КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08.04.2009                                                                                           № 18/59

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Мартюк А.І.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Лосєва А.М.

 при секретарі:           Царенко А.М.

 За участю представників:

 від позивачаза первісним позовом –       не з’явився -

 від відповідача за первісним позовом –  ОСОБА_2 (дов. б/н від 27.02.2009 р.)

від позивача за зустрічним позовом –      ОСОБА_2 (дов. б/н від 27.02.2009 р.)  

від відповідача за зустрічним позовом –  не з’явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Київський вітамінний завод"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.12.2008

 у справі № 18/59 (суддя Палій В.В.)

 за позовом                               Суб"єкта підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4

 до                                                   ВАТ "Київський вітамінний завод"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 45000,00 грн.

за зустрічним позовом             Відкритого акціонерного товариства „Київський

                                                     вітамінний завод”

до                                                  Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи

                                                     ОСОБА_4

про                                                стягнення 45000,00 грн. безпідставно набутого майна

ВСТАНОВИВ:

 Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства „Київський вітамінний завод” про стягнення 45000,00 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору про надання юридичних та консультативних послуг від 10.04.2001 р.

13.02.2008 р. до місцевого господарського суду від Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_4 надійшло доповнення до позовної заяви, в якому позивач просить зобов’язати ЗАТ „Київський вітамінний завод” підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за укладеним сторонами Договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001 р.

22.08.2008 р. ЗАТ „Київський вітамінний завод” звернулося до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_4 про стягнення 45000,00 грн. безпідставно набутого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2008 р. для сумісного розгляду з первісним позовом у справі №18/59 прийнято зустрічну позовну заяву ВАТ „Київський вітамінний завод”.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2008 р. здійснено заміну відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом – Закритого акціонерного товариства „Київський вітамінний завод” його правонаступником – Відкритим акціонерним товариством „Київський вітамінний завод”.

11.11.2008 р. представник позивача надав місцевому суду уточнення до позовної заяви, в якому він просить суд зобов’язати  відповідача підписати Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за Договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001 р., стягнути з відповідача за первісним позовом ВАТ „Київський вітамінний завод” 45000,00 грн. основного боргу, 4038,58 грн.-пені.

19.11.2008 р. позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням, в якому просить суд застосувати до вимог позивача за зустрічним позовом строк позовної давності, який сплив з врахуванням часу укладання договору та вчинення на його виконання відповідної грошової оплати в квітні 2001 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2008 р. у справі №18/59 первісний позов Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства „Київський вітамінний завод” задоволено частково. Зобов'язано Відкрите акціонерне товариство „Київський вітамінний завод” підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за Договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001 р. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Київський вітамінний завод” на користь Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_4 45000,00 грн. основного боргу, 535,00 грн. державного мита, 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог Відкритого акціонерного товариства „Київський вітамінний завод” до Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_4 відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Відкрите акціонерне товариство „Київський вітамінний завод” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2008 р. у справі №18/59 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.

Підставою для скасування рішення суду відповідач за первісним позовом зазначив неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) підтримав апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2008 р. у справі №18/59 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову в повному обсязі та задовольнити зустрічний позов.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 01.04.2009 р. представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2008 р. у справі № 18/59 – без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

В судове засідання апеляційної інстанції 08.04.2008 р. представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) не з’явився.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), оскільки явка представників сторін не була визнана судом обов’язковою та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового засідання.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

10.04.2001 р. між патентним повіреним ОСОБА_4, який є суб’єктом підприємницької діяльності відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_1 від 04.06.1998 р. (надалі-патентний повірений) та ЗАТ „Київський вітамінний завод” (правонаступником якого є ВАТ „Київський вітамінний завод”, надалі замовник) укладено договір про надання юридичних та консультаційних  послуг,  відповідно до умов якого патентний повірений приймає на себе зобов'язання надати протягом 2001-2004 років юридичні консультації замовнику з приводу охорони та захисту об'єктів інтелектуальної власності (позначення „Септефрил”, ліцензійних угод на його виробництво тощо) та від імені замовника здійснити у Державному департаменті інтелектуальної власності, в інших державних органах, в арбітражних судах та у судах загальної юрисдикції всі необхідні дії по захисту прав на ці об'єкти інтелектуальної власності.

Відповідно до п. 2.1 договору вартість послуг за договором складає 90000,00 грн. (без ПДВ).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що замовник перераховує 50% від зазначеної у п. 2.1 суми на розрахунковий рахунок патентного повіреного протягом 5 днів до дня виставлення рахунку-фактури.

Решта суми за договором перераховується патентному повіреному в разі повного усунення обставин, що призвели до припинення виробництва лікарського засобу „Септефрил” (а саме: визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів, послуг „Септефрил” №11847 від 30.04.1994 р. (п. 2.3 договору).

Замовник, на виконання умов п. 2.2 договору 25.04.2001 р. перерахував на користь патентного повіреного 50% обумовленої договором суми, що складає 45000,00 грн. та не заперечується патентним повіреним.

Колегією суддів встановлено, що позивачем за первісним позовом – патентним повіреним протягом 2001-2004 р.р. надавалися замовнику послуги на виконання умов договору від 10.04.2001 р., що підтверджується наступним.

22.05.2001 р. рішенням Вищого арбітражного суду України у справі №9/21 було відмовлено у задоволенні позову ЗАТ „Фармацевтична фірма „Дарниця” до ЗАТ „Київський вітамінний завод” (представником якого в суді був, зокрема, патентний повірений ОСОБА_4) про усунення порушень виключних прав на знак для товарів та послуг „Септефрил” та відшкодування шкоди у розмірі 12664524 грн. Зазначене рішення залишено в силі Судовою колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України (постанова №04-1/1-1/76 від 23.06.2001 р.).

Крім того, за згодою керівництва ЗАТ „Київський вітамінний завод” для захисту прав інтелектуальної власності позивача ОСОБА_4 було підготовлено та подано позов від імені професора Палія Г.К., як автора твору-неологізму „Септефрил” до Міністерства освіти і науки України, ЗАТ „Фармацевтична фірма „Дарниця” та ДДІВ МОН  України про визнання недійсним свідоцтва України №11847 на знак для товарів і послуг „Септефрил” та зобов'язання виконати певні дії. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30.04.2004 р., яке залишено без змін колегією судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 25.08.2004 р. №22-5465/2004 та набрало законної сили, позовні вимоги  Палія Г.К. задоволено частково, визнано недійсним повністю свідоцтво України №11847 на знак для товарів і послуг „Септефрил” та рішення Держпатенту України від 08.02.1999 р. про реєстрацію знака для товарів і послуг „Септефрил” на ім’я ЗАТ „Фармацевтична фірма „Дарниця”.

Відповідно до п. 3.1 договору патентний повірений зобов'язується виконати зазначені в п. 1.1 послуги у наступні терміни: до 10.04.2004 р. (в редакції договору патентного повіреного); до 01.10.2004 р. (в редакції договору замовника).

Відповідно до п. 3.4 договору роботи (послуги) зазначені п. 1.1 вважаються виконаними з моменту підписання сторонами проміжних та остаточних актів приймання-передачі виконаних робіт (послуг).

Згідно з п. 7.1 договору договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.

На вимогу патентного повіреного, замовником не підписано Акт передачі-приймання робіт (наданих послуг) від 10.12.2004 р. та кошти у розмірі 45000,00 грн. не сплачено.

У зв’язку з наведеним, патентний повірений просить суд стягнути з відповідача 45000,00 грн. основного боргу, 4038,58 грн. - пені, зобов’язати замовника підписати Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послу) за договором.

Відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі посилається на те, що договір фактично є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, позивачем за первісним позовом не було надано послуги у строк, передбачений договором, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з позовом до суду. Крім того, відповідач за первісним позовом звертає увагу суду на те, що договір не дає чіткого визначення чи є позивач Суб'єктом підприємницької діяльності та, відповідно, чи має право на звернення з позовом до господарського суду.

У зустрічному позові Відкрите акціонерне товариство „Київський вітамінний завод” просить суд стягнути з патентного повіреного 45000,00грн. - коштів, які набуті патентним повіреним без достатньої правової підстави, так як сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, відповідно такий договір є неукладеним.

Відповідач за зустрічним позовом просив місцевий господарський суд застосувати строк позовної давності до зустрічних позовних вимог, крім того, зазначає, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов при укладенні договору від 10.04.2001 р. Факт здійсненої замовником попередньої оплати свідчить про визнання ним того, що договір між сторонами було укладено, а неналежне виконання однією із сторін умов договору не є підставою для визнання його недійсним або неукладеним.

Колегія суддів вважає, що до договору від 10.04.2001 р., який був укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України і продовжував діяти після набрання ним чинності, підлягають застосуванню правила Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Виходячи зі змісту статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідні положення встановлені також в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови договору від 10.04.2001 р. колегія суддів дійшла висновку, що сторонами у належній формі було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору (предмету, ціни, строку дії договору).

Розбіжності у примірниках договорів сторін у п. 3.1 договору щодо строків виконання робіт патентним повіреним, які передбачені у п. 1.1 договору не мають суттєвого значення для вирішення спору, оскільки п. 7.1 договору передбачено загальний строк дії договору: до виконання сторонами своїх зобов’язань за договором.

Виконання умови договору у чітко визначені строки в частині визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг за свідоцтвом України №41847 від 30.04.1994 р. не може залежати виключно від волі сторін договору, оскільки свідоцтво на знак для товарів і послуг підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а за домовленістю сторін не може бути встановлена конкретна дата прийняття судового рішення на майбутнє та набрання ним законної сили. Пунктом 3.8 договору передбачена можливість виникнення умов, що не залежать від волі сторін, яких жодна сторона не могла обійти та як наслідок – строки виконання зобов’язань за договором переносяться на строк дії таких умов.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази виконання патентним повіреним умов договору в частині взятих на себе зобов'язань за п. 1.1 договору та в частині усунення обставин, що призвели до припинення виробництва лікарського засобу „Септефрил”.

Відповідач за первісним позовом належним чином не виконав зобов’язання за договором, оскільки за надані позивачем послуги сплатив лише частково, і на день розгляду справи заборгованість становить 45000,00 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача за первісним позовом, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, первісний позов визнається обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в частині вимоги про стягнення з відповідача 45000,00 грн. суми основного боргу.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом про зобов’язання відповідача підписати Акт прийому-передачі робіт (наданих послуг) колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В ч.1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України вказано, що  господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються  шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

- визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно зі ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство.

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Як вбачається з вищенаведених норм права, діючим законодавством не передбачений такий спосіб захисту права, як зобов'язання підписати акти приймання-передачі робіт (наданих послуг), відсутній і механізм виконання такого рішення суду.

Окрім того, необхідно зазначити, що у разі якщо предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна опиратись на підставу позову. При цьому, до підстави позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі робіт (наданих послуг). З ними закон не пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстави позову. До того ж, юридичні факти можуть встановлюватись господарським судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки та обґрунтованості вимог.

У відповідності до п.6 ст. 6 Господарського кодексу України органам державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено незаконне втручання у господарські відносини.

За таких обставин, суд не може примусити суб'єкта господарювання підписати акт, оскільки це є втручанням в його господарську діяльність і може призвести до порушення його вільного волевиявлення (дана правова позиція також підтверджується постановою ВГСУ №6/516 від 15.11.2007 року, постановою ВГСУ №6/517 від 03.10.2007 року та постановою ВСУ від 16.09.2008 року).

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо зобов’язання відповідача ВАТ „Київський вітамінний завод” підписати акт прийому-передачі робіт (наданих послуг) суперечить способам захисту цивільних прав та інтересів, оскільки така вимога не призводить до поновлення порушеного права і не може бути самостійним предметом позову, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо нарахованої позивачем за первісним позовом суми пені у розмірі 4038,58 грн. за прострочення виконання зобов’язання по оплаті наданих послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України скорочений строк позовної давності в один рік застосовується, зокрема, до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, станом на час пред’явлення позивачем за первісним позовом позову до суду - 23.08.2007 р. строк позовної давності для стягнення пені минув (про застосування строку позовної давності заявлено відповідачем за зустрічним позовом у відзиві). У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 4038,58 грн. пені.

Щодо зустрічної позовної заяви про стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 45000,00 грн. безпідставно набутого майна, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів дійшла до висновку, що договір від 10.04.2001 р. є укладеним, оскільки сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору. Отже, сума попередньої оплати у розмірі 45000,00 грн. одержана патентним повіреним від замовника на виконання умов договору від 10.04.2001 р.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалися або могла довідатись про порушення свого права або про особу яка його порушила.

Трирічний строк позовної давності за зустрічною позовною заявою скінчився 25.04.2004 р., оскільки 25.04.2001 р. замовником перераховано на користь патентного повіреного 45000,00 грн. попередньої оплати, яку позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути як безпідставно одержане майно.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

19.11.2008 р. місцевим господарським судом одержано заяву від відповідача за зустрічним позовом про застосування строку позовної давності та, у зв'язку з його пропуском позивачем, відповідач просить суд відмовити позивачу за зустрічним позовом у задоволенні зустрічних позовних вимог. Таким чином, відповідач за зустрічним позовом, до винесення рішення у справі заявив про сплив позовної давності.

Позивач за зустрічним позовом не зазначив поважних причини пропуску  строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вимоги позивача за зустрічним позовом безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи, викладені позивачем за зустрічним позовом в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовної вимоги стосовно підписання Акту прийому-передачі робіт (наданих послуг), а тому в цій частині оскаржуване рішення підлягає скасуванню, в іншій частині вказане рішення необхідно залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Судові витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Київський вітамінний завод” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2008 року у справі №18/59 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо зобов’язання Відкритого акціонерного товариства „Київський вітамінний завод” підписати акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих  послуг) за Договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001 р. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити Суб’єкту підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання Відкритого акціонерного товариства „Київський вітамінний завод” підписати акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих  послуг) за Договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.04.2001 р.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2008 року у справі №18/59 залишити без змін.

Матеріали справи №18/59 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.  

 Головуючий суддя                                                                      Мартюк А.І.

 Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Лосєв А.М.

 29.04.09 (відправлено)