Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" квітня 2009 р. Справа № 58/31-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В. , Плужник О.В.
при секретарі Черкашиній І.В.
за участю представників сторін:
позивача –Альяних В.І.
відповідача - Шеміт С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ленінської районної ради в м. Харкові, м. Харків (вх. № 494 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2009 р. по справі № 58/31-08
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Центра телекомунікаційних послуг Харківської філії Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", м. Харків
до Виконавчого комітету Ленінської районної ради в м. Харкові, м. Харків
про стягнення 9274,19 грн., -
встановила:
У травні 2008 року Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Центру телекомунікаційних послуг Харківської філії Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (м. Харків) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Виконавчого комітету Ленінської районної ради в м. Харкові, м. Харків про стягнення 9274,19 грн. заборгованості за телекомунікаційні послуги з телефонізації виборчих дільниць, які були надані позивачем у березні 2006 року під час проведення виборів народних депутатів. Позивач свої вимоги мотивує тим, що ним за письмовим зверненням відповідача були надані телекомунікаційні послуги з телефонізації виборчих дільниць, зокрема проведено встановлення основних телефонів, паралельних телефонів та переустановлення телефонів на загальну суму 9274,19 грн., однак відповідач вказану суму заборгованості позивачу не сплатив.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.02.2009р. по справі № 58/31-08 (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 9274,19 грн. основного боргу, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 2346,00 грн. витрат на проведення судово-бухгалтерської експертизи.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає дане рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2009р. по справі № 58/31-08 законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення, як безпідставну.
Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, згідно Конституції України, Закону України “Про вибори народний депутатів України”, Постанови Верховної ради України № 3122-IV від 29.11.2005р. у березні 2006 року в Україні проводилося два види виборів, а саме - чергові вибори народних депутатів України та депутатів місцевих рад та міських голів.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2006р.” (Додатком №7), для проведення виборів депутатів місцевих рад та міських голів, які і проводилися у березні 2006 року, була передбачена субвенція з державного бюджету у місцеві бюджети.
Статтею 54 Закону України “Про вибори народних депутатів України” окрім іншого визначено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані сприяти виборчим комісіям в реалізації їх повноважень, надавати засоби зв'язку.
Пунктом 59 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України за № 720 від 09.08.2005р. (далі –Правила…), встановлено, що для підключення до мережі телефонного зв'язку споживачі подають оператору письмову заяву. Підключення здійснюється на підставі технічних можливостей.
Приймаючи оскаржене рішення господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими з’ясував, що на підставі звернень відповідача № 18/23-02 від 17.01.2006 року, № 18/76-02 від 30.01.2006 року, № 18/191л-15 від 02.02.2006 року, сервісним центром Харківської філії ВАТ "Укртелеком", правонаступником якого є позивач по справі, для проведення виборів народних депутатів у березні 2006 року на виборчих дільницях виборчого округу № 176 позивачем було проведено встановлення основних телефонів, встановлення паралельних телефонів, переустановлення телефонів, що підтверджується нарядами, належним чином завірені копії яких залучені до матеріалів справи.
Таким чином, господарським судом на підставі наявних у справі матеріалів визначено, що послуги з телефонізації виборчих дільниць надавалися відповідачу на підставі угоди, яка була укладена шляхом обміну листами між позивачем та відповідачем, що відповідає статті 181 Господарського кодексу України та статтям 205, 639 Цивільного кодексу України, в зв’язку з чим позивачем відкрито відповідачу особовий рахунок –1416. Вартість телефонізації виборчих дільниць була відображена на особовому рахунку відповідача та включалася у рахунки, які йому надсилалися.
Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що загальна вартість проведених робіт розрахована позивачем відповідно до розділу 1 Граничних тарифів на основні телекомунікаційні послуги, затверджених наказом Держкомзв'язку та інформатизації України №120 від 07.06.2002р., та складає суму - 9274,19 грн.
Листом № 03/5-08-186 від 31.03.2006 року позивач просив відповідача провести оплату рахунків на вказану суму (т.1 а.с. 16), але відповідач від оплати вартість телефонізації виборчих дільниць в розмірі 9274,19 грн. відмовився, що змусило позивача звернутись до господарського суду Харківської області з даним позовом.
Даючи правову оцінку цим позовним вимогам суд першої інстанції відзначив, що порядок оплати або відшкодування зазначених послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.01р. за № 1713 затверджено Порядок оплати або відшкодування вартості послуг, наданих окружним і дільничним виборчим комісіям під час підготовки та проведення виборів народних депутатів України (далі - Порядок).
Пунктом 6 Порядку визначено, що виконавчі органи міських рад безоплатно забезпечують виборчі комісії засобами зв'язку, а згідно з пунктом 7 вказаного Порядку, оплата за оренду каналів зв'язку, міські, міжміські телефонні розмови здійснюється Центральною виборчою комісією, окружною виборчою комісією за діючими тарифами за рахунок коштів, передбачених на цю мету у кошторисах на підготовку та проведення виборів.
Згідно з пунктом 11 Порядку не врегульовані цим Порядком питання щодо оплати послуг або відшкодування їх вартості регулюються нормативно-правовими актами Міністерства фінансів, а згідно з роз'ясненнями Міністерства фінансів України від 07.06.2006 року за № 31-18010-206-21/12119 та Центральної виборчої комісії від 16.06.2006 року за № 21-38-7393, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані безоплатно надавати виборчим комісіям засоби зв'язку, що підлягають поверненню після припинення діяльності відповідних комісій. У разі необхідності, органи місцевого самоврядування, на які відповідно до законодавства покладено забезпечення діяльності комісій, мають право здійснити витрати на оплату робіт по встановленню засобів зв'язку в межах призначень, затверджених цим органам у бюджеті.
З урахуванням вказаного, господарський суд дійшов висновку, що оплата робіт по телефонізації виборчих комісій залишається обов'язком відповідача, про що свідчить також і лист Департаменту бюджету та фінансів Харківської міської ради від 22.11.2006р. за № 5-30/219 (том. 1 а.с. 17). Так, зі змісту цього листа вбачається, що саме органи місцевого самоврядування, на які відповідно до законодавства покладено забезпечення діяльності виборчих комісій, мають право здійснювати витрати на оплату робіт по встановленню засобів зв'язку в межах призначень, затверджених цим органом у бюджеті.
Викладене свідчить по невиконання відповідачем грошового зобов’язання щодо оплати замовлених послуг встановлення основних телефонів, встановлення паралельних телефонів та переустановлення телефонів.
Більш того, в ході з’ясування обставин справи та при розгляді справи по суті, господарським судом встановлено, що відповідач визнав свої зобов'язання по сплаті витрат на телефонізацію виборчих дільниць у березні 2006 року. Вказане підтверджується залученими до матеріалів справи копіями листів № 18/76-02 від 30.01.2006 року та № 18/534-07 від 25.05.2006 року, згідно з якими відповідач гарантував оплату проведених позивачем робіт з телефонізації виборчих дільниць. А згідно із наданими позивачем копіями листів № 18/1103-07 від 02.10.2007 року та № 18/2702л від 23.11.2007 року, Виконком Ленінської районної ради в м. Харкові повідомив відповідно: про неможливість сплатити незареєстровану заборгованість за минулий рік і просить питання погашення боргу вирішити в судовому порядку та зазначив, що дану заборгованість буде враховано при формуванні бюджету.
Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 9274,19 грн. заборгованості, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов’язок доказування законодавчо покладений на сторони.
З урахуванням положень, запроваджених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів, колегія суддів вважає, що вищевикладені висновки суду попередньої інстанції повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення –немає.
В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Колегія суддів вважає, що господарським судом у повному обсязі використано свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.
В спростування доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з’ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
За загальним правилом, господарський суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні.
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду у даній справі, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що оскільки послуги зв'язку надавались окружній виборчій комісії та дільничним виборчим комісіям, фінансування яких у 2006 році здійснювалось виключно з Державного бюджету України і головним розпорядником коштів була Центральна виборча комісія, тому обов’язок по сплаті вартості послуг зв’язку у відповідача відсутній. Крім цього, відповідач вказує на те, що рахунок на оплату телефонізації надійшов на адресу виконавчого комітету після припинення фінансування виборів за рахунок держави, в зв’язку з чим підстави стягнення боргу на суму позову з відповідача на користь позивача відсутні.
Однак ці доводи відповідача колегія суддів вважає безпідставними, оскільки послуги з встановлення основних телефонів, встановлення паралельних телефонів та переустановлення телефонів виконувались позивачем саме на замовлення відповідача на підставі листів-звернень № 18/23-02 від 17.01.2006 року, № 18/76-02 від 30.01.2006 року, № 18/191л-15 від 02.02.2006 року, в яких останній просив терміново виконати роботи по телефонізації, гарантуючи при цьому оплату за проведені роботи. Разом з цим, листом за № 18/534-07 від 25.05.2006 р. відповідач підтвердив свій намір щодо оплати послуг та запевнив позивача, що заборгованість буде оплачена після розподілення коштів субвенції з державного бюджету. Доказів того, що фактично телекомунікаційні послуги позивачем на суму позову не надавались і відповідачем не були спожиті, останнім не надані і у справі відсутні. Між тим, відсутність бюджетного фінансування, на якій наголошує відповідач, на думку колегії суддів, не впливає на обов’язок замовника - Виконком Ленінської районної ради в м. Харкові сплатити вартість замовлених та отриманих телекомунікаційних послуг в сумі 9274,19 грн.
Крім того, відповідач вказує на те, що виконання робіт по телефонізації виборчих дільниць ні Порядком…, ні статтею 54 Закону України «Про вибори народних депутатів України»не передбачено, оскільки згаданим Порядком виконавчі органи міських рад повинні лише безоплатно забезпечувати комісії засобами зв’язку, а не сплачувати вартість робіт по телефонізації.
Проте, з вказаними посиланням не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони не узгоджуються з наявними у справі матеріалами та нормами чинного законодавства.
Згідно із статтею 54 Закону України «Про вибори народних депутатів України» порядок оплати або відшкодування зазначених послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Нормативним документом, який регулює порядок такої оплати є «Порядок оплати або відшкодування вартості послуг, наданих окружним і дільничним виборчим комісіям під час підготовки та проведення виборів народних депутатів України», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.01р. № 1713.
Відповідно до пункту 6 згаданого Порядку виконавчі органи міських рад безоплатно забезпечують виборчі комісії засобами зв'язку. При цьому, поняття «засоби зв'язку»включає в себе не тільки кінцеве обладнання (телефонні, факсові апарати), а і телефону лінію, яка з'єднує кінцеве обладнання з телекомунікаційною мережею.
З огляду на цей пункт Порядку, колегія суддів вважає, що саме відповідач повинен безоплатно забезпечити виборчі комісії телефонними, факсовими апаратами, підключеними до телекомунікаційної мережі і передати їй встановлені телефони, а також самостійно оплатити позивачу вартість робіт з телефонізації виборчих дільниць (підключення телефонних апаратів до телефонної мережі). Вказане узгоджується з пунктом 7 Порядку, згідно з яким окружні виборчі комісії здійснюють оплату тільки за оренду каналів зв'язку та за міські, міжміські телефоні розмови, і роз'ясненнями Міністерства фінансів України від 07.06.2006 року за № 31-18010-206-21/12119 та Центральної виборчої комісії від 16.06.2006 року за № 21-38-7393, відповідно до яких відповідач повинен безоплатно надавати виборчим комісіям засоби зв'язку, що підлягають поверненню після припинення діяльності відповідних комісій.
Отже, колегія суддів вважає, що оплата робіт по телефонізації виборчих комісій є саме обов'язком відповідача, що також повністю відповідає листу Департаменту бюджету та фінансів Харківської міської ради від 22.11.2006р. за № 5-30/219.
Заперечення відповідача проти нарахованої суми заборгованості в розмірі 9274,19 грн. не доведені жодними доказами, а матеріалами, що містяться у справі, підтверджується, що відповідачем були прийняті роботи по підготовці до проведення виборів та визнано зобов’язання по сплаті вартості послуг, пов’язаних з телефонізацією виборчих дільниць у березні 2006 року, однак всупереч направленим позивачу зверненням та гарантійним листам про сплату отриманих послуг з телефонізації відповідач безпідставно відмовляється від сплати прийнятих об’ємів виконаних робіт по телефонізації виборчих дільниць та від зобов’язань по сплаті їх вартості. Вказані обставини знайшли своє відображення в оскарженому рішенні та у повному обсязі досліджені господарським судом при розгляді справи по суті.
При винесенні рішення, що оскаржується відповідачем, господарський суд правильно встановив факт існування між сторонами договірних відносин щодо надання послуг з телефонізації виборчих дільниць, які у відповідності з вимогами чинного законодавства оформлені між сторонами у справі шляхом обміну листами.
Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Суд попередньої інстанції також правомірно врахував, що відповідачу окрім вартості послуг електрозв'язку було нараховано також і вартість телефонізації виборчих дільниць, як додаткова послуга, що відображалася на його особистому рахунку і включалася до надісланих відповідачу рахунків на оплату, а тому останній має обов’язок щодо сплати їх вартості на суму позовних вимог.
Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що приймаючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог господарський суд, дотримуючись вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, цілком правомірно не взяв до уваги висновок судової експертизи, оскільки експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса, в порушення частини 1 статті 12 Закону України "Про судову експертизу", не виконано свого обов'язку щодо проведення повного дослідження і надання обґрунтованого та об'єктивного письмового висновку.
При цьому, наведені відповідачем твердження щодо неврахування висновку експертизи колегія суддів визнає необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а тому висновок судового експерта оцінюється господарським судом поряд з іншими доказами та не має заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд цілком правомірно визначився, що висновок експерта, наявний у справі, не має більшої доказової сили і не превалює над іншими доказами у справі, якими в даному випадку достовірно підтверджується нарахована позивачем сума заборгованості в розмірі 9274,19 грн. за проведення робіт з телефонізації виборчих дільниць у спірному періоді, яка і підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Також, позивач в своїй апеляційній скарзі стверджує, що господарський суд неправильно визначив до стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 9274,19 грн., оскільки згідно уточнень до позовних вимог сума основного боргу складає 8489,42 грн., які прийняті господарським судом ухвалою від 16.07.2008р. Проте вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в подальшому позивач у своїх поясненнях та письмових документах неодноразово наполягав на відшкодуванні суми боргу саме в розмірі 9274,19 грн., яка і була правомірно стягнута судом з відповідача. Більш того, призначеною у справі експертизою на дослідження експерта позивачем були надані бухгалтерські документи та документальні докази, з яких вбачається, що остаточною сумою заборгованості, на стягненні якої наполягає позивач, є первісна сума заявлених позовних вимог в розмірі 9274,19 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв’язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які б підтверджували наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, зроблені при довільному трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи, на їх підтвердження не надано відповідно до ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, рішення місцевого господарського суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Виконавчого комітету Ленінської районної ради в м. Харкові, м. Харків позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2009р. по справі № 58/31-08 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
Керуючись статтею 54 Закону України “Про вибори народних депутатів України”, Пунктом 59 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України за № 720 від 09.08.2005р., пунктами 6, 7, 11 Порядку оплати або відшкодування вартості послуг, наданих окружним і дільничним виборчим комісіям під час підготовки та проведення виборів народних депутатів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.01р. № 1713, частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 4-7, 33, 36, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ленінської районної ради в м. Харкові, м. Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2009р. по справі № 58/31-08 залишити без змін.
Головуючий суддя Такмаков Ю.В.
Судді Барбашова С.В.
Плужник О.В.