Справа № 2-898/09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2009 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

судді Озерянської Ж.М.

при секретарі Волинець Т.І.

з уч.аквоката ОСОБА_1

розглянувши у попередньому відкритому судовому засіданні у сел. Ювілейному цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Дніпропетровську Дніпропетровської області про стягнення одноразової допомоги, моральної шкоди та інших витрат,

в с т а н о в и в:

 Позивач 17.03.2008 року звернувся до суду з позовною заявою до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Дніпропетровську Дніпропетровської області про стягнення одноразової допомоги, моральної шкоди та інших витрат, посилаючись на те, що 07 травня 1990 року з ним трапився нещасний випадок в результаті чого йому була завдана травма правої ноги, а потім ампутація стопи. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2006 року було встановлено факт трудового каліцтва, яке мало місце 07 травня 1990 року у зв’язку з виконанням трудових обов’язків та відповідач по справі Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дніпропетровську зобов’язаний здійснювати йому виплату щомісячних страхових сум.

Однак ст.ст. 21 та 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві, професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” передбачають: в ч. 2 п. 2 ст. 28 страхову виплату у вигляді одноразової допомоги постраждалому, а також в ч. 3 ст. 28 при наявності факту спричинення моральної шкоди - страхову виплату за моральну шкоду.

Таким чином, в зв’язку з тим, що факт трудового каліцтва йому був встановлений рішенням Дніпропетровського районного суду від 11.05.06 року, відповідач зобов’язаний сплатити страхові суми, які передбачені нормою закону.

На цей час він є пенсіонером, в 2006 році його пенсія становила в середньому 387,77 грн., довгий час не отримував від відповідача ніяких виплат, але потребував її, тому вважає, що одноразова допомога повинна становити 70 000 (сімдесят тисяч) грн.

Його моральні страждання виражаються в тому, що після нещасного випадку він втратив 25% професійної працездатності, важко пересуватися на роботу та з роботи, тому не міг працевлаштуватись за спеціальністю в повному обсязі, а в разі відсутності стопи на правій нозі, змушений був часто купляти взуття, не міг повноцінно виконувати навантаження по дому та свої обов'язки в родині.

Згідно до п. 3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” відшкодування моральної шкоди проводиться шляхом одноразової виплати, сума якої не може бути більше двохсот розмірів мінімальної заробітної плати встановленої на день виплати.

На цей час мінімальна заробітна плата становить 515 грн. на момент встановлення факту нещасного випадку на травень 2006 року мінімальна заробітна плата становила 350 грн.

Позивач оцінює моральну шкоду в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

В останній редакції позовної заяви від 05.02.2009 року (а.с.93-95), позивач просив разом з вищевикладеними позовними вимогами , задовольнити вимоги про зобов’язання відповідача провести перерахунок : середньомісячного заробітку до настання страхового випадку згідно його посадової посади, щомісячних страхових виплат згідно даних головного управління статистики, індексацію страхових виплат згідно даних головного управління статистики. За не виконання рішення Дніпропетровського районного суду від 11.05.2006 року та злісне не виконання статей Закону України „Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві» та заподіяні моральні збитки стягнути з відповідача 200 мінімальних заробітних плат,що становить 121 000 грн.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги першої і останньої заяви , просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Суд,вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

07 травня 1990 року з позивачем трапився нещасний випадок в результаті чого йому була завдана травма правої ноги, а потім ампутація стопи.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2006 року було встановлено факт трудового каліцтва, яке мало місце 07 травня 1990 року у зв’язку з виконанням трудових обов’язків(а.с.4-5).

Позивач звернувся до відповідача за отриманням страхових виплат 20.06.2006 року.

У відповідності до ч. 3 ст.40 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченні трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати проводяться з дня звернення. Дата встановлення стійкої працездатності у Позивача 11.12.1990р., що підтверджується випискою із акта огляду з ВТЗК(а.с.20-21).Нещасний випадок на виробництві з позивачем трапився 7.05.1990 року,що підтверджено копією акту про нещасний випадок на виробництві від 8.05.1990 року та рішенням Дніпропетровського районного суду від 11.05.2006 року .

Згідно із статтею 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку за встановленими формами.

Тобто у позивача право настало 07.05.1990 року. Діючим на той час законодавством не була передбачена виплата одноразової допомоги. Вперше виплата одноразової допомоги була встановлена Законом України «Про охорону праці» від 24.12.1992р.

Відповідно до ч.2 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому. В нашому випадку стійка втрата професійної працездатності у розмірі 25% встановлена позивачу 11.12.1990р.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» в п.11 встановлено, що у разі настання страхового випадку Фонд виплачує застрахованим чи особам, які мають на це право, страхові виплати, передбачені ст.28 Закону . Право на отримання потерпілим одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати настає з дня встановлення йому медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) стійкої втрати професійної працездатності.

Отже підстав для сплати позивачу одноразової допомоги у відповідача немає, тому що Закон не має зворотної сили.

З приводу вимоги про стягнення моральної шкоди: Законом України №717-У від 23.02.2007р. частину третю статті 28 виключено, частину третю статті 34 виключено.Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. №107-УІ зокрема п.44 розділом II встановлено: у пункті 3 розділу XI «Прикінцеві положення»: у абзаці третьому виключити слова «і моральної (немайнової)»; після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».

Отже суд вважає , що у відповідача немає законних підстав для виплати позивачу моральної шкоди.

Матеріалами справи підтверджено вірність нарахувань та виплат страхових сум позивачеві відповідачем, індексації цих сум, виплату сум у відповідності до % втрати працездатності позивача.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими , такими,що не базуються на Законах України, а тому вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.10,27,31,57,215,223 ЦПК України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_2 задоволенні позовних вимог до відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Дніпропетровську Дніпропетровської області про стягнення одноразової допомоги, моральної шкоди та інших витрат.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Озерянська Ж.М.