ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

07 лютого 2007 р.

№ 2/593

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Поляков Б.М., –головуючого

Катеринчук Л.Й. (доповідач у справі),

Ткаченко Н.Г.

розглянувши  касаційну скаргу

Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна»

на ухвалу та постанову

господарського суду міста Києва від 21.06.2006 Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006

у справі господарського суду

№ 2/593 міста Києва

за заявою

Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна»

до	Державної акціонерної компанії «Хліб України»

про	поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника

Погорєлов А.П. (дов. №92 від 17.07.2006)

від відповідача

Сич А.В. (дов. №02-14/593 від 15.11.2006)

В С Т А Н О В И В  :

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2006 у справі № 2/593 в задоволенні заяви Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна»(далі: “Позивача”) від 25.04.2006 № 050/120/1315 про поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу від 06.11.2000 у справі № 2/593 до виконання відмовлено.  

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду  міста Києва від 21.06.2006 та винести нову, якою відновити пропущений строк для пред’явлення наказу арбітражного суду міста Києва від 06.11.2000 №2/593 до виконання.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 21.06.2006 залишено без змін.

          Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати зазначені судові акти судів попередніх інстанцій, аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 3 Цивільного кодексу України, статей 34, 52, 53, 119 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

          Відповідно до пункту 2 статті 21 Закону України «Про виконавче провадження»(чинного на момент видачі наказу від 06.11.2000 № 2/593), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: накази арбітражних судів - протягом трьох місяців. А відповідно до змін ЗУ N 327-IV ( 327-15 ) від 28.11.2002 протягом трьох років.

          Згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

          За приписами статей 52, 53 ГПК України перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі; за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого судом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Відповідно до частини 2 статті 116 Арбітражного процесуального кодексу України (чинного на момент видачі наказу від 06.11.2000 №2/593) накази про стягнення грошових сум видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом, а про стягнення сум у доход бюджету - місцевим органам податкової служби і виконуються у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державними виконавцями.

          Зазначену норму було виключено Законом України № 2922-ІІІ від 10.01.2002 і змінена редакція зазначеної статті Господарського процесуального кодексу України почала діяти з 20.02.2002.

          Відповідно до статті 9 Закону України “Про виконавче провадження” у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення вказаних органів відповідно до закону можуть виконуватися також іншими органами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Як вбачається з матеріалів справи,  рішенням арбітражного суду міста Києва від 06.11.2000 по справі № 2/593 позовні вимоги Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна»до Державної акціонерної компанії «Хліб України»про стягнення 14 719 029, 62 грн. задоволено повністю, на виконання якого було видано відповідний наказ 06.11.2000, в якому зазначено, що він дійсний для пред’явлення в банк або державному виконавцю до 06.02.2001( том 2, а.с. 15-17).

Платіжними вимогами № 5-9 від 27.11.2000 наказ суду 05.12.2000 пред’явлено до виконання шляхом стягнення коштів з розрахункового рахунку ДАК “Хліб України” в АКБ “Україна”. Відміткою банку на зворотній стороні платіжних вимог підтверджується повернення платіжного документу без виконання згідно статті 19 ЗУ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у зв’язку з ліквідацією банківської картотеки (том 2, а.с.29-33).

Зважаючи не викладене суди не дали оцінки змінам до чинного законодавства , зокрема статті 116 АПК України, та не з’ясували чи були перешкоди позивачу у зверненні наказу до виконання після 20.02.2002.

В липні 2001 Національним банком України було прийнято постанову про введення процедури ліквідації Банку «Україна». З моменту введення процедури ліквідації відповідно до статті 92 Закону України «Про банки і банківську діяльність»протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору.

Відмовляючи в задоволенні клопотання суди прийняли до уваги обставини перебування на бухгалтерському обліку позивача непогашеної заборгованості ДАК «Хліб України», зокрема, по судових рішеннях у справі № 2/593 та № 14/278 згідно Розпорядження банку «Україна»від 20.04.2006 № 452 (т.2 а.с.34), у зв’язку з чим дійшли висновку про те, що ліквідатори банку «Україна»не були позбавлені можливості ознайомитись з балансами банку протягом цього часу та звернутися до суду із заявою про поновлення строку пред’явлення наказу до виконання.

          Разом з тим, судами не дано жодної оцінки обставинам розшуку ліквідатором документів, пов’язаних із стягненням спірної суми, що підтверджується Службовою запискою начальника відділу по роботі з вексельною заборгованістю та депозитарною діяльністю № 125-16/705 від 21.04.2006 (том 2 а.с.35).

          Окрім того, судами попередніх інстанцій не досліджувались обставини порушення господарським судом міста Києва справи про банкрутство відповідача ДАК “Хліб України” №18/102, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ухвалою суду 10.04.2004, що зупиняє всі виконавчі провадження щодо конкурсних вимог до боржника та перериває строки виконавчого провадження.

Судами також не було враховано, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 588-р від 18.12.2001 проводилась досудова санація ДАК “Хліб України”, а Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 449-р від 17.08.2002 затверджувався план досудової санації та не досліджувались обставини визнання та включення грошових вимог АКБ “Україна” по предмету спору до плану санації боржника ДАК “Хліб України”.

Встановлення судом зазначених обставин має важливе значення для визначення можливості перериву процесуального строку пред’явлення наказу суду для виконання та оцінки поважності причин пропуску пред’явлення спірного наказу суду до виконання з врахуванням доводів позивача .

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесені ухвали та постанови у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій не повно з’ясували обставини справи, що призвело до прийняття необґрунтованих ухвали та постанови.

          Відповідно до статті  1117 Господарського процесуального кодексу  України касаційна інстанція не має права  встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були  встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того  чи іншого доказу, про  перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий  розгляд.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115,,1117,1119,11111 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна»задовольнити.

2.          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 та ухвалу господарського суду міста Києва від 21.06.2006 скасувати, справу №2/593 направити до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий                                                                             Б. Поляков

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                                                                                                          Н. Ткаченко