ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

06 лютого 2007 р.

№ 6592-7/254

                                          Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Удовиченка О.С.

суддів :

Панової І.Ю. Хандурін М.І.

розглянувши  касаційну скаргу

ДПІ  в м. Суми

на  ухвалу   та постанову

господарського суду  Сумської  області  від 15.05.2006р. Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2006р.

у справі

№ 6592-7/254

господарського суду

Сумської області

за спільною заявою

фізичних осіб - працівників АТЗТ “Сумський фарфоровий завод”

до	АТЗТ ”Сумський  фарфоровий завод”

про	банкрутство

в судовому засіданні взяли участь  представники :

ДПІ у м. Суми:                                                     Устименко О.М., Ковтун Ю.О.

АТЗТ ”Сумський  фарфоровий завод”:              Тумко В.А.

В С Т А Н О В И В :          

Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. (суддя Рижков М.Б.) заяву кредитора –ДПІ в м. Суми –про визнання недійсною мирової угоди від 07.10.2003 р., відхилено.

Постановою Харківського апеляційного  господарського суду  від 24.07.2006 р. (судді: Погребняк В.Я. –головуючий, Гончар Т.В., Істоміна О.А.) ухвалу господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. залишено без змін.

ДПІ  в м. Суми звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. та постанову Харківського апеляційного  господарського суду  від 24.07.2006 р.  скасувати та прийняти нове рішення по справі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень порушені норми матеріального та  процесуального права, а саме: ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 43, 64, 82, 83, 84, 85, 86 Господарського процесуального кодексу України .

В касаційній скарзі скаржник посилається також на те, що при укладенні мирової угоди кредитор –ДПІ в м. Суми помилявся щодо фінансового становища боржника та на те, що зазначена угода була укладена внаслідок омани з боку боржника щодо обставин, які мають істотне значення для справи.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України, а ч.2 ст.4-1 ГПК України вказує, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Згідно ст. 4 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” до боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності) боржника, ліквідація банкрута.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів –членів комітету кредиторів та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладання мирової угоди.

Згідно зі ст. 37 Закону мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, на зборах комітету кредиторів 07.10.2003 р. була розглянута мирова угода та було вирішено укласти мирову угоду на умовах, запропонованих боржником. Як свідчить текст мирової угоди від 07.10.2003 р., вона була підписана від імені боржника - керівником боржника, від імені кредиторів –головою комітету кредиторів та погоджена ДПІ в м. Суми. Умови мирової угоди від 07.10.2003 р. передбачали відстрочку та (або) розстрочку, а також прощення боргів.

Сторони мирової угоди підтвердили, що заборгованість боржника перед кредиторами на дату підписання цієї угоди відповідає сумі грошових вимог, зазначених в реєстрі вимог кредиторів, затвердженому на засіданні господарського суду 14.04.2003 р. та складає 3 571 878,20 грн.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, починаючи з вересня 2002 р. на підприємстві була проведена реорганізація управлінської структури, активізувався виробничий процес, максимально завантажені виробничі потужності, всі відрахування до бюджетних та позабюджетних фондів здійснюються у повному обсязі і головним негативним фактором, який стримує розвиток підприємства і характеризує підприємство як інвестиційно непривабливе є кредиторська заборгованість, яка сформувалася за минулі роки.

Доводи ДПІ у м. Суми стосовно помилки та омани при укладенні мирової угоди обґрунтовано не прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисне ввела другу сторону в обману щодо обставин, які мають істотне значення для справи (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Омана має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що твердження кредитора - ДПІ у м. Суми про визнання мирової угоди недійсною з посиланням на ст.ст. 229, 230 ЦК України є безпідставними  і не ґрунтуються на матеріалах справи, не підтверджені будь-якими доказами, зроблені при хибному розумінні мети процедури відновлення платоспроможності, оскільки ДПІ в м. Суми як кредитор знав про дійсний фінансово-економічний стан боржника та про те, що єдиною перешкодою подальшого розвитку підприємства є кредиторська заборгованість, що накопичилася за минулі роки.

Крім того, в судовому засіданні,  при розгляді апеляційної скарги,  представник кредитора –ДПІ в м. Суми –підтвердив, що мирова угода щодо податків і зборів виконується, поточні платежі сплачуються вчасно і в повному обсязі, заборгованості перед бюджетом підприємство не має.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку стосовно того, що підстави для визнання мирової угоди недійсною відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвала та постанова відповідають нормам матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДПІ в м. Суми  залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. та  постанову Харківського апеляційного  господарського суду  від 24.07.2006 р.  у справі № 6592-7/254 залишити без змін.

Головуючий                                                                            О.С. Удовиченко

Судді                                                                                        І.Ю. Панова

                                                                                                  М.І.  Хандурін