ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2007 р. | № 36/310 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Муравйова О.В., Бакуліної С.В., |
розглянувши касаційну скаргу | Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” |
на постанову | від 29.08.2006 |
Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду міста Києва № 36/310 |
за позовом | Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” |
до | 1. ВАТ “Трест “Київміськбуд-2” 2. ТОВ “КС-Київ” |
про | повернення земельної ділянки |
за участю представників: - позивача | Афяна А.А., Бабенка А.І. |
- відповідачів | не з’явились |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2006 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2006 (колегія суддів у складі головуючого судді О.А.Моторного, суддів О.В.Вербицької, В.В.Кошіля), відмовлено в задоволенні позовних вимог, уточнених в процесі розгляду справи, про визнання споруд, що знаходяться по вул. Борщагівській, 100 в м. Києві, самочинним будівництвом, зобов’язання ТОВ “КС-Київ” (відповідача-2) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за вказаною адресою протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, зобов’язання відповідачів привести цю земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом знесення споруд за рахунок ВАТ “Трест “Київміськбуд-2” (відповідача-1) протягом місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.
Судові акти вмотивовано тим, що позивач в порушення вимог ст. 33 ГПК України не довів належними і допустимими доказами факт самочинного будівництва відповідачем-1 на спірній земельній ділянці об’єктів нерухомості, які існують з кінця 60 років, отже, позивач для такої вимоги пропустив строк позовної давності, зазначені об’єкти нерухомості були приватизовані в складі цілісного майнового комплексу ВАТ “Трест “Київміськбуд-2” і в подальшому відчужені за договором купівлі-продажу від 07.12.2004 відповідачеві-2, який став їх належним власником і згідно ч. 2 ст. 377 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України набув право на оформлення землекористування, спірна земельна ділянка за рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради від 08.06.1965 № 976 фактично виділялась не позивачеві, а правопопереднику відповідача-1, межі спірної земельної ділянки площею 2861 кв.м були встановлені за актом від 28.01.1996 встановлення та погодження меж землекористування БМУ-57 (структурного підрозділу відповідача-1), підписаним позивачем як суміжним землекористувачем, отже, включення спірної земельної ділянки до складу земель, що надавались у постійне користування позивачеві рішенням Київської міської ради від 26.09.2002 № 19/179 та Державним актом на право постійного користування землею, не відповідає вимогам ч. 5 ст. 116, ст. 118 Земельного кодексу України, у зв’язку з чим суд відповідно до приписів ст. 4 ГПК України не застосовує ці акти.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, НТУУ “Київський політехнічний інститут” в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій не були належним чином оцінені докази у справі, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судами не враховано встановлений постановою Верховного Суду України від 10.05.2005 у справі № 30/164 факт надання земельної ділянки по вул. Борщагівській, 100 в м. Києві у користування саме позивачеві, який відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України не потребує доказування, внаслідок чого судами надано невірну оцінку рішенню Виконавчого комітету Київської міської ради від 08.06.1965 № 976, ВАТ “Трест “Київміськбуд-2” в межах справи № 30/164 не довів права власності на споруди по вул. Борщагівській, 100 в м. Києві, не підтверджується виникнення цього права ні внаслідок приватизації, ані матеріалами інвентаризації БТІ від 01.02.1999, суд порушив вимоги ст. 83 ГПК України, оскільки, визнавши рішення Київської міської ради від 26.09.2002 № 19/179 та Державний акт на право постійного користування землею такими, що не відповідають вимогам закону, вийшов за межі судового розгляду, строки позовної давності на визнання будівництва самочинним не поширюються.
Склад колегії суддів, якою згідно ухвали від 09.01.2007 прийнята до провадження касаційна скарга у справі, змінено розпорядженням в.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України від 25.01.2007 № 02-12.2/15.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. ст. 123, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, ст. 105 ЦК УРСР, ст. ст. 376, 377 Цивільного кодексу України, посиланнями на рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 08.06.1965 № 976, яким під будівництво учбово-виробничого корпусу для Київського політехнічного інституту, зокрема, по вул. Борщагівській №№ 100-126 відведено земельну ділянку, на якій відповідач-1, як генеральний підрядник, розмістив тимчасові будівлі і споруди, пов’язані з виконанням будівельних робіт, однак, після закінчення в 1979 році будівництва земельну ділянку не звільнив, в подальшому, згідно рішення Київської міської ради від 26.09.2002 № 19/179 позивачеві затверджено проект відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд закладу освіти, надані в постійне користування земельні ділянки, в т.ч. і спірну, а 30.12.2003 видано Державний акт на право постійного користування землею площею 8,8536 га, отже, відповідач-1 не набув у встановленому порядку право на земельну ділянку площею 0,287 га, яку фактично займає, зведені на ній будівлі і споруди є самочинним будівництвом, право власності на яке також не доведено і не могло перейти до відповідача-2 за договором купівлі-продажу від 07.12.2004.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги позивача позбавлені фактичного та правового обґрунтування у зв’язку з ненаданням належних доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, зокрема, щодо порушення відповідачами будь-яких прав або інтересів позивача, які б підлягали судовому захистові, заявлені поза межами строків позовної давності.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлена відсутність підстав для задоволення позовних вимог з-за їх недоведеності, оскільки рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих № 976 від 08.06.1965 земельна ділянка площею біля 2,2 га по вул. Борщагівській №№100-126 в Жовтневому районі м. Києва відводилась організації п/с 62 (правопопереднику відповідача-1) під будівництво учбово-виробничого корпусу Київського ордена Леніна політехнічного інституту.
Будівництво адміністративних та учбових корпусів КПІ здійснювалося підрозділом відповідача-1, а саме будівельно-монтажним управлінням №36. Виробнича база будівельно-монтажного управління № 36 для обслуговування будівництва корпусів Київському ордена Леніна політехнічного інституту, правонаступником якого є позивач, розміщувалася на земельній ділянці площею 2872,64 кв.м, що розташована за адресою м. Київ, вул. Борщагівська, 100.
На виконання постанови Верховної ради УРСР “Про земельну реформу” від 17.02.1992 № 563, а також згідно рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.02.1992 № 163 було проведено інвентаризацію земель в тому числі тих, що використовуються будівельно - монтажним управлінням № 36 відповідача-1.
Відповідно до паспорту земельної ділянки, складеного Київською міською державною адміністрацією у 1992 році земельна ділянка площею 2861 кв.м по вул. Борщагівській, 100 Жовтневого району перебувала у користуванні БУ-36 Треста КМБ-2 під виробничу базу, реєстровий номер земельної ділянки - 6916201.
Згідно технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування Будівельно-монтажного управління № 57 (структурного підрозділу відповідача-1, правопопередником якого було будівельне управління №36) по реєстровому номеру 6916210, затвердженому головним землевпорядником Жовтневого району м. Києва 01.11.1996, зареєстрованому в Київському міському управлінні земельних ресурсів 05.11.1996 за № 4238, встановлені на місцевості межі земельної ділянки, якою користувався відповідача-1, складено план місцезнаходження земельної ділянки, абрис меж земельної ділянки, план встановлення меж земельної ділянки площею 2872,64 кв.м, план експлікації будівель загальною площею 994,3 кв.м, що знаходяться на земельній ділянці у встановлених межах, вказані межі погоджено з суміжним землекористувачем - позивачем, про що свідчить підпис посадової особи позивача в Акті встановлення і погодження меж землекористування БМУ № 57 по вул. Борщагівська, 100.
Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву від 21.10.1994 № 940-Пр “Про прийняття рішення про приватизацію державного майна, що знаходиться на балансі колективного будівельно-монтажного підприємства “Київміськбуд-2” та орендується організацією орендарів “Київміськбуд-2” за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 45”, затвердженого плану приватизації та наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 29.10.1996 №2014 “Про завершення приватизації акціонерного товариства “Колективне будівельно-монтажне підприємство “Київміськбуд-2”, його майно було приватизовано, підприємство було перетворено в Відкрите акціонерне товариство “Трест “Київміськбуд-2”, а до складу його майна увійшов цілісний майновий комплекс, що належав до комунальної власності територіальної громади м. Києва, який включав у себе також майно, враховане у вартості цілісного майнового комплексу та передане до статутного фонду ВАТ “Трест “Київміськбуд-2” у складі оборотних матеріальних активів, що підтверджується листом Регіонального відділення ФДМУ по м. Києву від 16.03.2004 № 30-03/1267 та було встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 16.11.2005 у справі № 30/164-4/537.
Матеріалами технічної інвентаризації від 01.02.1999, проведеної Київським БТІ, в т.ч. оціночним актом, планами на будівлі по поверхам, експлікацією внутрішніх площ до плану будов літери А, Б, В, Г, Д за адресою: вул. Борщагівська, 100, підтверджується розміщення за вказаною адресою таких об'єктів нерухомості: за літерою “А” - склади, за літерою “Б” -майстерні, за літерою “В” - гаражі, за літерою “Г” - склади, за літерою “Д” - прохідна.
Отже, об’єкти нерухомості по вул. Борщагівській, 100 в м. Києві належати відповідачеві-1 і знаходились на спірній земельній ділянці ще до оформлення позивачеві права користування нею за Державним актом від 30.12.2003, виданим згідно рішення Київської міської ради від 26.09.2002 № 19/179.
Зазначене майно було відчужене ВАТ “Трест “Київміськбуд-2” новому власникові ТОВ “КС-Київ” за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 07.12.2004, який у судовому порядку не визнаний недійсним.
Відповідно приписів ст. ст. 317, 321, 328 ЦК України, ст. ст. 2, 48, 49 Закону України “Про власність” кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього або обмежений у його здійсненні, право власності набувається з підстав, не заборонених законом, захист права власності здійснюється судом, набуття права власності і володіння майном вважається правомірним, якщо інше не встановлено судом.
Таким чином, володіння майном відповідачами у справі є правомірним, за період його існування з кінця 60-х років не було визнане у встановленому порядку, зокрема, на підставі ст. 105 ЦК УРСР і за вимогою відповідного виконавчого органу місцевої ради, таким, що підлягає вилученню в доход держави, рішення про його знесення таким органом не приймалось, таке будівництво не було здійснене відповідачами на земельній ділянці, відведений позивачеві у встановленому порядку лише в 2003 році, отже, не може бути визнане самочинним за правилами ст. 376 Цивільного кодексу України.
Посилання скаржника на те, що ВАТ “Трест “Київміськбуд-2” в межах справи № 30/164 не довів права власності на будівлі і споруди по вул. Борщагівській, 100 в м. Києві, колегія суддів не вважає підставою для визнання їх самочинним будівництвом, оскільки правові висновки Верховного суду України в постанові від 10.05.2005 не є встановленими фактами, які у розумінні ч. 2 ст. 35 ГПК України вважаються преюдиціальними, а рішенням Господарського суду м. Києва, прийнятим за результатами нового розгляду зазначеної справи, ці факти щодо спірних об’єктів нерухомості не встановлювались в зв’язку з відмовою ВАТ “Трест “Київміськбуд-2” від позовних вимог в цій частині.
Відповідно до п. 2 ст. 377 ЦК України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Стаття 120 Земельного кодексу України передбачає, що при переході права власності на будівлю і споруду, право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.
Отже, користування спірною земельною ділянкою, що знаходяться під об'єктами нерухомості, а також необхідними для обслуговування цих об'єктів, не може вважатися самовільним зайняттям земельної ділянки в розумінні суті ст. 212 Земельного кодексу України.
Пунктом 6 Постанови Верховної ради УРСР “Про земельну реформу” від 17.02.1992 № 563 (в редакції Постанови Верховної ради України від 17.02.2004) встановлено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 01.01.2008 року оформити право власності або право користування землею. Не виділення спірної земельної ділянки відповідачам за приписами ч. 3 ст. 376 ЦК України також не позбавляє їх права на оформлення землі у встановленому порядку під вже збудоване нерухоме майно.
Посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій п. 2 ст. 83 ГПК України колегія суддів вважає помилковим, оскільки незастосування судами рішення Київської міської ради від 26.09.2002 № 19/179 та Державного акту на право постійного користування землею в частині виділення позивачеві земельної ділянки, якою вже користувався відповідач-1 (спірної земельної ділянки), відбулось на підставі ст. 4 ГПК України, а не в порядку виходу за межі позовних вимог.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, отже, підстав для скасування або зміни прийнятих у справи судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2006 у справі № 36/310 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Касаційну скаргу Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” залишити без задоволення.
Головуючий К.В.Грейц
Судді О.В.Муравйов
С.В.Бакуліна