Справа №2-А-565
2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМ”ЯМ УКРАЇНИ
17 квітня 2009 року Ровеньківський міський суд Луганської області
в складі: головуючого – судді Іващенка В.М.,
при секретарі Бондаренко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ровеньки адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради, про стягнення недоотриманої допомоги по догляду за дитиною,-
В С Т А Н О В И В :
Позивачка звернулася до суду з позовом у якому зазначила, що вона перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення в м. Ровеньки (далі УПСЗН) та отримує допомогу по догляду за дитиною – сином ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку, відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім*ям з дітьми». Але відповідач здійснює виплату зазначеної допомоги не в повному обсязі. Просить визнати неправомірними дії відповідача в не нарахуванні в повному обсязі допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, стягнути з відповідача недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 01.04.2007 року по 31.11.2008 року в розмірі 7324 гривень 70 коп. та зобов*язати відповідача сплачувати їй допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, тобто до 26.03.2009року.
У судовому засіданні позивачка надала до суду письмову заяву, в якій просить позовні вимоги щодо стягнення заборгованості виплати допомоги по догляду за дитиною за 2008 рік, залишити без розляду. Інші свої вимоги підтримала.
Представник відповідача позов не визнав посилаючись на те, що розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки. Вважає позовні вимоги безпідставними і просить у їх задоволенні відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.3).
Згідно довідки УПСЗН, ОСОБА_1 з 01.04.2007 року була виплачена допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку разом з одноразовою допомогою, в 2007 році: з 01.04.2007 року до 01.08.2007 року – по 129 грн. 03 коп.; серпень – 132 грн. 64 коп.; вересень – 134 грн. 45 коп.; жовтень - 136 грн. 13 коп.; листопад – 140 грн. 05 коп.; грудень – 144 грн. 10 коп., а всього допомоги по догляду за дитиною – 816 грн. 42 коп. (а.с.4).
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім*ям з дітьми», допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину незалежно від кількості народжених (усиновлених, взятих під опіку) дітей у сім*ї, по догляду за якими надається допомога.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років становить: з 01.01.2007 року – 334 грн.; з 01.04.2007 року - 463 грн.; з 01.10.2007 року – 470 грн.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років становить: з 01.01.2008 року – 526 грн.; з 01.04.2008 року - 538 грн.; з 01.07.2008 року – 540 грн.; з 01.10.2007 року – 557 грн.
Таким чином, недоплата грошової допомоги ОСОБА_1 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року складає: з 09.07.2007 року до 01.08.2007 року – (463 грн. : 31 х 23) – 129 грн. 03 коп. = 214 грн. 49 коп.; з 01.08.2007 року до 01.10.2007 року – (463 грн. х 2) – 267 грн. 09 коп. = 658 грн. 91 коп.; з 01.10.2007 року до 31.12.2007 року – (470 грн. х 3) – 420 грн. 28 коп. = 989 грн. 72 коп., а усього з урахуванням виплаченої допомоги, 1863 грн. 12 коп.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються:
- мінімальний розмір заробітної плати;
- мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком. Державні соціальні гарантії є обов*язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальних захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов*язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов*язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається(рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року, від 20.03.2002 року, від 17.03.2004 року, від 01.12.2004 року).
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року в справі №1-29/2007, проаналізувавши відповідні положення Конституції України, Кодексу (2542-12), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст. 19, статтям 21,22, п.1 ч.2 ст. 92, частинам 1,2,3 ст. 95 Конституції України (254к/96-ВР). Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. На підставі дослідження матеріалів справи, аналізу відповідних положень Конституції України (254к/96-ВР), Кодексу (2542-14) та оспорюваних у конституційному поданні положень Закону (489-16) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 29,36, абзацу 3 частини 2 статті 56, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,103,111 Закону (489-16) не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, у Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного
Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду
України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання
положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація грунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на
загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що "зупинення законом про Державний
бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). При прийнятті оспорюваного Закону, всупереч зазначеним правовим позиціям, законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними (розділ 11).
Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до
інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК чи рішення Ради Міністрів АРК, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов*язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосуванні практики Європейського суду по правах людини» від 23.02.2006 року, суди при розгляді справ щодо захисту прав людини, застосовують Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод та практику Європейського суду, як джерело права.
У рішенні Європейського суду від 18.07.2006 року по справі «Проніна проти України», де заявниця скаржилась, що суди повністю не розглянули її аргументи, встановлені Конституцією України, зазначено: «…Однак на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей документ, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов*язання щодо п.1 ст.6 Конвенції.»
Тобто, при вирішення спірних правовідносин по цій справі, суд повинен керуватися і застосовувати не Закони України «Про Державний бюджет» на відповідні роки, а Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод та практику Європейського суду, Конституцію України та закон, який регулює спірні правовідносини, тобто Закон України «Про державну допомогу сім*ям з дітьми».
Суд не приймає до уваги посилання представника УПСЗН в м. Ровеньки на неможливість застосування вищезазначених нормативних актів, з посиланням на те, що суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, встановлювалися Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, оскільки даними Законами порушуються як Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод, так і Конституційні права позивачки та рішення Конституційного Суду України з цього приводу.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її права не було порушене.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Суд задовольняє вимоги саме з 09.07.2007 року тому, що цього числа було прийняте рішення Конституційним Судом України про неконституційність окремих статей Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», які стосуються допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Разом з тим, на час звернення до суду з цим позовом судом не встановлено порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивачки шляхом відмови у майбутньому сплачувати їй допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, так як не виникло зазначених підстав для захисту прав, свобод та інтересів в суді, суд не вважає обгрунтованими вимоги ОСОБА_1 в цій частині.
Даючи оцінку встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд приходить до висновку, що позов обгрунтований і підлягає частковому задоволенню з наведених вище підстав.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 22,23,46,152 Конституції України, ст.ст. 22,267,1166,1173 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім*ям з дітьми», ст.ст. 6-11, 158-167, 185,186 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позови задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради з відмови у виплаті ОСОБА_1 недоплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, незаконними.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість з недоплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, в розмірі 1863 грн. 12 коп..
Позов щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованості з недоплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за 2008 рік, залишити без розгляду.
В іншій частині позову відмовити за необгрунтованістю позовних вимог.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Ровеньківський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо її не буде подано.
Головуючий:
В.М.Іващенко