ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ВТП “Каннінг” звернувся до господарського суду Хмельницької області з позовом до ВАТ “Хмельницький комбінат хлібопродуктів” про стягнення 75948,41 грн. збитків у зв’язку з невиконанням договору №Д34-000158 від 19.09.03 та втратою майна переданого відповідачу за цим договором.

Позов мотивовано тим, що відповідач заперечує факт отримання ним зерна гречки за договором №Д34-000158 від 19.09.03 про переробку зерна на крупи на давальницьких умовах, укладеним з ТОВ “Манада”. З огляду на таке позивач дійшов висновку про втрату відповідачем переданого йому зерна гречки вагою 44730 кг, а тому зобов’язаний відповідати за таку втрату перед позивачем, до якого перейшло право вимоги згідно з договором купівлі-продажу №22/12-ПК від 22.12.03, укладеним між ним та ТОВ “Манада”.

ТОВ “Хмельницький комбінат хлібопродуктів” у відзиві на позов зазначило, що воно є правонаступником відповідача у справі, а проти позову заперечило, оскільки на момент укладення договору №22/12-ПК від 22.12.03, на який посилається позивач, у ТОВ “Манада” не було статусу юридичної особи.

Ухвалою від 07.03.06 господарського суду Хмельницької області замінено відповідача ВАТ “Хмельницький комбінат хлібопродуктів” його правонаступником ТОВ “Хмельницький комбінат хлібопродуктів”.

Рішенням від 03.04.06 господарський суд Хмельницької області (суддя Гладюк Ю.В.) в позові відмовив, а також, скориставшись наданими п. 1 ст. 83 ГПК України повноваженнями, визнав недійсними договори: №22/12-ПК від 22.12.03, укладений між ТОВ “Манада” та позивачем, і доповнення до договору; №Д34-000158 від 19.09.03, укладений між ТОВ “Манада” та відповідачем.

Рішення мотивовано тим, що ТОВ “Манада” на момент укладення вказаних договорів втратило цивільну дієздатність, а відтак не мало право укладати будь-які угоди.

Житомирський апеляційний господарський суд при здійсненні апеляційного провадження залучив до участі у справі в якості третьої особи ТОВ “Манада”.

Третя особа у письмових поясненнях по справі позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини передачі відповідачу для переробки 44730 кг зерна гречки та продажу цього зерна позивачу згідно з вищевказаними договорами.

Постановою від 23.11.06 Житомирський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Зарудяної Л.О. –головуючого, Вечірка І.О., Ляхевич А.А.) рішення суду першої інстанції залишив без змін, проте виключив з резолютивної частини рішення абзац другий щодо визнання недійсними договорів.

Постанова мотивована тим, що на момент розгляду справи судами ТОВ “Манада” не виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Разом з тим, позивачем не доведено, що спірне майно втрачено відповідачем; а прострочення виконання відповідачем зобов’язання за договором відсутнє, оскільки воно не могло бути виконаним у зв’язку з простроченням кредитора.

Ухвалою від 23.01.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції і задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень ст.ст. 612-614 ЦК України, а також порушення ч. 1 ст. 101 ГПК України через прийняття наданих відповідачем додаткових доказів за відсутності обґрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між відповідачем та ТОВ “Манада” укладено договір №Д34-000158 від 19.09.03 про переробку відповідачем належного ТОВ “Манада” зерна на крупи на давальницьких умовах.

Крім того, між ТОВ “Манада” (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу №22/12-ПК від 22.12.03 та доповнення до цього договору про купівлю-продаж зерна гречки, яка належить ТОВ “Манада” та знаходиться на території відповідача на підставі договору №Д34-000158. У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору №Д34-000158 позивач звернувся з позовом у даній справі про стягнення збитків.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з визнання недійсними в передбаченому п. 1 ст. 83 ГПК України порядку договорів №Д34-000158 від 19.09.03 та №22/12-ПК від 22.12.03 з додатком через відсутність у ТОВ “Манада” на момент укладення цих договорів цивільної дієздатності, оскільки рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.07.02 у справі №А2/5954, яке набрало законної сили, скасовано держану реєстрацію цього товариства. З огляду на таке позов по суті заявлених позивачем позовних вимог судом першої інстанції не розглядався.

Проте суд апеляційної інстанції не погодився з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки згідно з довідкою Головного управління статистики у Дніпропетровській області №22/11-3728 від 26.07.06 ТОВ “Манада” станом на 25.07.06 значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

При цьому суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України і ч. 19 ст. 8 Закону України "Про підприємництво" пов'язує втрату підприємством статусу юридичної особи із виключенням його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності, а відтак саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства та/або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не означає втрати підприємством статусу юридичної особи.

Тобто на момент укладення вказаних договорів ТОВ “Манада” не втратило статусу юридичної особи, тому підстави для визнання цих договорів недійсними відсутні.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до накладних №12 від 22.09.03, №703 від 30.09.03, №15 від 23.09.03, №14 від 23.09.03, №10 від 22.09.03, №11 від 22.09.03, №13 від 23.09.03 ТОВ “Манада” передало відповідачу для переробки на крупи 44730 кг зерна гречки, яке за договором №22/12-ПК від 22.12.03 продано позивачу.

За своєю правовою природою договір переробки зерна на давальницьких умовах є договором підряду з виконанням робіт з матеріалу замовника.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовних зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

При цьому в силу ст.ст. 840, 841 ЦК України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов’язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок. Підрядник зобов’язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.

Предметом позовних вимог у даній справі позивачем визначено стягнення з відповідача збитків у зв’язку з невиконанням договору №Д34-000158 від 19.09.03 та втратою майна переданого відповідачу за цим договором.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов’язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Суд першої інстанції обставини щодо виконання сторонами вказаного договору не досліджував, виходячи з визнання його недійсним.

Суд апеляційної інстанції з цього приводу дійшов висновку про відсутність прострочення боржника згідно з положенням ч. 4 ст. 612 ЦК України, оскільки зобов’язання не могло бути ним виконано у зв’язку з простроченням кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Висновок суду про прострочення кредитора заснований на тому, що позивач не здійснив оплату послуг згідно з п. 4 договору №Д34-000158, у зв’язку з чим зерно повинно знаходитись у відповідача на оплатному зберіганні до моменту оплати, як це передбачено пп. 4.6 договору.

Дослідивши умови договору №Д34-000158 щодо порядку розрахунків, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з пп. 4.1 на момент здачі зерна давалець розраховується з комбінатом за такі послуги: за розвантаження зерна; за сушку зерна; за переважування, подачу та забирання вагонів; інші послуги, що виникли під час здачі зерна, згідно наданих розрахунків.

Крім того, пп. 4.5 договору передбачено, що за послуги згідно з пп. 4.1 давалець розраховується з комбінатом на протязі 3-х діб після здачі зерна. У разі ненадходження грошових коштів комбінат утримує вартість наданих послуг зданим зерном давальця по ціні зерна на момент його здачі.

На момент отримання крупи згідно з пп. 4.2 договору давалець розраховується з комбінатом за такі послуги:

за переробку зерна в крупу давалець передає комбінату 15% від загальної кількості залікової ваги зерна, що залишилась після доведення його до круп’яних кондицій згідно вимог пп. 2,3 по ціні 804 грн. та кормові відходи по ціні 48 грн. і негодні відходи (лузгу) по ціні 5,4 грн. за 1 тонну, які залишаються після переробки зданого зерна, або оплачує вартість переробки в грошовій формі в сумі узгодженій обома сторонами додатковою угодою;

за вартість мішкотари по ціні, що встановлена на час її отримання зі складу;

за ручне навантаження крупи в негабаритний автотранспорт;

за подачу та забирання вагонів; інші послуги, що виникли під час отримання крупи, згідно наданих розрахунків.

Як вбачається з постанови, судом апеляційної інстанції не встановлювались обставини щодо надання відповідачем певних розрахунків ТОВ “Манада” за послуги, надані під час здачі ним спірного зерна; наявності або відсутності розрахунків ТОВ “Манада” за ці послуги згідно з наданими розрахунками протягом 3-х діб; а також утримання або неможливості утримання відповідачем вартості наданих послуг зданим зерном давальця.

До того ж судом не досліджувались обставини щодо узгодження сторонами вартості переробки зерна в грошовій формі або непередання відповідачу 15% від загальної кількості залікової ваги зерна, а також надання відповідачем позивачу розрахунків за інші надані послуги.

Тобто суд належним чином не встановив обставин щодо виникнення у позивача обов’язку зі сплати відповідачу певних грошових коштів за надані послуги, враховуючи положення договору №Д34-000158, які визначають порядок розрахунків, у тому числі шляхом часткового утримання або передачі зерна давальця відповідачу у відповідних випадках.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність доказів того, що позивач звертався до відповідача з вимогою повернути крупу чи зерно. При цьому вбачається, що судом не надано жодної правової оцінки наданим позивачем доказам щодо звернення до господарського суду Хмельницької області з позовом до ВАТ “Хмельницький комбінат хлібопродуктів” про повернення гречихи, який залишено без розгляду через ненадання витребуваних документів; а також заперечення відповідачем факту отримання ним зерна гречки від ТОВ “Манада” у тому числі під час розгляду даної справи судом першої інстанції.

З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції щодо прострочення позивача як кредитора не є переконливим, а відтак не можна визнати встановленими обставини щодо наявності або відсутності порушення відповідачем зобов’язань за договором №Д34-000158, зважаючи також на те, що обставини стосовно виконання відповідачем зобов’язань з переробки спірного зерна на крупи та передачі результатів роботи замовнику судами взагалі не досліджувались.

Отже, висновок суду про відсутність підстав для застосування відповідальності до відповідача у вигляді збитків не ґрунтується на дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

Разом з тим, фактичні обставини щодо наявності або відсутності завданих позивачеві збитків та виду цих збитків в разі їх наявності в розумінні ст. 22 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України судами першої та апеляційної інстанції не досліджувались.

Крім того, слід зазначити, що згідно з вимогами п. 9 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання). Стаття 103 ГПК України передбачає в якості окремих повноважень право апеляційної інстанції: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; або змінити рішення.

Проте, як вбачається з резолютивної частини постанови, суд апеляційної інстанції залишивши рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення, одночасно виключив абзац другий резолютивної частини цього рішення, що фактично є зміною рішення. До того ж резолютивна частина повного тексту постанови суду апеляційної інстанції від 23.11.06 викладена з урахуванням ухвали від 24.11.06 про виправлення описки, тобто не є тотожною резолютивній частині постанови, оголошеній в судовому засіданні 23.11.06.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 103, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо виконання сторонами зобов’язань та наявності збитків в розумінні цивільного і господарського законодавства.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду Хмельницької області від 03.04.06 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23.11.06 у справі №14/285 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                          А.Уліцький