ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2007 р. | № 22/232 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І., |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Гірничо-збагачувальна фабрика “Індустрія” |
на постанову | від 06.11.2006 |
Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду Дніпропетровської області № 22/232 |
за позовом | ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг” |
до | - ДП “Придніпровська залізниця” - ТОВ “Гірничо-збагачувальна фабрика “Індустрія” |
про | стягнення 1712,98 грн. |
за участю представників сторін:
- позивача не з’явились
- відповідача 1 Шамарова Т.О.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.2006 у справі № 22/232 (суддя Пуппо Л.Д.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 (колегія суддів у складі головуючого судді Чохи Л.В., суддів Головка В.Г., Лисенко О.М.), позовні вимоги ВАТ “Міттал Стіл Кривий Ріг” до ДП “Придніпровська залізниця” та ТОВ “Гірничо-збагачувальна фабрика “Індустрія” про стягнення 1712,98 грн. вартості нестачі 2810 кг антрациту у вагоні № 65511511 задоволені за рахунок другого відповідача - ТОВ “Гірничо-збагачувальна фабрика “Індустрія”, в позові до першого відповідача - ДП “Придніпровська залізниця” - відмовлено.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що відповідальність за нестачу антрациту у вагоні № 65511511 має нести вантажовідправник, який його недовантажив, що підтверджується комерційним актом АЄ № 022114/10 від 02.01.2006, складеним на станції призначення Кривий Ріг – Головний.
ТОВ “Гірничо-збагачувальна фабрика “Індустрія”, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, судами попередніх інстанцій не застосовані норми матеріального права, що підлягали застосуванню, зокрема, статті 614, 623 ЦК України, стаття 52 Статуту залізниць та пункт 12 Правил видачі вантажів, пункт 8 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334 та пункт 2.5 Інструкції з актово-претензійної роботи, затвердженої наказом Укрзалізниці № 168-Ц від 07.07.2003, а також невірно застосовані стаття 129 Статуту Залізниць України, стаття 33 ГПК України, оскільки вважає, що його вина як вантажовідправника у нестачі не доведена матеріалами і обставинами справи, комерційний акт не є доказом його вини, бо складений не на станції призначення і з порушенням встановлених правил.
Представник скаржника своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що на виконання договору перевезення по залізничній накладній № 51625974, укладеного між відповідачами, 02.01.2006 зі станції Дар’ївка Донецької залізниці на станцію Кривий Ріг - Головний Придніпровської залізниці на адресу позивача надійшов вагон № 65511511 з антрацитом навалом, визначеною відправником - ТОВ “Гірничо-збагачувальна фабрика “Індустрія” - вагою брутто 90000 кг, тара з бруса 21000 кг, нетто 69000 кг.
На вимогу вантажоодержувача і у відповідності до приписів ст. 52 Статуту залізниць України на станції призначення була проведена перевірка маси вантажу у вагоні № 65511511, за результатами якої встановлено, що фактична вага брутто 86500 кг, тара з бруса 21000 кг, нетто 65500 кг, тобто менш, ніж зазначено в документах відправника на 3500 кг, навантаження в вагоні рівномірне, нижче бортів на 300 мм, люки і двері в вагоні щільно закриті, ознак втрати і розкрадання вантажу немає, про що 02.01.2006 станцією Кривий Ріг - Головний складено комерційний акт АЄ № 022114/10, а в накладній № 51625974 зроблено відповідну відмітку.
Отже, під час прийняття вантажу встановлена його фактична нестача в кількості 2810 кг на суму 1712,98 грн., розраховану позивачем з урахуванням природної втрати відповідно до Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, з подальшими змінами та доповненнями, на підставі рахунку постачальника (власника вантажу) - ТОВ “НВЦ “Екосфера” - від 27.12.2005 № 131, оплаченого позивачем платіжним дорученням № 1/07522 від 15.12.2005 в порядку попередньої оплати.
Відповідно до ст. 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Згідно ст. 110 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, однак, звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у випадках, визначених нормою ст. 111 Статуту залізниць України, зокрема, згідно п. “а” ст. 111 Статуту залізниця звільняється від такої відповідальності у разі, коли вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Оскільки вантаж у спірному вагоні надійшов без ознак втрати і розкрадання під час перевезення, про що зазначено в комерційному акті АЄ № 022114/10, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для відповідальності залізниці за нестачу вантажу і покладення такої на вантажовідправника, адже, згідно ст. ст. 909, 920 Цивільного кодексу України тільки ці сторони договору перевезення вантажу є зобов’язаними перед вантажоотримувачем і несуть відповідальність у вигляді відшкодування збитків за недостачу вантажу.
Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Відповідно до п. 2, ч. 1 п. 4 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 № 567/6855, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності маси наявного вантажу даним, зазначеним у перевізних документах, на місцях загального користування - у день вивантаження або вдень видачі вантажу одержувачу.
Згідно пункту 12 Правил видачі вантажів (статті 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, при наявності на станції призначення або в одержувача вагонних ваг, на вимогу одержувача залізниця може перевірити масу вантажів, що прибули без ознак втрати. У разі відсутності вагонних ваг на станції призначення і в одержувача, ці вантажі видаються без перевірки.
Пунктом 6.1 Договору № ПР/МД-2/1-03/НЮ-778 від 29.01.2003 на експлуатацію залізничної під'їзної колії, укладеним між позивачем та державним підприємством “Придніпровська залізниця” передбачено, що вагони зі станції Кривий Ріг-Головний (станції призначення за спірною залізничною накладною) для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці - на одну із колій приймально - відправочного парку станції Східно-Приймальновідправна власника (позивача), до складу якої входять станції Східна-Розвантажувальна, Східна-Сортувальна, Східна-Внутрішньозаводська. На коліях станцій Східно-Приймальновідправна здійснюється здавання і приймання вагонів у технічному і комерційному відношенні (абзац 2 пункт 6.3 договору), де у відповідності з пунктом 7 Правил видачі вантажів і статті 23 Статуту залізниць України вантаж видається разом із накладною одержувачу. Після здійснення операцій здавання-прийому подальший рух вагонів виконується локомотивом власника колії (абзац З пункт 6.3 договору).
Крім того, згідно Єдиного технологічного процесу (ЄТП) роботи під'їзної колії КДГМК “Криворіжсталь” (правопопередника позивача) і станцій приймання Кривий Ріг, Кривий Ріг-Головний, Батуринська, Новоблочна Придніпровської залізниці, узгодженого між позивачем і залізницею, на станції Східно-Приймальновідправна залізниця утримує філії технічної і товарної контор станції примикання Кривий Ріг-Головний, які є складовою частиною обмінних пунктів, до складу яких входить відповідний штат прийомоздавальників, оглядачів вагонів позивача і залізниці, які забезпечують передачу і приймання вагонів на під'їзній колії позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, перевірка ваги вантажу у вагоні № 65511511, що надійшов до станції призначення Кривий Ріг-Головний (про що свідчать штемпелі станції Кривий Ріг-Головний Придніпровської залізниці на залізничній накладній № 51625974 і комерційному акті АЄ № 022114/10 від 02.01.2006), здійснювалась на станції Східна-Сортувальна, яка входить до складу станції видачі вантажу - Східно-Приймальновідправна, на справних, перевірених 11.01.2006 органами Держстандарту, 150т електронно - тензометричних вагонних вагах № 4226147 одержувача, що відповідає умовам вищевказаних договору та ЄТП і не суперечить вимогам чинного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що комерційний акт АЄ № 022114/10 від 02.01.2006 складений на станції призначення Кривий Ріг-Головний, а не на попутній станції як вважає скаржник, у повній відповідності до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, у зв’язку з чим комерційний акт не може вважатись таким, що містить будь –які недоліки форми або змісту і є неналежним доказом у справі.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для покладення відповідальності за встановлену нестачу на вантажовідправника, та вважає доводи касаційної скарги такими, що не спростовують цих висновків.
Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі, суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.11.2006 у справі № 22/232 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.
Касаційну скаргу ТОВ “Гірничо-збагачувальна фабрика “Індустрія” залишити без задоволення.
Головуючий суддя Грейц К.В.
С у д д і Бакуліна С.В.
Глос О.І.