Справа №2-А-427

2009 рік

ПОСТАНОВА

                                                      ІМ”ЯМ УКРАЇНИ

07 квітня 2009 року     Ровеньківський міський суд Луганської області  

в складі: головуючего – судді Іващенка В.М.,

при секретарі                   Бондаренко В.М.,      

розглянувши  у судовому засіданні у залі суду  в м. Ровеньки адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради, про стягнення заборгованості з щорічної грошової допомоги на оздоровлення та щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги,-

В С Т А Н О В И В :

     Позивач звернувся  до суду з позовом у якому зазначив, що він перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення в м. Ровеньки (далі УПСЗН) та отримує щорічну одноразову грошову допомогу як інвалід війни, тому згідно зі ст. 13 ч.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»  розмір щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги повинен складати 8 мінімальних пенсій за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком у відповідному році. Крім цього, з 27.07.2006 року, позивачу повторно встановлена безстроково 2 група інвалідності, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, захворювання якого пов*язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тому згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на отримання компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення.  Просить: визнати незаконними дії відповідача щодо відмови застосувати при перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, у відповідності до ст. 13 ч.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначених законами України у відповідні роки; стягнути з відповідача на свою користь недоплачені, як особі яка постраждала від аварії на ЧАЕС: разову щорічну грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 3431 грн. 50 коп.; допомогу до Дня Перемоги, як інваліду війни в розмірі 3965 грн. 15 коп., а всього 7396 грн. 65 коп. та зобов’язати відповідача проводити нарахування і виплату щорічної допомоги на оздоровлення з розмірів мінімальної заробітної плати та щорічну допомогу до 5 травня, з розмірів мінімальної пенсії за віком, встановлених законами України на момент їх виплати.

     У судовому засіданні позивач вимоги підтримав.

     Представник відповідача позов не визнав посилаючись на те, що зазначені позивачем суми встановлені Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, Постановами КМУ №836 від 26.07.1996 року та №562 від 12.07.2007 року. Вважає позовні вимоги безпідставними і просить у їх задоволенні відмовити.

     Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

     Так, судом встановлено, що згідно ксерокопії посвідчення серії Є №033128 від 22.09.2006 року, ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни (а.с.8).

     Згідно довідки Луганської МСЕК, ОСОБА_1 з 12.02.2002 року повторно встановлена 3 група інвалідності, як особі яка постраждала внаслідок ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.7).  

     Згідно довідки Луганської МСЕК, ОСОБА_1 з 27.07.2006 року встановлена 2 група інвалідності безстроково, як особі яка постраждала внаслідок ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.10)..  

     Згідно довідки УПСЗН в м. Ровеньки, ОСОБА_1 були виплачені: щорічна разова грошова допомога до Дня Перемоги як інваліду війни: 2004 рік – 130 грн.; 2008 рік – 400 грн.; компенсація на оздоровлення в наступних розмірах: жовтень 2004 року – 21 грн. 50 коп.; серпень 2008 року – 120 грн. (а.с.5,6).

      Відповідно до ст. 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-ХІІ, цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:

- створення належних умов для підтримання здоров*я та довголіття;

- організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально – технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;

      - виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;

- надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процессі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров*я.

      Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров*я або смертю.

      Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня ветеранам війни – інвалідам війни, виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 1 групи – 10 мінімальних пенсій за віком; 2 групи – 8 мінімальних пенсій за віком; 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права та пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Відповідно до ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується в таких розмірах: - інвалідам 1 групи – 60 мінімальних заробітних плат; - інвалідам 2 групи – 45 мінімальних заробітних плат; - інвалідам 3 групи – 30 мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам 1 і 2 групи – 5 мінімальних заробітних плат; інвалідам 3 групи – 4 мінімальних заробітних плати. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.                                                                                                                      

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»,  з 01.09.2004 року мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 237 грн., мінімальна пенсія за віком – 92 грн. 45 коп.

     Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», мінімальна пенсія за віком встановлена в розмірі з 01.04.2008 року - 481 грн. Мінімальна заробітна плата встановлена: з 01.01.2008 року – 515 грн.; з 01.04.2008 року – 525 грн.; з 01.10.2008 року – 545 грн.; з 01.12.2008 року – 605 грн.

Таким чином, недоплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги ОСОБА_1, як ветерану війни – інваліду війни складає: 2004 рік, як інваліду 3 групи – (92,45 грн. х 7) – 130 грн. = 517 грн. 15 коп.; 2008 рік, як інваліду 2 групи – (481 грн. х 8) – 400 грн. = 3448 грн., а всього 3965 грн. 15 коп.; недоплата щорічної допомоги на оздоровлення: 2004 рік, як інваліду 3 групи – (237 грн. х 4) – 21 грн. 50 коп. = 926 грн. 50 коп.; 2008 рік, як інваліду 2 групи – (525 грн. х 5) – 120 грн. = 2505 грн., а всього 3431 грн. 50 коп. Загальна суса недоплати складає 7396 грн. 65 коп.

     Відповідно до Постанови КМУ від 26.07.1996 року №836, виплати одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачуються в таких розмірах: - інвалідам 1 групи – 37930 тис. карбованців; - інвалідам 2 групи – 28440 тис. карбованців; - інвалідам 3 групи – 18960 тис. карбованців.  

     Відповідно до Постанови КМУ від 12.07.2005 року №562  громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлений такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам 1 і 2 групи – 120 грн.; - учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії – 100 грн.; - інвалідам 3 групи – 90 грн.

     Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», виключно законами України визначаються: - мінімальний розмір заробітної плати; - мінімальний розмір пенсії за віком. Державні соціальні гарантії є обов*язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров*є, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов*язком держави.  

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

      Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

      Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальних захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов*язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

      Згідно з рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2005 від 11.10.2005 року, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов*язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається(рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року, від 20.03.2002 року, від 17.03.2004 року, від 01.12.2004 року).

     Згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року в справі №1-29/2007, проаналізувавши відповідні положення Конституції України, Кодексу (2542-12), практику зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 ст. 6, частині 2 ст. 8, частині 2 ст. 19, статтям 21,22, п.1 ч.2 ст. 92, частинам 1,2,3 ст. 95 Конституції України (254к/96-ВР). Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. На підставі дослідження матеріалів справи, аналізу відповідних положень Конституції України (254к/96-ВР), Кодексу (2542-14) та оспорюваних у конституційному поданні  положень Закону (489-16) Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статей 29,36, абзацу 3 частини 2 статті 56, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,103,111 Закону (489-16) не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

     Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, у Рішенні від 14 грудня 2000 року N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного

Суду України) Конституційний Суд України зазначив, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду

України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150)" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання
положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація грунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених  у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний  перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку,що "зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92 частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини). При прийнятті оспорюваного Закону, всупереч зазначеним правовим позиціям, законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (стаття 67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними (розділ 11).

Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

     Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради АРК чи рішення Ради Міністрів АРК, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов*язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

     Тобто, при вирішення спірних правовідносин по цій справі, суд повинен керуватися і застосовувати не Закони України «Про Державний бюджет» на відповідні роки та Постанови КМУ, а Конституцію України та закон, який регулює спірні правовідносини, тобто Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

     Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

     Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її права не було порушене.      

     Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

     Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.  

     Суд не приймає до уваги посилання представника УПСЗН в м. Ровеньки на неможливість застосування вищезазначених нормативних актів у зв*язку з тим, що суми щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни, одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, встановлювалися Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, Постановами КМУ від 26.07.1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки даними Законами і постановами КМУ порушуються Конституційні права позивача.

     Разом з тим, на час звернення до суду з цим позовом судом не встановлено порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача шляхом відмови у майбутньому нараховувати та сплачувати йому щорічну допомогу на оздоровлення і щорічну допомогу до 5-го травня, так як не виникло зазначених підстав для захисту прав, свобод та інтересів в суді, суд не вважає обгрунтованими вимоги ОСОБА_1 в цій частині.

     Даючи оцінку встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд приходить до висновку, що позов обгрунтований і підлягає частковому задоволенню з наведених вище підстав.

     На підставі викладеного та керуючись  ст. ст. 3,19,22,23,46 Конституції України, ст. 267 ЦК України, ст. ст. 1,2,12,13,17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 6-11, 158-167, 185,186 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

    Позов задовольнити частково.

    Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради щодо відмови застосувати при перерахунку ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, у відповідності до ст. 13 ч.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначених законами України у відповідні роки

     Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування недоплат: щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги, як інваліду війни – 3 965 грн. 15 коп. та щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду 2 групи внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС – 3431 грн. 50 коп., а всього 7396 грн. 65 коп.

    У задоволенні іншої частини позову відмовити.

     Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду  через Ровеньківський міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано протягом десяти днів з дня її проголошення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо її не буде подано.

          Головуючий:

                                                                                                ОСОБА_2