ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

    В С Т А Н О В И В:

у березні 2006 року, ТОВ "Металстиль" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з приватного підприємства "ІРБІС ПЛЮС" 3 858,75 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що в порушення умов договору від 28.05.2004 року про надання послуг з охорони, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання, внаслідок чого, 01.04.2005 року сторонніми особами вчинено крадіжку матеріальних цінностей на загальну суму 13 858,75 грн., що спричинило збитки, які, відповідно до вимог ст.906 ЦК України, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Рішенням господарського суду м. Києва від 27.06.2006 року позов задоволено.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року рішення господарського суду першої інстанції скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2006 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку апеляційним господарським судом обставин справи, помилковість висновків щодо відсутності у відповідача обов’язку відшкодувати шкоду і просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Згідно частини першої ст.906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Переглядаючи матеріали справи в порядку апеляційного провадження, судом встановлено, що взаємовідносини сторін врегульовано договором про надання послуг з охорони від 28.05.2004 року, яким передбачено умови, за яких на відповідача покладається відповідальність за шкоду, що завдана майну позивача.

Зокрема, у п.4.1.9 договору сторони обумовили, що відповідач несе матеріальну відповідальність за збитки, які виникли внаслідок неналежного виконання ним своїх зобов’язань, що спричинило розкрадання матеріальних цінностей, псування майна, пожежі, а також інших причин, за вини охорони.

До виникнення даного спору яких-небудь зауважень щодо неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань позивач не висловлював, прийнявши без застережень по акту №ОУ-0000028 і надані йому послуги за квітень 2005 року, у якому, на його думку, й було здійснено крадіжку матеріальних цінностей.

Складування матеріальних цінностей, щодо яких виник спір, у порушення п.3.1 договору, не було погоджено з відповідачем, як окремий об’єкт ці цінності під охорону не передавались.

Дані про викрадення матеріальних цінностей сторонніми особами, для захисту від дій яких і укладався договір від 28.05.2004 року (п.4.1.1 договору) у матеріалах справи відсутні.

Кримінальна справа порушена лише за заявою позивача і на теперішній час дій третіх осіб, які могли б бути причетними до крадіжки, не виявлено, що не виключає відповідальності безпосередньо працівників за нестачу цінностей.

При такому положенні, коли відсутні докази на підтвердження винних дій відповідача та доставки і прийняття ним під охорону матеріальних цінностей, апеляційний господарський суд обґрунтовано постановив про відмову у позові, і підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду, за наведених у касаційній скарзі мотивів, судова колегія не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року –без змін.

Головуючий                                                                                  М.І. Остапенко

Судді                                                                                             Є.М.Борденюк

                                                                                          В.М. Харченко