ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2007 р. | № 19/207 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Уліцького А.М. |
суддів: | Жаботиної Г.В., Чернова Є.В. |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Агро-Лтава” |
на постанову | від 17.10.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду |
у справі | №19/207 |
господарського суду | Полтавської області |
за позовом | ТОВ “Агро-Лтава” |
до | 1.Чутівського районного відділу земельних ресурсів 2. Вільницької сільської ради |
про | стягнення 70000 грн. |
за участю представників сторін |
від позивача: | у засідання не прибули |
від відповідача 1: | у засідання не прибули |
від відповідача 2: | у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Агро-Лтава” звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Чутівського районного відділу земельних ресурсів та Вільницької сільської ради про стягнення з кожного з відповідачів по 35000 грн. збитків у вигляді неотриманого доходу за 2003 рік.
Відповідачі позовні вимоги не визнали, посилаючись на відсутність їх вини у обставинах нецільового використання земельної ділянки та її забруднення, а також на відсутність у позивача державної реєстрації договору оренди відповідної земельної ділянки.
Рішенням від 18.08-19.09.2005 господарський суд Полтавської області (суддя Іваніцький О.Т.) позов задовольнив в частині стягнення 35000 грн. з Вільницької сільської ради, а в решті позовних вимог відмовив.
Рішення мотивовано доведеністю обставин неправомірності дій Вільницької сільської ради щодо прав позивача на користування спірною земельною ділянкою та вчиненням цими діями збитків позивачу –неодержаної вигоди.
Постановою від 17.10.06 Київський міжобласний апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Лобаня О.І. –головуючого, Рудченка С.Г., Ткаченка Б.О.) рішення суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою від 23.01.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Касатор доводить необґрунтованість відхилення судом апеляційної інстанції щодо неправомірності дій Вільницької сільської ради, встановлених рішеннями господарського суду Полтавської області у справах №14/601 та №12/237, що є порушенням ст. 35 ГПК України, а також безпідставне відхилення висновків експерта щодо розміру збитків.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом спору є відшкодування збитків, заподіяних неправомірними діями відповідачів у справі.
Відповідно до ст.ст. 440, 453 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Присуджуючи відшкодування шкоди, суд, арбітраж або третейський суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати заподіяні збитки.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, не встановив реальний розмір збитків та відповідність суми позову таким збиткам.
Оскільки позивач відповідно до вимог ст.ст. 203, 453 ЦК УРСР та ст. 22 ЦК України не надав доказів реально упущеної вигоди суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволені позову.
Зокрема, суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи позивача щодо втраченої вигоди, встановив, що Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз було проведено судово-економічну експертизу та надано висновок №586 від 06.09.06. Згідно з цим висновком в ході експертного дослідження на підставі надання документів встановлено, що при врожайності гірчиці 4,1 центнера з одного гектару з посівної площі 42 га ТОВ “Агро-Лтава” не мало економічної можливості отримати в 2003 році дохід в сумі 70000 грн., а, навпаки, отримало б збитки орієнтовно в сумі 25735,60 грн.
Також судом враховано лист начальника відділу статистики в Чутівському районі, з якого вбачається, що в 2001-2002 роках гірчиця у Чутівському районі не вирощувалась, а середня урожайність гірчиці по Полтавській області у 2001 році склала –5,8 центнерів з одного гектара, у 2002 році –5,3 центнерів з одного гектара.
Позивач відповідними доказами не спростував вищенаведені обставини, а його доводи щодо збитків не ґрунтуються на доказах підготовки вартості агротехнічного вирощування гірчиці на спірній ділянці у спірний період, тому відповідно до вимог ст. 453 ЦК УРСР, ст.ст. 22, 1162, 1192 ЦК України та ст. 33 ГПК України підстави для задоволення позову про відшкодування шкоди у вигляді втраченої вигоди відсутні.
Доводи касатора про помилкову оцінку доказів щодо розміру збитків згідно з матеріалами справи не знайшли підтвердження, і реальні збитки позивачем не доведені.
З огляду на викладене судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.10.06 у справі №19/207 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий А.Уліцький
Судді Г.Жаботина
Є.Чернов