ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2007 р. | № 32/199 (18/491) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Укрпромпереробка” |
на постанову | Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 р. |
у справі | № 32/199(18/491) |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | Приватного підприємства “Стройремпуть” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Укрпромпереробка” |
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: | 1) Закрите акціонерне товариство “Укрмашнафтогазлізинг”, 2) Державне підприємство “Придніпровська залізниця” |
про | стягнення 22 813,00 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: | — не з’явились; |
відповідача: | Рудь А.В., дов. № 22 від 22.02.2006 р.; |
третьої особи-1: | — не з’явились; |
третьої особи-2: | — не з’явились; |
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2005 р. Приватне підприємство “Стройремпуть” (далі –Підприємство) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Укрпромпереробка” (далі –Товариство) про стягнення суми боргу у розмірі 22 813,00 грн. (з урахуванням пені та 3 % річних) за договором субпідряду № 35 від 14.06.2004 р. (далі –Договір № 35).
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що воно виконало роботи за Договором № 35, проте Товариство за ці роботи не розрахувалось, що, згідно з нормами ЦК України та ГК України, є підставою для стягнення відповідної заборгованості, пені та 3 % річних.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2005 р. позовні вимоги Підприємства задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2005 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2006 р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2005 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2006 р. (суддя Васильєв О.Ю.) позовні вимоги Підприємства задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 р. (колегія суддів: Лисенко О.М., Головко В.Г., Чоха Л.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що Підприємство в повному обсязі виконало зобов’язання за Договором № 35, що підтверджується актом прийому виконаних робіт від 22.06.2004 р., підписаним представниками Підприємства і Товариства, проте останнє за вказані роботи не розрахувалось, що, відповідно до умов Договору № 35 та ст. ст. 625 і 854 ЦК України є підставою для стягнення суми боргу, пені та 3 % річних.
Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2006 р., в якій просить вказані судові акти скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Товариство обґрунтовує тим, що місцевий та апеляційний господарські суди, вирішуючи спір, порушили ст. 43 ГПК України та ст. 844 ЦК України.
Підприємство та треті особи не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзивів на касаційну скаргу Товариства не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду постанови апеляційного господарського суду, яка оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
– 03.06.2004 р. між Закритим акціонерним товариством “Укрмашнафтогазлізинг” (замовник) та Товариством (підрядник) було укладено договір підряду № 34 (далі –Договір № 34), відповідно до умов якого замовник доручив, а підрядник зобов’язався виконати роботи з ремонту “верхнего строения пути” та передати результати роботи замовнику (п. 1.1.), обсяг, характер та вартість робіт, передбачених п. 1.1. цього договору, визначаються кошторисною документацією, погодженою сторонами, а також протоколом про договірну ціну (п. 1.3.), ціна робіт визначається у кошторисі, який є приблизним та може уточнюватись (п. 5.2.);
– Підприємство розробило локальний кошторис 9-1-1 на ремонт 50 м залізничного шляху та 2-х стрілочних переводів станом на 02.06.2004 р., загальною вартістю робіт в розмірі 19 866,00 грн., який був погоджений із Закритим акціонерним товариством “Укрмашнафтогазлізинг” (замовником за Договором № 34);
– на підставі приписів статті 838 ЦК України Підприємство 14.06.2004 р. уклало з Товариством Договір № 35 на виконання робіт, які передбачені умовами Договору № 34;
– 22.06.2004 р. між Товариством та Підприємством без будь-яких зауважень з боку Товариства підписано акт здачі-приймання виконаних Підприємством робіт з ремонту 50 м залізничного шляху та 2-х стрілочних переводів на загальну суму 19 866,00 грн., з якого вбачається, що роботи виконувались на замовлення Товариства та Закритого акціонерного товариства “Укрмашнафтогазлізинг” та співпадають із змістом “Сводного кошторисного розрахунку вартості ремонту 50 м залізничних шляхів та 2-х стрілочних переводів”, погодженого раніше між Підприємством та Закритим акціонерним товариством “Укрмашнафтогазлізинг”;
– Товариство не розрахувалось з Підприємством за виконані за Договором № 35 роботи.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів першої та другої інстанції про те, що Підприємство виконало роботи за Договором № 35 належним чином, без будь-яких зауважень з боку Товариства.
Норми ЦК України визначають, що: за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (стаття 837); підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи; у цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником –як замовник; генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов’язків за договором підряду, а перед замовником –за порушення субпідрядником свого обов’язку (стаття 838); ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником (стаття 844); замовник зобов’язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (стаття 853); якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, –достроково (стаття 854).
Відповідно до частини першої ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. ст. 525 та 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вказані норми законодавства України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги Підприємства.
Посилання Товариства у касаційній скарзі на порушення господарськими судами попередніх інстанцій при вирішенні спору ст. 43 ГПК України зводяться до оцінки доказів по справі –Договору № 34, Договору № 35 та акту прийому виконаних робіт від 22.06.2004 р., а тому не можуть бути прийняті Вищим господарським судом України до уваги, оскільки, виходячи із наданих господарському суду касаційної інстанцій ст. ст. 1115 та 1117 ГПК України повноважень, він не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування господарським судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства не спростовують висновків господарських судів першої та другої інстанції, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Укрпромпереробка” залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 р. у справі № 32/199(18/491) господарського суду Дніпропетровської області –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало