ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 

 

 

 

 

 

 

 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

 

03 березня 2009 року	м. Запоріжжя
(15 год. 40 хв.)	Справа № 2а-	52/09/0870

                               

    Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудивуса О.В.,

при секретарі: Скачковій Т.В.

 

за участю:

позивача - не з'явився,

представників:

від відповідача 1 - управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя: ОСОБА_1. довіреність № 13/12 від 05.01.2009 р.,

від відповідача 2 - головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області: ОСОБА_2. довіреність № 340/06 від 18.01.2008 р.,

 

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за  позовом:	ОСОБА_3
до:	управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя, головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про:	поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду для стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги «Дітям війни».

 

26 грудня 2008 рокуОСОБА_3. (далі - позивач) звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач 1), в якій просить відновити строк для звернення до адміністративного суду, зобов'язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 2733 гривні 30 коп. та зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2) нарахувати їй щомісячну державну соціальну допомогу за 2008 рік в сумі 1158 гривень 60 коп.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя, на підставі ч. 2 ст. 18 КАС України, зазначений позов був переданий для розгляду по суті до Запорізького окружного адміністративного суду.

      10 січня 2009 року позов надійшов з Ленінського районного суду м. Запоріжжя до Запорізького окружного адміністративного суду.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 12.01.2009 року відкрито провадження по зазначеній справі.

Ухвалою про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду від 04.02.2009 року до участі в справі в якості другого відповідача було залучено головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

У судове засідання 25.02.2009 р. позивач не з'явився, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, проте 04.02.2009 року від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю, на задоволенні позовних вимогах наполягає.

Відповідно до позовної заяви свої позовні вимоги позивач вмотивовує тим, що він має статус «Діти війни» та всупереч положенням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 р. органи Пенсійного фонду України соціальні виплати, передбачені цим Законом, на користь позивача протягом 2006-2008 років не здійснювали, внаслідок чого він просить зобов'язати відповідача 1 нарахувати на його користь недоплачену йому, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 2733 гривні 30 копійок, зобов'язати відповідача 2 нарахувати на його користь недоплачену йому, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2008 рік в сумі 1158 гривень 60 копійок. Крім того, позивач просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, вмотивовуючи  це тим, що про належні йому виплати йому повідомлено не було, тому про факт порушення його прав йому стало відомо лише з засобів масової інформації, а саме газети «Товариш» № 56 (1094) від 23.05.08-26.05.08 р., внаслідок чого просить поновити пропущений для звернення до суду строк за період з 01.01.2006 року по 01.06.2008 року.

В судовому засіданні представник відповідача 1 проти позову заперечував в повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях на позов, зокрема зазначаючи, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов'язаний виплачувати соціальну допомогу; на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни. Також представник відповідача зазначив, що позов не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю в бюджеті Пенсійного фонду України відповідного фінансування з Державного бюджету України, призначеного на ці виплати, через що просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

В судовому засіданні представник відповідача 2 проти позову заперечував в повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях на позов, аналогічних запереченням відповідача 1, крім того зазначивши, що позивачем пропущений строк звернення до суду щодо виплат за 2006-2007 роки, на застосуванні якого відповідач 2 наполягає, а також, що до функцій головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не входить обов'язок по призначенню (здійсненню перерахунку) і виплаті пенсії, через що просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Суд розглянувши клопотання позивача, вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 03.03.2009 року.

В судовому засіданні 03.03.2009 року проголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Вислухавши пояснення представників відповідачів по справі, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

 

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

П. 7 ч. 1  ст. 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України  від 27.06.2002 року №11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за №208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Таким чином, управління Пенсійного фонду в Ленінському районі м. Запоріжжя та головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органами виконавчої влади та суб'єктами владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача, суд зобов'язаний встановити, чи діяв відповідач на підставі закону, чи є його дії обґрунтованими,  безсторонніми та добросовісними.  

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності і державної соціальної підтримки встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-IV, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1року, що підтверджується копією паспорта громадянина України серія НОМЕР_1, виданим Ленінським РВУ МВС України в Запорізькій області 06.05.1997 р., тобто станом на час закінчення Другої світової війни йому було менше 18 років, тому він є особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції чинній з 18.11.2004 р. по 28.12.2007 р. дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції з 28.12.2007 р. д ітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), положення пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. №107-VI, якими були внесені зміни до ст. 5, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , визнані неконституційними.

Пунктами 5-7 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 встановлено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції в редакції до 28.12.2007 року, оскільки зміни до цієї норми внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. №107-VI, є такими, що втратили чинність, внаслідок їх неконституційності.

Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується посвідченням № 108945/15, у тому числі на передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу.

Суд вважає, що в судовому засіданні частково знайшли своє підтвердження доводи відповідачів про те, що відповідач 1 діяв відповідно до закону та порушень у виплаті щомісячної державної соціальної допомоги стосовно позивача не вчиняв, через наступне:

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, який набрав чинності з 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача 1 не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати запроваджені не були.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України, Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат підвищення до пенсії за 2006 рік. Відповідач 1 по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо здійснення нарахування позивачу підвищення до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав:

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач 1 повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09 липня 2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Отже, відповідач 1 з 09.07.2007 року і по 31.12.2007 року включно мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні підвищення до пенсії.

Що стосується вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати йому в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги частково обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

З 01 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що вбачається з письмових заперечень відповідача 1.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 та приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року відповідач 1 повинен був нараховувати і сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції до 28.12.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач 1 з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом, діяв Закон України  «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 28.12.2007 року, з урахуванням п. 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тобто відповідач 1 діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.

З'ясовуючи питання про розмір щомісячної державної соціальної допомоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 8 Постанови КМУ від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Проте, визначений в даній нормі розмір надбавки має тверде грошове вираження, тоді як відповідно до норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції до 28.12.2007 року, яка підлягає до застосування в спірних правовідносинах, наведена залежність розміру підвищення до пенсії від розміру мінімальної пенсії за віком. Тому такий розмір доплат не відповідає змісту відповідної норми Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції до 28.12.2007 року розмір надбавки визначений в залежності від мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 03 січня 2002 р. №1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів» розрахунок підвищень передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» під час призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» провадиться, виходячи з розміру 19 грн. 91 коп.

Згідно п. 1 Постанови КМУ від 15 квітня 2003 року № 544 «Про підвищення розмірів трудових пенсій» мінімальний розмір пенсії, передбачений для обчислення трудових пенсій за віком, встановлюється у сумі 50 гривень.

Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

У зв'язку з наявністю декількох визначених нормативними актами розмірів мінімальної пенсії за віком для певних категорій осіб, серед яких відсутня така категорія, як «діти війни», суд не має можливості самостійно визначати, який саме розмір необхідно брати за основу у даному випадку, оскільки це має бути визначено на законодавчому рівні.

Крім того, у Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Невиконання цього доручення суб'єктами владних повноважень викликає колізії у застосування законодавчих актів та перешкоджає здійсненню повного захисту прав громадян.

Разом з тим, згідно із ст. 8 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи  державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Відтак суд не має повноважень на прийняття рішень, які виходять за межі його компетенції, та не може брати на себе функцію органу законодавчої влади.

Але суд враховує, що згідно з  ч. 4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74  van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання щорічної грошової допомоги інвалідам та учасникам війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки  схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Таким чином, доводи відповідачів, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не можуть бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Посилання відповідачів на те, що діючим законодавством на органи Пенсійного фонду України не покладений обов'язок здійснювати виплати, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до уваги оскільки, згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі - Постанова № 1261), до основних завдань Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок  коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п. 8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством. Аналогічні за своїм змістом норми містяться й в Положенні про Пенсійний фонд України, затвердженому Указом Президента України від 01.03.2001 р. № 121/2001.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та  Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи відповідачів щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не можуть бути прийняті до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, не приймається до уваги. Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У той же час, судом встановлено, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 Положення «Про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України  від 27.06.2002 №11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.07.2002 р. за № 581/6869, основними завданнями Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку. На Головне управління ПФУ в Запорізькій області не покладені обов'язки щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.  

Згідно з підпунктом 7 (в редакції від 25.02.2008 р. Положення це підпункт 6) пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою  Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2002 за № 442/6730 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги є управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя.

Відповідачем 1 до суду були надані матеріали пенсійної справи позивача, а саме:

- протокол № 2437 від 01.08.94 року, відповідно до якого позивачу була призначена пенсія за віком;

- розпорядження про перерахунок пенсії позивача з 01.01.2006 р., розпорядження про перерахунок пенсії з 01.01.2007 р., розпорядження на перерахунок пенсії з 01.06.2007 р., розпорядження про перерахунок пенсії з 01.01.2008 р., розпорядження про перерахунок пенсії з 01.07.2008 р., розпорядження 108945 від 05.12.2008 р. та розпорядження 108945 від 05.12.2008 р., з яких вбачається, що в період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року позивач не отримував державних соціальних виплат як дитина війни, а в період з 01.01.08 року по 30.06.08 року щомісячно отримувалася надбавка дітям війни у розмірі 47 гривень, у період з 01.07.08 року по 04.12.08 року - по 48,20 гривень щомісячно, з 05.12.08 року по 31.12.08 року - 19 та 20,55 гривень щомісячно.

Крім того, відповідачем 1 були надані довідки від 20.02.2009 р. № 689, 689/1, 689/2, відповідно до яких позивачу як дитині війни в 2006 році підвищення не нараховувалось та не сплачувалось; в 2007 році підвищення нараховувалось в таких розмірах: січень-березень - 19 грн., квітень-вересень - 20,30 грн., жовтень-грудень 20,55 грн.; в 2008 році підвищення нараховувалось в таких розмірах: січень-березень - 47 грн., квітень-червень - 48,10 грн., липень-вересень - 48,20 грн., жовтень-грудень - 49,80 грн.

Оскільки дані щодо розміру сплаченого відповідачем на користь позивача підвищення наведені в документах, наданих відповідачем, істотно різняться суд не приймає дані документи як докази.

Разом з тим, в своїх запереченнях на позов відповідач 1 зазначив, що органами Пенсійного фонду України вказане підвищення до пенсії виплачується тільки з 01.01.2008р.

Суд відхиляє заяви відповідача 2 про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне.

Як свідчать матеріали, додані позивачем до своєї позовної заяви, позивач звертався до відповідача 1 з заявою про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» 22.12.2008 року. Відповідно до листа від 24.12.2008 р. № 2345/Г-1 відповідачем 1 було відмовлено у задоволені цієї заяви позивача. Суд вважає, що саме з часу відмови відповідача в перерахуванні пенсії почався перебіг строку на звернення до суду.

26.12.2008 р. позивач звернувся до суду із адміністративним позовом. Таким чином, суд, не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання підвищення до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», через що підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення строку для звернення до суду судом не встановлено.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача 1 щодо не нарахування щомісячної державної соціальної допомоги та її нарахування у розмірах менших за розмір, визначений Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не можуть бути визнані такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про зобов'язання управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя нарахувати у визначеній позивачем грошовій сумі підвищення до пенсії не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.    

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо не виконання з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року приписів статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії. З тих саме мотивів суд визнає протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя щодо нарахуванняОСОБА_3 щомісячної соціальної допомоги як дитині війни з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі іншому ніж він визначений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції цього Закону до 28 грудня 2007 року.

 

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 99, 100, 158-163, 167 КАС України, суд -

 

ПОСТАНОВИВ:

    Позов ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя, головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити частково.

    Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо ненарахуванняОСОБА_3 щомісячної соціальної допомоги як дитині війни з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо нарахуванняОСОБА_3 щомісячної соціальної допомоги як дитині війни з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі іншому ніж він визначений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, в редакції цього Закону до 28 грудня 2007 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Запоріжжя нарахуватиОСОБА_3, ідентифікаційний номерНОМЕР_2 (АДРЕСА_1) щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, в розмірі визначеному статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-IV, в редакції цього Закону до 28 грудня 2007 року, з урахуванням вже сплачених на користь ОСОБА_3 доплат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

 

    Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

    Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови не у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

   

 

Суддя         (підпис)     О.В. Прудивус

 

Постанова складена у повному обсязі 06 березня 2009 року.

 

   

        Суддя                 О.В. Прудивус