ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2007 р. | № 1/304 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді | Дерепи В.І. |
суддів : | Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Приватного підприємства “Лугпромсервіс” |
на постанову | Луганського апеляційного господарського суду від 16.11.06 |
у справі | № 1/304 |
господарського суду | Луганської області |
за позовом | Приватного підприємства “Лугпромсервіс” |
до | Дочірнього підприємства “Луганськвугіля” в особі відокремленого підрозділу “Шахта “Лутугінська” |
про | стягнення 91658,62 грн. |
за участю представників від: |
позивача | Татарченко В.Ю. (дов. від 20.02.07) |
відповідача | не з'явилися, були належно повідомлені |
В С Т А Н О В И В :
Приватним підприємством “Лугпромсервіс” заявлено вимогу про стягнення індексу інфляції за час невиконання зобов’язання щодо сплати заборгованості в сумі 233593,51 грн. згідно рішення господарського суду Луганської області від 05.06.03 по справі № 16/135.
Рішенням господарського суду Луганської області від 22.08.06 у справі № 1/304 задоволено позов ПП “Лугпромсервіс” про стягнення з ДП “Луганськвугілля” в особі ВП “Шахта ім. Лутугіна” інфляційних нарахувань в сумі 90634,28 грн. Рішення господарського суду мотивовано тим, що інфляційні нарахування за своєю правовою природою є частиною основного боргу, який знецінився за час прострочення його сплати. Строк позовної давності щодо основної вимоги не існує, т. я. існує рішення про стягнення основного боргу від 05.06.03 по справі № 16/135, а тому і не може існувати строку позовної давності по додаткових вимогах (інфляційних нарахуваннях).
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 16.11.06 рішення господарського суду скасовано та задоволено позовні вимоги частково, у сумі 74866,71 грн. Постанова Луганського апеляційного господарського суду мотивована тим, що строк позовної давності за основним зобов’язанням не сплинув, в той же час, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності та відповідного розрахунку, суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог.
Суб’єкт касаційного оскарження вважає, що апеляційний господарський суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного. Інфляційні нарахування по своїй суті не є додатковими вимогами (неустойкою або збитками), а є частиною основного боргу, який знецінився за весь час прострочення його сплати, тому строк позовної давності по інфляційних нарахуваннях, пов’язаний зі строком позовної давності по вимогах зі сплати основного боргу. Строк позовної давності щодо основної вимоги не існує, а тому і не може існувати строк позовної давності по інфляційним нарахуванням. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Луганського апеляційного господарського суду від 16.11.06 та залишення в силі рішення господарського суду Луганської області від 22.08.06.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних правових підстав.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено в судових актах, рішенням господарського суду Луганської області від 05.06.03 по справі
№ 16/135 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства “Лугпромсервіс” та стягнуто на його користь з Державного відкритого акціонерного товариства “Шахта “Лутугінська” ДП ДХК “Луганськвугілля” заборгованість у сумі 233593,51 грн.
З вимогами про стягнення індексу інфляції від знецінення коштівпозивач звернувся в червні 2006 року, оскільки при розгляді справи по стягненню суми основної заборгованості така вимога не заявлялась, та просив стягнути 91658,62 грн. за період з 22.02.02 по 16.06.06. Задовольняючи вимоги приватного підприємства, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що оскільки строк позовної давності щодо основної вимоги не існує, а тому і не може існувати строк позовної давності по додаткових вимогах, інфляційних нарахуваннях, які є за своєю природою частиною основного боргу, що знецінився за весь час прострочення.
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, що висновок суду першої інстанції є помилковим і не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. Колегія суддів апеляційного суду зазначила, що строк позовної давності за основним зобов’язанням не сплинув, а тому і по вимогам щодо стягнення інфляційних нарахувань не сплинув. В той же час, збитки від інфляції підлягають нарахуванню, в межах 3-х років, за період з 27.06.03 по 27.06.06, при цьому апеляційний господарський суд керувався положеннями цивільного законодавства щодо загального строку для стягнення заявлених вимог не більше ніж за три роки, що передували заявленому позову.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такий висновок є обґрунтованим відповідно до положень чинного законодавства. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положеннях Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01.01.04, до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Колегія суддів відмічає, що вимога про стягнення індексу інфляції може виникнути при наявності основного грошового зобов’язання та пов’язана з нею.
в обґрунтування заявленої вимоги при стягненні індексу інфляції скаржник послався на наявність заборгованості, щодо якої в сторін не виникає заперечень, так як дана сума грошового зобов’язання встановлена рішенням господарського суду від 05.06.03 по справі № 16/135. В той же час, вимога про стягнення нарахованих на суму грошових зобов’язань інфляційних нарахувань стягнута в межах трьохрічного строку, визначеного для цієї супутньої вимоги, та правомірно враховано заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності.
За таких обставин постанова Луганського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а отже підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1115, 1117 –1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Лугпромсервіс” залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16.11.06 по справі № 1/304 залишити без змін.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко