторін за договором в повній мірі відповідає змісту наведеного вище Типового договору (розділ 9, а.с. 23), а отже і вимогам ч.2 ст. 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Наведене свідчить про безпідставність вимог щодо недійсності договору у зв'язку з його невідповідністю вимогам п.10 Закону України “Про оренду державного і комунального майна”.

Судом також встановлено, що згідно з рішенням господарського суду Чернівецької області від 24 вересня 2007 року по справі № 9/100 (а.с. 26-28), чинність якого підтверджено постановами апеляційної і касаційної інстанцій (а.с. 29-38), строк дії спірного у справі договору закінчився 1 березня 2008 року.

Відповідно до п.2 ст. 26  та п.1 ст. 27 Закону України “Про оренду державного і комунального майна”, що узгоджується із п.2 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

З урахуванням даної обставини та у зв'язку з тим позовні вимоги у справі зводяться позивачем лише до визнання недійсним договору, який вже припинив свою дію, визнання договору недійсним на майбутнє є неможливим.

Що стосується клопотання позивача про залучення до участі у справі Регіонального відділення ФДМ України по Чернівецькій області, то воно задоволенню не підлягає як недоцільне, з урахуванням наведеного вище, та таке, що не засноване на матеріалах справи.

Ґрунтуючись на викладеному, матеріалах справи, керуючись Законом України “Про оренду державного і комунального майна”, Господарським кодексом України, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, с у д -

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити.                   

Суддя                                                                  Б.Є. Желiк