ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2007 р. | № 16/211-17/135 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого - Полякова Б.М.
Суддів - Ткаченко Н.Г.
Хандуріна М.І.
за участю представників: ВАТ "Оріана" –Кузів В.С.; Генеральної прокуратури України –Івченко О.А.; ЗАТ "Лукор" –Котенка А.М., Дітковської С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 р. по справі № 16/211-17/135 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Оріана" до Закритого акціонерного товариства "Лукор" про стягнення 4 929 709,7 грн. збитків, завданих у зв'язку з втратою предмета зберігання, відповідно до договору відповідального зберігання, –
В С Т А Н О В И В:
29.06.2005 р. позивач –ВАТ "Оріана" звернувся до господарського суду Івано-Франківської області до ЗАТ "Лукор" про стягнення 4 929 709,7 грн. збитків, завданих у зв'язку з втратою предмета зберігання, відповідно до договору відповідального зберігання від 01.10.2002 р.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27 червня 2006 р. по справі № 16/211-17/135 /суддя : Неверовська Л.М./ в задоволенні позову - відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2006 р. по справі № 16/211-17/135 / колегія суддів у складі: Краєвська М.В., Дух Я.В., Кордюк Г.Т./ рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р. залишено без змін, апеляційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області без задоволення.
В касаційному поданні перший заступник прокурора Івано-Франківської області просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 р. посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач - ЗАТ "Лукор", просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, і було встановлено судами попередніх інстанцій, 01.10.2002 р. між ВАТ "Оріана" та ЗАТ "Лукор" укладений договір відповідального зберігання, відповідно до умов якого, позивач передав відповідачу на зберігання продукцію, згідно з актом прийому-передачі від 01.10.2002 р. (додаток №1), в тому числі 795,781 т. етилену, вартістю 1782134,35 грн. (т.1 а.с.7-11). Строк дії даного договору встановлений до 31.12.2002 р. Угодою від 02.01.2004 р. про продовження і зміну умов договору, дію договору відповідального зберігання від 01.10.2002 р. продовжено до 31.12.2004 р., і надалі сторони строк дії договору даного не продовжували.
Також, господарськими судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що на момент укладення даного договору, етилен знаходився в ізотермічних резервуарах цеху розливу етилену і фактично передача (транспортування до місця зберігання) етилену не відбулась. Відповідно до акту приймання –передачі (додаток №1 від 01.10.2002 р.) до договору зберігання від 01.10.2002 р., місцем зберігання етилену є цех розливу етилену ( етилен зберігався в резервуарах ізотерміках). Враховуючи хімічні властивості, в будь - якому іншому місці етилен зберігатись не може.
Відповідно до ст.ст.948, 949, 950 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд як першої так і апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до п.4.1 договору відповідального зберігання від 01.10.2002 р., у випадку знищення або пошкодження майна, що передано на зберігання, або його частки, ЗАТ "Лукор" зобов'язаний за свій рахунок повернути ВАТ "Оріана" рівну кількість аналогічного майна в належному стані;
- згідно зі ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено;
- відповідно до п.1 ч.2 ст.22 ЦК України та ч.1 ст.225 ГК України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Підставою для покладення обов'язку відшкодувати збитки є порушення права (правопорушення), зокрема, передбачене ст.610 ЦК України невиконання чи неналежне виконання зобов'язання;
- згідно зі ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
- статтею 623 ЦК України встановлено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, але в порушення даної норми, позивачем не надано доказів, які підтверджують реальність стягуваної суми збитків. Крім того, суду не надано доказів того, що позивач вживав необхідні заходи для того, щоб не допустити настання реальних збитків;
- посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на лист від 10.11.2005 р. №773, в якому ВАТ "Оріана" просить повідомити про день та місце отримання товару та на листи відповідача від 02.12.2004 р. та 04.02.2005 р., не приймаються до уваги, поскільки, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.06.2006 р. по справі №2/26, яким стягнуто з ВАТ "Оріана" на користь ЗАТ "Лукор" 1 577 771,03 грн. боргу за зберігання етилену за договором 01.10.2002 р., встановлено недоведеність ВАТ "Оріана" вимог щодо втрати ЗАТ "Лукор" переданого за договором відповідального зберігання від 01.10.2002 р. майна (етилену). Вищезазначене рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.06.2006 р. по справі №2/26, було залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р., і в касаційному порядку оскаржено не було, а отже, є чинним.
Таким чином, господарський суд як першої так і апеляційної інстанції, прийшли до висновку, що поскільки позивачем –ВАТ "Оріана" не доведені, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, підстави для стягнення з ЗАТ "Лукор" збитків в сумі 4929709,7 грн., у зв'язку із втратою предмета зберігання за договором відповідального зберігання від 01.10.2002 р., укладеного між ЗАТ “Лукор” та ВАТ "Оріана", то позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Але з такими висновками суду погодитись не можна.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення суду першої інстанції та апеляційна постанова зазначеним вище вимогам не відповідають.
Так, суди попередніх інстанцій, належним чином не з’ясували дійсні обставини справи, не дали належної оцінки всім зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та належним чином законодавчо не обґрунтували свої висновки.
Господарськими судами попередніх інстанцій, не досліджені фактичні обставини, а саме, факт наявності чи відсутності у відповідача - ЗАТ "Лукор" відповідної кількості етилену, згідно з договором відповідального зберігання від 01.10.2002 р., не досліджені питання стосовного того, чи намагався позивач повернути майно (етилен), що було передано ЗАТ "Лукор" за договором відповідального зберігання від 01.10.2002 р. і які дії були вчинені відповідачем на вимогу позивача повернути зазначений етилен.
Крім того, в матеріалах справи відсутній оригінал чи належним чином засвідчена копія договору відповідального зберігання від 01.10.2002 р., додаткової угоди від 02.01.2004 р. до даного договору та акту приймання –передачі майна від 01.10.2002 р.
Відповідно до ст.38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Отже, господарські суди першої та апеляційної інстанції, в порушення вимог закону, постановили судове рішення по справі без всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх обставин справи та доказів, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
За таких обставин, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 р. по справі № 16/211-17/135, не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону і вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст.1115, 1117- 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційне подання першого заступника прокурора Івано-Франківської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.06.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2006 р. по справі № 16/211-17/135 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий - Поляков Б.М.
Судді - Ткаченко Н.Г.
Хандурін М.І.