СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
28 квітня 2009 року Справа № 2-7/9935-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Фенько Т.П.,
суддів Прокопанич Г.К.,
Остапової К.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача, ОСОБА_2, довіреність № 2278 від 01.09.08, фізична особа-підприємєць ОСОБА_3;
представник відповідача, не з'явився, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти";
представник третьої особи, Соловйова Катерина Сергіївна, довіреність № 37-Д від 19.05.08, Фонд майна Автономної Республіки Крим;
`розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І. ) від 23 грудня 2008 року у справі № 2-7/9935-2008
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" (вул. Партизанська, 41, місто Алушта, 98500)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фонду майна Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 17, місто Сімферополь, 95015)
про визнання дійсним договору та додаткових угод до нього,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти", в якому з урахуванням уточнень просить визнати дійсним договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) державного майна, що належить до державної власності від 05 травня 2003 року - надземної частини насосної станції №2 площею 108,0 кв. м, розташованої за адресою: місто Алушта, Приморський парк, що знаходиться на балансі Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти", та додаткових угод до нього, що є невід'ємними частинами договору.
Позивач з посиланням на правові положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України, а також на норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна»щодо форми укладення договорів оренди державного майна, обґрунтовує свої вимоги тим, що незаконне ухилення відповідача від приведення договору оренди, укладеного 05 травня 2003 року, та додаткових угод до нього у відповідності з вимогами чинного законодавства, а саме від здійснення нотаріального посвідчення, порушує його права як відповідального орендаря.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2008 року у справі № 2-7/9935-2008 позов задоволено.
Визнано недійсним укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) державного майна, що належить до державної власності, від 05 травня 2003 року - надземної частини насосної станції №2 площею 108,0 кв. м, розташованої за адресою: місто Алушта, Приморський парк, що знаходиться на балансі Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти", зі змінами, що є невід'ємними частинами договору. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх суттєвих умов договору, з посиланням на положення статті 16, частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, визнав спірний договір та додаткові угоди до нього дійсними.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Заявник апеляційної скарги обґрунтовує свої вимоги тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не взяв до уваги ті обставини, що додаткові угоди, укладені 05 травня 2006 року та 16 липня 2007 року, всупереч вимогам Господарського та Цивільного кодексам України не були нотаріально посвідчені та погоджені з Фондом майна Автономної Республіки Крим, у зв’язку з цим, на думку відповідача, відсутні будь-які правові підстави для визнання дійсними основного договору оренди та додаткових угод до нього.
Фондом майна Автономної Республіки Крим надані пояснення на апеляційну скаргу, в яких третя особа висловлює свою позицію щодо недотримання сторонами договору у даній справі вимог статті 203 Цивільного кодексу України, що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою недійсності угоди.
Позивач надав суду апеляційної скарги заперечення на апеляційну скаргу, в яких вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 березня 2009 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги на один місяць.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 13 квітня 2009 року суддю Заплава Л.М. замінено на суддю Остапову К.А.
У судове засідання, призначене на 28 квітня 2009 року, представник Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" не з’явився, проте відповідач надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Судова колегія вирішила можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними документами в матеріалах справи.
Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
05 травня 2003 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) та Алуштинським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства, правонаступником якого є Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" (Орендодавець) був укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) державного майна, що належить до державної власності (а. с. 9), пунктом 1.1 якого передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - надземну частину насосної станції №2 (надалі майно) площею 108 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Алушта, Приморський парк, та перебуває на балансі Алуштинського ВПВКГ, вартість якого згідно з експертною оцінкою, виконаною ПП «Ейдос». складає 32100 грн. Майно передається в оренду з метою надання послуг в сфері торгівлі.
Введення Орендаря у володіння та користування майном настає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі вказаного майна (пункт 2.1 Договору).
За умовами пункту 2.6 зазначеного договору орендоване майно вважається фактично переданим Орендодавцеві з моменту підписання акта приймання - передачі.
Пунктом 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабміну України від 04 жовтня 1995 року №786 зі змінами та доповненнями, та складає 3852 грн на рік, 321 грн на місяць.
Розмір орендної плати може бути переглянутий за вимогою однієї зі сторін у випадку зміни Методики її розрахунку, зміни централізованих цін та тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (пункт 3.2 Договору).
Пункт 8.1 Договору визначає строк дії договору, зокрема передбачає, що договір діє з 5 травня 2003 року до 5 травня 2018 року.
Передача майна в оренду позивачу підтверджується актом приймання-передачі від 05 травня 2003 року, підписаним сторонами та скріпленим печаткою орендодавця.
05 травня 2006 року між сторонами було підписано додаткову угоду до договору оренди від 05 травня 2003 року, якою розмір орендної плати був змінений та встановлений на рівні 4 815 грн на рік, 401,36 грн на місяць (а. с. 31).
Додатковою угодою від 16 липня 2007 року (а. с. 32) пункт 3.1 договору оренди від 05 травня 2003 року був викладений у наступній редакції: «Орендна плата відповідно до вищевказаної Методики з 23 травня 2007 року складає 4709,46 грн до кінця 2007 року та 672,78 грн на місяць. Розмір орендної плати щомісячно корегується з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць».
Листом за вихідним номером 218/01-07/04 від 03 березня 2008 року Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" звернулося до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3, яким повідомило про початок реконструкції фекальної насосної станції, яка орендується позивачем за договором від 05 травня 2003 року, і у зв’язку з чим договір оренди від 05 травня 2003 року розривається з 01 травня 2008 року, та запропонував позивачу звільнити орендоване приміщення (а. с. 34).
У відповідь на вказаний лист фізична особа-підприємець ОСОБА_3 повідомила директору відповідача, що строк договору оренди від 05 травня 2003 року закінчується 05 травня 2018 року і згоду на розірвання договірних відносин не дає (а. с. 33).
У зв’язку зі змінами законодавства і обов’язковістю укладення договорів оренди нерухомого майна у нотаріальній формі позивач рекомендованим листом від 06 жовтня 2008 року (а. с. 36) звернувся до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушти»з проханням забезпечити явку його представника до нотаріальної контори міста Алушти з метою відповідного посвідчення договору оренди наземної частини насосної станції №2, укладеного від 05 травня 2003 року.
Проте, в листі за вихідним номером 1314/01-06/04 від 08 жовтня 2008 року (а. с. 57), направленим відповідачем на адресу приватного нотаріуса Єременко Т. В., Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" повідомило, що двері на орендованому об'єкті опломбовані, подача електроенергії припинена, а на підставі листа від 03 березня 2008 року договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) державного майна, що належить до державної власності, від 05 травня 2003 року є розірваним з 01 травня 2008 року, а тому нотаріальне посвідчення нього договору є неможливим.
Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв’язку з тим, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 вважає зазначені дії відповідача неправомірним ухиленням від нотаріального посвідчення оскаржуваного договору оренди, оскільки, на думку позивача, вказаний договір продовжує діяти до теперішнього часу і не був розірваний у встановленому законом порядку.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності наявні докази, судова колегія дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки договір, з якого виникли спірні правовідносини сторін, продовжив свою дію після 01 січня 2004 року, для вирішення спору у даній справі застосуванню підлягають норми Цивільного кодексу України.
Предметом спору у даній справі є дійсність зазначеного договору оренди державного майна.
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що оскаржуваний договір оренди є досі діючим з наступних підстав.
Так, відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В пункті 8.3 укладеного між сторонами договору оренди від 05 травня 2003 року закріплено, що зміни та доповнення, які вносяться сторонами у договір, розглядаються протягом 20 днів. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається.
Згідно з пунктом 8.4 Договору, він може бути розірваний за вимогою однієї із сторін за рішенням господарського суду, в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Частинами 2-4 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Системний аналіз зазначених положень дає підстави стверджувати, що у момент звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до орендодавця з вимогою нотаріально посвідчити договір оренди у відповідача не було жодних правових підстав вважати оскаржуваний договір розірваним, оскільки висунені Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" вимоги в листі №218/01-07/04 від 03 березня 2008 року (а. с. 34) не відповідають положенням чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору оренди.
Враховуючи хибність тверджень відповідача про розірвання договору оренди з підстав, що були викладені вище, судова колегія правомірними доводи позивача щодо ухилення орендодавця від нотаріального посвідчення спірного договору оренди.
За змістом пункту 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Разом з тим, відповідно до пункту 2 цієї норми, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
За приписами цієї норми нотаріальне посвідчення договору, яке може бути компенсоване рішенням суду, можливо за дотримання таких вимог:
1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов;
2) така домовленість підтверджується письмовими доказами;
3) відбулося повне або часткове виконання договору;
4) одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
Отже, з урахуванням вказаних вимог судова колегія вважає за необхідне дати правовий аналіз договору оренди, який є предметом судового розгляду у даній справі.
Згідно з частиною 2 статті 153 Цивільного кодексу Української РСР істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Порядок укладення договорів оренди державного майна врегульовано статтею 9 Закону України “Про оренду державного і комунального майна”.
Статтею 12 вказаного закону встановлено, що договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Відповідно до статті 10 "Закону України «Про оренду державного та комунального майна»істотними умовами договору оренди є:
- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
- термін, на який укладається договір оренди;
- орендна плата з урахуванням її індексації;
- порядок використання амортизаційних відрахувань;
- відновлення орендованого майна та умови його повернення;
- виконання зобов'язань:
- відповідальність сторін;
- страхування орендарем взятого ним в оренду майна:
- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Проаналізувавши текст договору оренди від 05 травня 2003 року та додаткові угоди до нього, судом встановлено, що сторонами узгоджено всі істотні умови, необхідні для даного виду договору.
Так, підтвердженням домовленості сторін щодо усіх істотних умов угоди є підписаний 05 травня 2003 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) та Алуштинським виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства, правонаступником якого є Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" (Орендодавець) договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) державного майна, що належить до державної власності.
Повне виконання умов договору підтверджується актом приймання – передачі нерухомого майна від 05 травня 2003 року, підписаним сторонами та скріпленим печаткою орендодавця.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 47 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час укладання між сторонам спірного договору оренди, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі.
У той же час, положення Цивільного кодексу УРСР не визначали обов'язковість нотаріальної форми договору оренди, укладеного між юридичними особами.
Як вже було зазначено сторонами укладено договір оренди на строк 15 років, однак враховуючи те, що спірний договір нотаріально посвідчено не було, а також те, що з 01 січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний кодексу України, дія якого поширювалася на триваючі орендні правовідносини, позивач з метою захисту свого права як орендаря цілком правомірно звернувся до орендодавця з вимогою привести укладений між ними договір у відповідність з діючим законодавством, оскільки форма договору найму будівлі або іншої капітальної споруди, встановлена статтею 793 Цивільного кодексу України, передбачає нотаріальне посвідчення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного строком на один рік і більше.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про визнання договору оренди від 05 травня 2003 року та додаткових угод до нього, які є його невід’ємними частинами, дійсним, обґрунтовано виходив з того, що даний договір містить всі істотні умови договору оренди державного майна, передбачені Цивільним кодексом Української РСР та Законом України “Про оренду державного і комунального майна”, проте, ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору порушує права позивача, а тому, правомірно застосував до спірних правовідносин положення частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України.
Стосовно доводів апеляційної скарги та Фонду майна Автономної Республіки Крим, викладених в поясненнях на апеляційну скаргу, щодо невідповідності спірного договору діючому законодавству, зокрема Закону України «Про оренду державного і комунального майна»судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що обраний у даній справі спосіб захисту порушеного права має місце лише у випадку, зазначеному у частині 2 статті 220 Цивільного кодексу України, більш того, аналіз даної норми дає підстави зробити висновок про те, що з вимогою про визнання договору дійсним може звертатися лише сторона за договором, і судове рішення у даній справі носить характер нотаріального посвідчення. Визнання судом договору дійсним є правовим наслідком недодержання сторонами вимоги щодо форми правочину, зокрема щодо його нотаріального посвідчення.
Невідповідність правочину вимогам чинного законодавства є відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання договору недійсним і є правовим наслідком недодержання вимог щодо змісту правочину, однак така вимога має різні за своїм змістом юридичні підстави ніж вимога щодо визнання договору дійсним і не є предметом судового розгляду у даній справі.
Більш того, як свідчать обставини даної справи, до теперішнього часу жодна із зацікавлених осіб не зверталась до суду з вимогою визнати спірний договір недійсним з підстав невідповідності його змісту вимогам діючого законодавства.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції у справі прийнято у відповідності з нормами права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового акту не вбачається.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Алушти" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 грудня 2008 року у справі № 2-7/9935-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.П. Фенько
Судді Г.К. Прокопанич
К.А. Остапова