Справа № 2-а-450/2009 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2009 року           Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді: Дроздової Н.В.

при секретарі: Довгополій І.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізюм справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ізюм та Ізюмському районі Харківської області, про зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, в квітні 2009 року звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з адміністративним позовом, в якому просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.07 року, зобов’язати управління Пенсійного фонду в м. Ізюм та Ізюмському районі нарахувати та користь позивача недоплачену позивачу як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він належить до соціальної категорії «Дитина війни» і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. У 2006-2007 рр. така допомога йому не виплачувалась. Рішенням Конституційного Суду України    № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на підставі яких йому повинна була бути нарахована соціальна допомога. Разом з тим, відповідач в порушення вимог Конституції України, не здійснив нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії.

Позивач в судове засідання не з'явився, причини не явки суду не відомі. Про час та місце слухання справи повідомлений належним чином

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду заперечення, з яких вбачається, відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі, просить суд у задоволенні позову відмовити, а також просить суд вказану справу розглядати у його відсутності.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач  ОСОБА_2 має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від 18.11.2004 р. № 2195-ІУ, набрав чинності 01.01.2006 р.).

Згідно з частиною другою ст.19 Конституції України, - органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти  лише  на  підставі,  в  межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004  № 2195-IV, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

У відповідність до ч.3 ст.22 Конституції України, - при прийнятті нових  законів  або  внесенні  змін  до  чинних  законів не опускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проте, саме Конституцією України передбачено (ч.2 ст.95), що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до ст.23 Бюджетного кодексу України - будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про державний бюджет України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік було зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 19.01.2006 року її дію було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст.111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за № 6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", яким зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 № 2195-IV, з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. за № 530 «Про Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» встановлюється не розмір мінімальної пенсії з якого обчислюється доплата особам, які мають статус «дитини війни», а конкретний розмір такої доплати, що суперечить змісту ст. 6 «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004  № 2195-IV, якою встановлюється розмір такої доплати у відповідності до 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до положень ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим кодексом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і постановою Кабінету Міністрів України.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003  № 1058-IV, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 статті 28 зазначеного Закону, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004  № 2195-IV.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у 2007 році не здійснював позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

Таким чином, відповідач з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року мав щомісячно нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що складає 742,65 грн. (в тому числі у липні 4,06+406 =410,06 х 30%=123,02 грн. ; серпні 4,06+406=410,06 х 30%=123,02 грн.; вересні 4,06+406=410,06 х 30%=123,02 грн.; жовтні 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.; листопаді 4,11+411=415,11 х30%=124,53 грн.; грудні 4,11+411=415,11 х 30%=124,53 грн.).

При цьому суд зазначає, що дія Законів про бюджет на 2007 рік закінчується 31 грудня 2007 року.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду  України в м. Ізюм та Ізюмському районі та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус «дитина війни» та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004  №2195-IV позивач має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обов’язок по нарахуванню та виплаті підвищення  до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV покладено на Управління Пенсійного фонду  України в м. Ізюм та Ізюмському  районі, за місцем проживання позивача.

Суд вважає, що відповідач, Управління пенсійного фонду України в м. Ізюм та Ізюмському районі з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу підвищення до пенсії, передбачене ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 № 2195-IV, яка набула чинності із зазначеної дати, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України", ці норми втратили чинність та не підлягали застосуванню.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Ізюм та Ізюмському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії позивачу ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Із змісту позовної заяви та письмових заперечень відповідача вбачається, що в даному спорі фактично оскаржується бездіяльність територіального управління Пенсійного фонду України щодо відмови в нарахуванні зазначеного підвищення до пенсії.

Згідно ч.2 ст.11 КАС України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та, задовольняючи позов в частині, визнати бездіяльність даного управління протиправною.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки зазначена допомога не була йому нарахована, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії, покладену законодавством на відповідний орган.

Згідно вимог ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 64 Конституції України, ст.ст. З, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ізюм та Ізюмському районі Харківської області задовольнити частково.

Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Ізюм та Ізюмському районі Харківської області протиправною.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Ізюм та Ізюмському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова відповідно до ч.1 ст.254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний термін з дня складання постанови в повному обсязі та подачі апеляційної скарги у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне оскарження, в порядку, визначеному ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08 травня 2009 року.

Головуюча: