ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2007 р. | № 35/112 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів: | Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання | заступника прокурора м.Києва |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2006 р. |
у справі | №35/112 |
господарського суду | м.Києва |
за позовом | заступника прокурора Подільського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради |
до відповідача-1: | Державного комунального підприємства "Плесо" |
до відповідача-2: | Закритого акціонерного товариства "Пірс" |
третя особа: | Київська міська державна адміністрація |
про | визнання недійсним договору |
у судовому засіданні взяли участь представники:
від прокурора: | не з'явився, |
від позивача: | не з'явився, |
від відповідача-1: | не з'явився, |
від відповідача-2: | Бордаченко О.В., |
від третьої особи: | не з'явився, |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 31.07.2006 р. у справі №35/112 (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено повністю: договір оренди стоянки від 01.02.2005 р. №2/2005, укладений між Державним комунальним підприємством "Плесо" та ЗАТ "Пірс", визнано недійсним, припинивши зобов'язання на майбутнє; зобов'язано ЗАТ "Пірс" звільнити земельну ділянку загальною площею 233 кв.м, розташовану за адресою: м.Київ, Венеціанська протока, передавши її за актом приймання-передачі Державному комунальному підприємству "Плесо"; стягнуто з Державного комунального підприємства "Плесо" в доход Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита, на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" —59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з ЗАТ "Пірс" в доход Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита, на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" —59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду, ЗАТ "Пірс" було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2006 р. у справі №35/112 (судді: Сотніков С.В. Дикунська С.Я., Пантелієнко В.О.) апеляційну скаргу задоволено: рішення господарського суду м.Києва від 31.07.2006 р. у справі №35/112 скасовано повністю; прийнято нове рішення, яким в позові заступника прокурора Подільського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Державного комунального підприємства "Плесо", ЗАТ "Пірс", третя особа Київська міська державна адміністрація про визнання недійсним договору оренди стоянки від 01.02.2005 р. №2/2005, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, про надання останньому в тимчасове користування стоянки для туристичного мотокатеру, загальною площею 233 кв.м за адресою: м.Київ, Венеціанська протока —відмовлено повністю; стягнуто з Київської міської ради на користь ЗАТ "Пірс" 42,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
У касаційному поданні заступник прокурора м.Києва просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2006 р. у справі №35/112 та залишити в силі рішення господарського суду м.Києва від 31.07.2006 р. у справі №35/112, посилаючись на порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки: по-перше, відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності Київська міська рада здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах міста Києва, а зазначені повноваження у галузі земельних відносин Київська міська рада не делегувала Державному комунальному підприємству "Плесо" (майно якого є комунальною власністю м.Києва і закріплено за ним на праві повного господарського відання); по-друге, згідно з пп. 5.4 п. 5 статуту ДКП "Плесо" має право передавати в оренду належне йому майно лише за згодою власника або уповноваженого ним органу; по-третє, викладені в постанові суду обставини щодо спеціального водокористування не виключають одночасного здійснення відповідачем також і землекористування за місцем знаходження об'єкта оренди; по-четверте, необґрунтованим є посилання суду апеляційної інстанції на розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про підготовку міських пляжів та зон відпочинку біля води до оздоровчого сезону 2005 р. та заходи щодо попередження нещасних випадків на водних об'єктах" від 31.05.2005 р. №897 (яким на ДКП "Плесо" покладено обов'язок продовжити роботи з благоустрою та облаштування пляжів та зон відпочинку біля води в м.Києві, укласти з підприємцями договори для забезпечення відпочиваючих морозивом, готовими продуктами швидкого харчування та надання послуг), оскільки зазначеним розпорядженням не було надано повноважень ДКП "Плесо" на укладання договорів оренди земельних ділянок всупереч ст. 9 Земельного кодексу України (відповідно до якої повноваження щодо розпорядження землями в межах м.Києва здійснює Київська міська рада), за відсутності дозволу Київської міської ради.
Позивач, представник прокуратури, відповідач-1 та третя особа не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача-2, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
01.02.2005 р. між Державним комунальним підприємством "Плесо" (відповідач-1) та ЗАТ "Пірс" (відповідач-2) укладений договір оренди стоянки №2/2005, згідно з п. 1.1 якого відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв у користування стоянку для плавкафе Б-217 (Кайман) загальною площею 233 кв.м.
Об'єктом оренди є стоянка для туристичного мотокатеру загальною площею 233 кв.м, яка знаходиться за адресою: м.Київ, Венеціанська протока.
Відповідно до п. 9.1 договору термін дії договору встановлений з моменту підписання до 31.12.2010 р.
Вважаючи, що спірний договір укладено з порушенням ст. 9 Земельного кодексу України та ст. 203 Цивільного кодексу України неуповноваженою на те особою з боку відповідача-1, оскільки надання земельних ділянок у користування належить до повноважень Київської міської ради, заступник прокурора Подільського району м.Києва звернувся до господарського суду м.Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання договору оренди стоянки від 01.02.2005 р. №2/2005, укладеного між відповідачами, недійсним, з підстав порушення відповідачем-1 встановленого законом порядку використання земельної ділянки, що призводить до нецільового використання земель і завдає шкоди інтересам держави та суспільства.
Відповідач-1 вважає спірний договір правомірним, посилаючись на ст. 136 Господарського кодексу України, якою передбачено право власника майна здійснювати контроль за майном, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства, якому це майно передано, і згідно з якою відповідний дозвіл на укладання даного договору оренди зі сторони власника — Київської міської ради не потрібен.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначає, що оспорюваний договір є правомірним, оскільки: по-перше, плавкафе відноситься до складу водного транспорту, у зв'язку з чим на нього поширюються всі норми щодо спеціального водокористування для потреб водного транспорту, в т.ч. щодо сплати збору за спеціальне водокористування за експлуатацію водного фонду (від сплати якого, за твердженням самого відповідача-2, законодавство звільняє стоянкові судна, яким є плавкафе); по-друге, відповідач-2 фактично здійснює використання водних ресурсів та експлуатацію необхідних для швартування судна гідротехнічних споруд, що знаходяться на балансі у відповідача-1, у зв'язку з чим правовідносини, що виникли на підставі спірного договору, мають регулюватися Водним кодексом України, Законом України "Про транспорт", Кодексом торгівельного мореплавства, відповідно до ст. 84 якого у морському порту справляються цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний та інш. (які не пов'язуються з земельними відносинами, а є платою за використання послуг порту, його обладнання, в т.ч. є своєрідною платою за використання водних ресурсів); по-третє, акваторія та необхідні спеціальні причальні засоби для кріплення стоянкового судна відповідача-2 знаходяться на балансі ДКП "Плесо" (яке створене спеціально для утримання та експлуатації внутрішніх водойм), майно якого закріплено за ним на праві повного господарського відання, у зв'язку з чим при укладанні договору оренди стоянки відповідач-1 діяв у межах власної компетенції.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що: по-перше, відповідно до ст. 13 Конституції України земля і водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування, при цьому народ здійснює право власності на води через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради; по-друге, відповідно до ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (що кореспондується зі ст. 58 Земельного кодексу України), а відповідно до ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством; по-третє, відповідно до п. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок, а відповідно до п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; по-четверте, відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить до повноважень Київської міської ради, яка відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах Києва, а Київська міська рада повноважень щодо розпорядження земельними ділянками в межах м.Києва відповідачеві-1 не делегувала, рішення про надання земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Київ, Венеціанська протока, у власність або постійне користування відповідачеві-1 не приймала, відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався, договір оренди земельної ділянки не укладався; по-п'яте, відповідно до п. 5.4 ст. 5 Статуту ДКП "Плесо" відповідач-1 має право передавити в оренду належне йому на праві господарського відання майно лише з дозволу власника або уповноваженого ним органу; по-шосте, спірний договір укладено з недодержанням сторонами вимог, які встановлені чч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: договір укладено неуповноваженою на те особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності та суперечить актам чинного законодавства України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою недійсності правочину.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив із того, що: по-перше, плавкафе Б-217 (яке є стоянковим судном і належить на праві власності ЗАТ "Пірс") відповідно до ст. 27 Закону України "Про транспорт" відноситься до складу водного транспорту, особливість якого полягає в тому, що об'єкти водного транспорту плавають по поверхні води, не використовуючи при цьому земельні ділянки; по-друге, відповідач-2 здійснює спеціальне водокористування для потреб водного транспорту, за яке справляється плата, від сплати якої відповідач-2 на підставі ч. 3 ст. 4.8 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01.10.1999 р. №231/539/118/219, звільнений, оскільки належне відповідачу-2 судно є стоянковим; по-третє, ДКП "Плесо" (яке створене на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03.07.1995 р. №204 спеціально для утримання та експлуатації внутрішніх водойм у м.Києві), здійснюючи право повного господарського відання, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном на свій розсуд, та відповідно до п. 5.4 статуту за згодою власника або уповноваженого ним органу має право здавати в оренду належне йому майно та матеріальні цінності, у зв'язку з чим було правомочним укладати договір оренди стоянки в частині надання в користування гідротехнічних (причальних) споруд ЗАТ "Пірс"; по-четверте, відповідно до розпоряджень Київської міської державної адміністрації "Про підготовку міських пляжів та зон відпочинку біля води до оздоровчого сезону 2004 р. та заходи щодо попередження нещасних випадків на водоймах" від 21.04.2004 р. №657, "Про підготовку міських пляжів та зон відпочинку біля води до оздоровчого сезону 2005 р. та заходи щодо попередження нещасних випадків на водних об'єктах" від 31.05.2005 р. №897 на ДКП "Плесо" було покладено обов'язок продовжити роботи з благоустрою та облаштування пляжів та зон відпочинку біля води в м.Києві, укласти з підприємцями договори для забезпечення відпочиваючих прохолоджувальними напоями, морозивом, готовими продуктами швидкого харчування та надання послуг відпочиваючим, і саме на виконання вищевказаних розпоряджень між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір, згідно з яким населенню реалізуються прохолоджувальні напої та продукти харчування, оскільки плавзасіб Б-217 —це кафе, що підтверджується реєстровими документами на судно.
Однак, вищезазначені висновки апеляційного господарського суду не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля і водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування; народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.
Згідно зі ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (що кореспондується зі ст. 58 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
Відповідно до п. 1 ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до п. 2 ст. 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить до повноважень Київської міської ради, яка відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності здійснює повноваження щодо розпорядження землями в межах м.Києва.
Відповідно до п. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки (п. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України).
Господарськими судами встановлено і відповідачами не заперечується, що позивачем рішення про надання земельної ділянки за адресою: м.Київ, Венеціанська протока, у власність або користування відповідачу-1 не приймалося, державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку не видавався, договір оренди вказаної земельної ділянки не укладався.
Крім того, господарськими судами встановлено, що відповідно до ст. 1 статуту Державне комунальне підприємство по охороні, утриманню та експлуатації внутрішніх водойм м.Києва "Плесо" організовано згідно з чинним законодавством України та засновано на державній комунальній власності м.Києва.
Відповідно до п. 5.2 ст. 5 статуту майно підприємства є комунальною власністю м.Києва і закріплено за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.
Підприємство за згодою власника або уповноваженого ним органу має право продавати і передавати іншим юридичним особам, обмінювати, здавати в оренду належне йому майно та матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу (п. 5.4 ст. 5 статуту).
З огляду на викладене, висновки господарського суду м.Києва щодо укладення оспорюваного договору оренди зі сторони відповідача-1 неуповноваженою на те особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Висновки апеляційного господарського суду щодо здійснення відповідачем-2 спеціального водокористування для потреб водного транспорту внаслідок оренди стоянки для плавкафе Б-217 спростовуються як матеріалами справи, згідно з якими судно Б-217 використовується не як водний транспорт, а як кафе (а.с. 57 —відповідно до класифікаційного свідоцтва судно Б-217 зареєстровано як стоянкове, плавкафе), так і висновками самого апеляційного суду в постанові від 10.10.2006 р. (згідно з якими плавзасіб Б-217 —це кафе, в якому згідно з укладеним між відповідачами договором населенню реалізуються прохолоджувальні напої та продукти харчування на виконання розпоряджень Київської міської державної адміністрації "Про підготовку міських пляжів та зон відпочинку біля води до оздоровчого сезону 2004 р. та заходи щодо попередження нещасних випадків на водоймах" від 21.04.2004 р. №657, "Про підготовку міських пляжів та зон відпочинку біля води до оздоровчого сезону 2005 р. та заходи щодо попередження нещасних випадків на водних об'єктах" від 31.05.2005 р. №897).
З огляду на викладене, рішення господарського суду м.Києва від 31.07.2006 р. у справі №35/112 відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для його скасування у Київського апеляційного господарського суду не було.
Викладене свідчить про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, що відповідно до ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 6 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання заступника прокурора м.Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2006 р. у справі №35/112 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2006 р. у справі №35/112 скасувати. Рішення господарського суду м.Києва від 31.07.2006 р. у справі №35/112 залишити в силі.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна