ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 р. | № 19/254 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого - Полякова Б.М.
Суддів - Ткаченко Н.Г.
Катеринчук Л.Й.
за участю представників : ДВС Рівненської області - Іванюка В.І.; відділу примусового виконання рішень ДВС Рівненської області –Онищук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Державної виконавчої служби Рівненської області
на ухвалу господарського суду Рівненської області від 22.09.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2006 р. по справі № 19/254 за заявою Малого приватного підприємства фірма “Центуріон” до Закритого акціонерного товариства “Управління будівництва Рівненської АЕС” про банкрутство, -
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 06.09.2006 р. було порушено провадження по справі № 19/254 про банкрутство Закритого акціонерного товариства “Управління будівництва Рівненської АЕС”, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
22.09.2006 р. до господарського суду подано заяву кредитора – МПП “Центуріон” про додаткове забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони Державній виконавчій службі Рівненської області здійснювати будь-які дії щодо відчуження майна, в тому числі цінних паперів боржника.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22 вересня 2006 р. по справі № 19/254 /суддя Тимошенко О.М./ вищезазначена заява кредитора від 22.09.2006 р. задоволена, заборонено відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Рівненської області здійснювати будь-які дії щодо відчуження майна ЗАТ “Управління будівництва Рівненської АЕС” на підставі виконавчих документів.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2006 р. по справі № 19/254 /судді : О.Л.Мирутенко, Г.М.Гнатюк, Н.М.Кравчук/ ухвалу господарського суду Рівненської області від 22.09.2006 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу ДВС Рівненської області без задоволення.
В касаційній скарзі Державна виконавча служба Рівненської області просить скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 22.09.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2006 р., посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників ДВС Рівненської області та відділу примусового виконання рішень ДВС Рівненської області, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, та було встановлено господарським судом першої інстанцій, заява кредитора –МПП “Центуріон” про додаткове забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони Державній виконавчій службі Рівненської області здійснювати будь-які дії щодо відчуження майна, в тому числі цінних паперів боржника, обґрунтована проведенням 25.09.2006 р. відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Рівненської області, торгів з продажу описаного та арештованого майна боржника –ЗАТ “Управління будівництва Рівненської АЕС”. В якості доказу кредитором подано суду лист відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Рівненської області від 22.09.2006 № 4-4860 про день та час проведення торгів (т.2 а.с.2).
Суди як першої так апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованого висновку, що заява МПП “Центуріон” підлягає задоволенню, так як в порушення вимог ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавча служба не зупинила виконавче провадження, а навпаки, виставила майно боржника на прилюдні торги, про що повідомила зацікавлених осіб.
Згідно зі ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Господарський суд, що розглядає справу про банкрутство, є пріоритетним перед іншими юрисдикційними та правоохоронними органами. Якщо господарським судом вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів або боржник визнається банкрутом, такі акти підлягають обов’язковому виконанню, навіть якщо вони зачіпають рішення інших державних органів. Тільки господарський суд, який розглядає справу про банкрутство, може обмежити боржника у праві розпоряджатися майном у процедурах санації та ліквідації.
Однією з важливих категорій правового регулювання відносин банкрутства є мораторій на задоволення вимог кредиторів, його мета полягає у збереженні майнових активів боржника.
Згідно ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” мораторій –це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів /обов'язкових платежів/, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів /обов'язкових платежів/, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Статтею 34 Закону України “Про виконавче провадження” визначені обставини, які зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, зокрема, це порушення господарським судом провадження по справі про банкрутство боржника, якщо на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, крім випадків знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум/ у тому числі одержаних від реалізації майна боржника/.
Відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” на деякі види вимог кредиторів дія мораторію не поширюється до них належать: заробітна плата, аліменти, відшкодування шкоди, завданої здоров’ю або життю громадян, авторська винагорода та поточні вимоги, які виникли у процедурах розпорядження майном або санації.
Разом з тим, виконавче провадження по пріоритетних зобов’язаннях повинно здійснюватися із урахуванням особливостей процедури банкрутства, тобто без звернення стягнення на об’єкти, без арешту всіх банківських рахунків, так як такі заходи можуть паралізувати роботу господарюючого суб'єкта і позбавити можливості застосування до нього заходів реабілітаційного характеру.
Порядок стягнення по виконавчих документах за вказаними привілейованими вимогами встановлює господарський суд, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство. Тільки на підставі такої ухвали господарського суду державна виконавча служба здійснює по них виконавче провадження ( ч.8 ст.34 Закону України “ Про виконавче провадження”).
Таким чином, на підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала господарського суду Рівненської області від 22.09.2006 р. та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2006 р. по справі № 19/254 відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і підстав для їх скасування не вбачається.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 – 11113, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної виконавчої служби Рівненської області залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Рівненської області від 22.09.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2006 р. по справі № 19/254 залишити без змін.
Головуючий - Поляков Б.М.
Судді - Ткаченко Н.Г.
Катеринчук Л.Й.