ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 р. | № 6/31-92 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцьк –Оздоббуд” |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. |
у справі | № 6/31-92 |
господарського суду | Волинської області |
за позовом | прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Луцької міської ради |
до | 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області, 2) Організації орендарів орендного підприємства “Волиньбуд”, 3) Колективного підприємства “Волиньбуд” |
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: | 1) Товариство з обмеженою відповідальністю “Луцьк –Оздоббуд”, 2) Колективне підприємство “ЖКК”, 3) Колективне підприємство “Житлобуд-1” |
про | визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку та визнання його об’єктом державного житлового фонду та передачу у відання Луцькій міській раді |
в судовому засіданні взяли участь представники:
прокуратури: | Савицька О.В., прокурор відділу ГПУ, посв. № 231 від 20.07.2005 р. |
позивача: | — не з’явились; |
відповідача: | — не з’явились; |
третьої особи-1: | Гнатюк В.Я., директор; Щербюк О.Ю., дов. № 7 від 03.07.2007 р.; |
третьої особи-2: | — не з’явились; |
третьої особи-3: | — не з’явились; |
В С Т А Н О В И В:
У березні 2006 р. прокурор м. Луцька звернувся в інтересах держави в особі Луцької міської ради до господарського суду Волинської області з позовною заявою, у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу державного майна, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області (далі –Відділення) та Організацією орендарів орендного підприємства “Волиньбуд” (далі –Орендне підприємство) 14.09.1993 р. (далі –Договір від 14.09.1993 р.) в частині приватизації гуртожитку № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку та визнати вказану будівлю об’єктом комунального житлового фонду.
У якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор м. Луцька зазначив Товариство з обмеженою відповідальністю “Луцьк –Оздоббуд” (далі –Товариство), Колективне підприємство “ЖКК” (далі –Підприємство “ЖКК”) та Колективне підприємство “Житлобуд-1” (далі –Підприємство “Житлобуд-1”).
Позовні вимоги прокурор м. Луцька обґрунтовував тим, що гуртожитки є об’єктами державного житлову фонду, а тому не підлягають приватизації відповідно до Закону України “Про приватизацію державного майна”.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 10.04.2006 р. до участі у справі у якості відповідача залучено Колективне підприємство “Волиньбуд” (далі –Колективне підприємство).
Рішенням господарського суду Волинської області від 08.06.2006 р. (колегія суддів: Пахолюк В.А., Гончар М.М., Якушева І.О.) позовні вимоги прокурора м. Луцька задоволено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. (колегія суддів: Мельник Г.І., Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.) рішення господарського суду Волинської області від 08.06.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що Договір від 14.09.1993 р. в частині приватизації гуртожитку № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку було укладено з порушенням норм Закону України “Про приватизацію державного майна”, Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та ЖК УРСР, у зв’язку з чим він підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР.
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. і рішення господарського суду Волинської області від 08.06.2006 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора м. Луцька. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Товариство обґрунтовує тим, що місцевим та апеляційним господарськими судами неправильно застосовано (порушено) ст. ст. 15 та 261 ЦК України, ст. 58 Конституції України та зроблено необґрунтовані висновки.
Відділення скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив (пояснення) на касаційну скаргу Товариства, у якому просить залишити її без задоволення, а прийняті по справі рішення та постанову –без змін. Вимоги, викладені у відзиві, Відділення обґрунтовує тим, що Договір від 14.09.1993 р. в частині приватизації гуртожитку № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку укладено з порушенням норм Закону України “Про приватизацію державного майна”, Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” та ЖК УРСР.
Прокурор м. Луцька, Луцька міська рада, Орендне підприємство, Колективне підприємство, Підприємство “ЖКК” та Підприємство “Житлобуд-1” не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, які оскаржуються, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між Відділенням (продавець) та Орендним підприємством (покупець) на підставі Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” (тут і надалі –у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) було укладено Договір від 14.09.1993 р., відповідно до якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу Орендного підприємства “Волиньбуд”, у складі якого був, зокрема, гуртожиток № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку.
Відповідно до ст. 127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Згідно з п. п. 2 та 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 р. № 208, гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання; під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Ст. 6 ЖК УРСР визначає, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Ст. 4 ЖК УРСР встановлює, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Як вбачається зі ст. 3 ЖК УРСР, відносини щодо використання житлового фонду (житлові відносини) регулюються цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства.
Відповідно до частини першої ст. 4 Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій ” (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг).
Згідно з частиною першої ст. 5 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” до об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить, зокрема, майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
З наведених норм законодавства України випливає, що гуртожитки не входять до складу цілісних майнових комплексів, а входять до складу житлового фонду, а тому відносини щодо їх використання регулюються нормами ЖК УРСР та інших актів житлового законодавства.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що відносини щодо використання гуртожитку № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку, регулюються нормами ЖК УРСР та інших актів житлового законодавства, а не Законом України “Про приватизацію майна державних підприємств”, а тому Договір від 14.09.1993 р. в частині приватизації вказаного гуртожитку укладено з порушенням законодавства України.
Частина перша ст. 48 ЦК УРСР (який був чинним на момент укладення та виконання Договору від 14.09.1993 р.) встановлює, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Таким чином, Договір від 14.09.1993 р. обґрунтовано визнано господарськими судами першої та другої інстанції недійсним.
Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено та з матеріалів справи вбачається, що первинним власником гуртожитку № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку була держава в особі Мінібуду УРСР, а при передачі вказаного гуртожитку в оренду, у тому числі Орендному підприємству, право власності на нього не передавалось. Тобто, гуртожиток № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку, відноситься до державного житлового фонду.
Відповідно до частини першої ст. 5 ЖК УРСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано визнали гуртожиток № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку об’єктом державного житлового фонду та передали його у відання Луцької міської ради.
Твердження Товариства у касаційній скарзі про порушення господарськими судами першої та другої інстанцій ст. 261 ЦК України спростовується матеріалами справи, з яких, як це встановлено у судових актах, що оскаржуються, вбачається, що прокурор м. Луцька та Луцька міська рада дізнались про порушення законодавства в частині приватизації гуртожитку № 4 по вул. Захарова,12, у м. Луцьку, у результаті звернення громадян –мешканців вказаного гуртожитку, до міського голови м. Луцька у січні 2006 р.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Луцьк –Оздоббуд” залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2006 р. у справі № 6/31-92 господарського суду Волинської області –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало