ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

25 січня 2007 р.

№ 15/208

Вищий  господарський  суд України  у складі колегії суддів:

 Козир Т.П. –головуючого, Владимиренко С. В., Шевчук С. Р., за участю представників сторін: позивача –Атрощенко О. Л. дов. від 18.07.2006 року № 1013, Андрушенко С. В. дов. № 851 від 26.06.2006 року, Бездолі Д. О. дов. від 18.12.2006 року № 1761, відповідача –Луб’янова О. А. дов. від 17.11.2006 року № 655,

  розглянувши касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2006 року у справі господарського суду Луганської області за позовом Української державної інноваційної компанії в особі Луганського регіонального відділення до ДП «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець»про стягнення боргу,  

УСТАНОВИВ:

У травні 2006 року Українська державна інноваційна компанія в особі Луганського регіонального відділення (далі –позивач) звернулась до господарського суду з позовом про стягнення боргу до державного підприємства «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець»(далі –відповідач).

Заявляючи, що відповідач не виконує свої зобов’язання за кредитним договором від 4 липня 2003 року, просив стягнути з останнього 194259гривень 13 коп. боргу.

У червні 2006 року Державне підприємство ЦКБМ «Донець»звернулось до суду з зустрічним позовом до Української державної інноваційної компанії, в якому просив визнати недійсним кредитний договір від 4 липня 2003 року № 15-16/04/07/03 на підставі ст. 48 ЦК УРСР з мотивів його невідповідності ст.ст. 5 п.1, 7 п.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 19 п. 4 Закону України «Про інноваційну діяльність».

          Рішенням господарського суду Луганської області від 25 липня 2006 року первісний позов задоволено.

          З державного підприємства «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець» на користь Української державної інноваційної компанії в особі Луганського регіонального відділення стягнено борг з повернення кредиту в сумі 175000 гривень, 9951 гривню 02 коп. річних процентів за користування кредитом, 6544 гривні 17 коп. пені і 2763 гривні 94 коп. втрат коштів від інфляції.

          У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

          Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2006 року рішення господарського суду скасовано.

          У задоволенні первісного позову відмовлено.

          Зустрічний позов задоволено.

          Визнано недійсним кредитний договір № 15-16/04/07/03 від 4 липня 2003 року, укладений між Українською державною інноваційною компанією та державним підприємством «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець».

          Українську державну інноваційну компанію зобов’язано повернути Державному підприємству «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець»грошові кошти у сумі 897234 гривні 80 коп.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без зміни рішення місцевого господарського суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник вважає, що спірний договір не порушує вимог закону, а суд зробив помилковий висновок про його невідповідність вимогам ст. 124 Конституції України, ст. 48 ЦК України, ст. ст. 33, 38 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 17, 19 Закону України «Про інноваційну діяльність»та ст. ст.115, 121 ГПК України.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 27 липня 1997 року між Держпідприємством ЦКБМ «Донець»та Державним інноваційним фондом України було укладено інноваційний договір № 004-97.

Державний інноваційний фонд України вніс для інноваційного проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у розмірі 1400000 гривень, а Держпідприємство ЦКБМ «Донець»повинно було повернути інвестору його вклад у четвертому кварталі 2000 року, але своєчасно позику не повернуло.

Позивач є правонаступником Державного інноваційного фонду України.

Рішенням господарського суду Луганської області від 30 серпня 2002 року задоволено позов Державної інноваційної компанії.

З відповідача стягнено 1400000 гривень позики, 109200 гривень втрат коштів від інфляції та 157430 гривень пені, стягнення звернене на заставлене майно відповідача.

10 грудня 2002 року було відкрите виконавче провадження № 7 –1517 на підставі наказу, виданого господарським судом Луганської області у справі № 4/217, про звернення стягнення на майно за договором застави на суму 1400000 гривень. Територіальний орган державної виконавчої служби розпочав примусове виконання рішення суду.

Відповідач за первісним позовом добровільно повернув частину інноваційної позики у сумі 350000 гривень.

Виконавче провадження було закінчене 8 вересня 2003 року в зв’язку з поверненням виконавчого документа на письмову вимогу позивача.

4 липня 2003 року сторони уклали спірний договір.

Згідно п.1.1 даного договору сторони домовилися про те, що у зв’язку з невиконанням позичальником (відповідачем у справі) вимог інноваційного договору від 27 листопада 1997 року № 004-97 щодо погашення боргу з позики в сумі 1050000 гривень, кредитор (позивач у справі) здійснює реструктуризацію боргу з інноваційної позички на умовах оформлення кредиту в сумі 1050000 гривень терміном до 4 липня 2006 року.

У п.1.2 договору сторони домовились вважати заборгованість Державного підприємства «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець»в сумі 1050000 гривень як кредит, наданий позичальнику відповідно до умов даного договору з 4 липня 2003 року.

Також у договорі сторони визначили відсотки за користування кредитом –7 відсотків річних, що складає 119177 гривень 39 коп. та встановили графік погашення кредиту і сплати відсотків.

Пунктом 8.1 кредитного договору передбачено нарахування пені за порушення строків погашення кредиту та відсотків у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Відповідач сплатив кредит у розмірі 787500 гривень та відсотки –109734 гривні 50 коп.

На момент вирішення спору борг відповідача за кредитом склав 175000 гривень, за процентами –9951 гривню 02 коп.

Крім того, пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань з виплати кредиту та відсотків склала 6544 гривні 17 коп., втрата коштів від інфляції за січень –лютий 2006 року – 2763 гривні 94 коп.   

Визнаючи кредитну угоду недійсною на підставі ст. 48 ЦК УРСР, Луганський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що спірна угода суперечить вимогам ст. 124 Конституції України, ст. ст. 115, 121 ГПК України, ст. ст. 5, 33 Закону України «Про виконавче провадження», тому що це угода про зміну способу та порядку виконання рішення суду, а сторони  не звернулись до суду за її затвердженням.

Також суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що спірна угода суперечить ст.ст. 17, 19 Закону України «Про інноваційну діяльність», які забороняють надавати кредити за рахунок Державного бюджету України.

Крім того, суд прийшов до висновку, що спірна угода суперечить ст.ст.5 п.1 та 7 п.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому що запис про позивача не внесено до державного реєстру фінансових установ.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

          Так, згідно ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»виконавчий документ, прийнятий державний виконавцем до провадження, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: 1) за письмовою заявою стягувача…

          У такому випадку виконавче провадження за ст. ст. 37, 38 цього ж Закону визнається завершеним і не може бути розпочате знову.

          Тобто, закон надає право стягувачу відмовитись від примусового виконання рішення суду через органи державної виконавчої служби і визначає наслідки такої відмови.

          Таким чином, після завершення виконавчого провадження з наведених підстав процедури, визначені Законом України «Про виконавче провадження», які, зокрема, унормовують розстрочення, відстрочку, зміну способу та порядку виконання рішення суду, застосовуватись не можуть.

Ст. 124 Конституції України та ст.ст. 115, 121 ГПК України містять приписи про обов’язковість судових рішень та про можливість розстрочити, змінити спосіб та порядок виконання рішення суду на вимогу однієї з сторін у судовому порядку у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють або роблять виконання рішення суду неможливим.

          Однак, зазначені норми не містять вказівки про обов’язок стягувача одержувати виконавчий документ і вимагати примусового виконання рішення суду.

          Це є правом сторони, а не обов’язком.

Також вказані норми не забороняють сторонам, щодо прав та обов’язків яких постановлено судове рішення, за  наявності взаємної згоди самим визначати свої подальші правовідносини.

У даному випадку сторони скористалися своїм законним правом і добровільно уклали угоду про виконання зобов’язання, сума якого визначена судом, а не про зміну способу та порядку виконання рішення суду в розумінні ст. 121 ГПК України, яка регулює вказану процедуру за наявності спору.

Також вказана угода не суперечить ст.ст.17, 19 Закону України «Про інноваційну діяльність», оскільки Українська державна інноваційна компанія створена за постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 13 квітня 2000 року як державна небанківська фінансово –кредитна установа, наділена власними коштами, якій в якості правонаступника доручено забезпечити повернення інноваційних позик Державного інноваційного фонду шляхом запровадження управління борговими зобов’язаннями дебіторів, що саме і відбулося під час укладення спірної кредитної угоди.

Не можна погодитись і з висновком суду про невідповідність зазначеної кредитної угоди ст.ст. 5 п.1 і 7 п.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки позивача не можна визнати фінансовою установою в розумінні ст.1 цього Закону, тому що надання фінансових послуг не є виключним видом його діяльності.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дав вірну юридичну оцінку обставинам справи, підставно відмовив у визнанні спірної угоди недійсною та стягнув кошти за цією угодою, а рішення суду апеляційної інстанції є помилковим.

За таких обставин постанова Луганського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду зміні не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд  

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити.

Скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2006 року

Рішення господарського суду Луганської області від 25 липня 2006 року залишити без зміни.

Головуючий                                                                                 Т. Козир

Судді                                                                                    С. Владимиренко   

                                                                                                     С. Шевчук