ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

25 січня 2007 р.

№ 15/207

Вищий  господарський  суд України  у складі колегії суддів:

 Козир Т.П. –головуючого, Владимиренко С. В., Шевчук С. Р., за участю представників сторін: позивача –Атрощенко О. Л. дов. від 18.07.2006 року № 1013, Андрушенко С. В. дов. № 851 від 26.06.2006 року, Бездолі Д. О. дов. від 18.12.2006 року № 1761, відповідача –Луб’янова О. А. дов. від 17.11.2006 року № 655,

  розглянувши касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2006 року у справі господарського суду Луганської області за позовом Української державної інноваційної компанії в особі Луганського регіонального відділення до ДП «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець»про стягнення боргу,  

УСТАНОВИВ:

У травні 2006 року Українська державна інноваційна компанія в особі Луганського регіонального відділення (далі –позивач) звернулась до господарського суду з позовом про стягнення боргу до державного підприємства «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець»(далі –відповідач).

Заявляючи, що відповідач не виконує свої зобов’язання за договором від 2 вересня 2003 року про реструктуризацію боргу, просив стягнути з останнього 45106 гривень.

У липні 2006 року Державне підприємство ЦКБМ «Донець»звернулось до суду з зустрічним позовом до Української державної інноваційної компанії, в якому просив визнати неукладеним договір про реструктуризацію боргу від 2 вересня 2003 року № 15-20/02/09/03 та стягнути з Української державної інноваційної компанії безпідставно набуті кошти в сумі 199980 гривень.

          Рішенням господарського суду Луганської області від 25 липня 2006 року у позовах відмовлено.

          Визнано недійсним договір про реструктуризацію № 15-20/02/09/03 від 2 вересня 2003 року, укладений між Українською державною інноваційною компанією та державним підприємством «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець».

          Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2006 року рішення суду змінено у частині зобов’язання повернути безпідставно набуті кошти.

          Українську державну інноваційну компанію зобов’язано повернути Державному підприємству «Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець»грошові кошти у сумі 199980 гривень.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати судові рішення та задовольнити основний позов, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник стверджує, що спірний договір не порушує вимог закону і містить всі необхідні умови для реструктуризації боргу, а суд зробив помилковий висновок про його невідповідність вимогам ст. 124 Конституції України, ст. 48 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження»та ст. ст.115, 121 ГПК України.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 27 липня 1997 року між Держпідприємством ЦКБМ «Донець»та Державним інноваційним фондом України було укладено інноваційний договір № 004-97.

Державний інноваційний фонд України вніс для інноваційного проекту цільовий вклад у вигляді інноваційної позики у розмірі 1400000 гривень, а Держпідприємство ЦКБМ «Донець»повинно було повернути інвестору його вклад у четвертому кварталі 2000 року, але своєчасно позику не повернуло.

Позивач є правонаступником Державного інноваційного фонду України.

Рішенням господарського суду Луганської області від 30 серпня 2002 року задоволено позов Державної інноваційної компанії.

З відповідача стягнено 1400000 гривень позики, 109200 гривень втрат коштів від інфляції та 157430 гривень пені, стягнення звернене на заставлене майно відповідача.

10 грудня 2002 року було відкрите виконавче провадження № 7 –1516 на підставі наказу, виданого господарським судом Луганської області у справі № 4/217, про стягнення з відповідача 109200 гривень втрати коштів від інфляції та 157430 гривень пені, а разом –266630 гривень.

Виконавче провадження було закінчене 8 вересня 2003 року в зв’язку з поверненням виконавчого документа без виконання на вимогу позивача.

30 серпня 2002 року сторони уклали спірний договір.

Предметом цього договору є реструктуризація ( розстрочення) пені та інфляційних нарахувань у сумі 266630 гривень, стягнених за рішенням суду у справі № 4/217.

Визнаючи цю угоду недійсною на підставі ст. 48 ЦК УРСР, суд прийшов до висновку, що спірна угода суперечить вимогам ст. 124 Конституції України, ст. ст. 115, 121 ГПК України, ст. ст. 5, 33 Закону України «Про виконавче провадження», тому що сторони уклали угоду самостійно, не звертаючись до суду за її затвердженням.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.

Ст. 124 Конституції України та ст.ст. 115, 121 ГПК України містять приписи про обов’язковість судових рішень та про можливість розстрочити виконання рішення суду на вимогу однієї з сторін у виняткових випадках у судовому порядку за наявності обставин, що ускладнюють або роблять виконання рішення суду неможливим.

Визнаючи спірну угоду недійсною, суд, в порушення ст.ст.38, 43, 65, 84 і 105 ГПК України, не перевірив у повному обсязі доводи позивача за первісним позовом, не з’ясував дійсну природу правовідносин сторін і не встановив, які умови містить спірна угода, чи виконав відповідач свої зобов’язання за цією угодою і в якому обсязі, не навів переконливих мотивів щодо невідповідності цієї угоди наведеним нормам закону.

          Враховуючи, що вказані обставини мають суттєве значення для юридично правильного вирішення спору, судові рішення визнати законними не можна, тому вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи та прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд  

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Луганського апеляційного господарського суду від 2 жовтня 2006 року і рішення господарського суду Луганської області від 25 липня 2006 року.

Справу направити до місцевого господарського суду на новий розгляд в іншому складі суду.

Головуючий                                                                                 Т. Козир

Судді                                                                                    С. Владимиренко   

                                                                                                    С. Шевчук