ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2007 р. | № 45/377 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу державного видавництва “Преса України” Державного управління справами, м. Київ (далі - Видавництво)
на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2006 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2006
зі справи № 45/377
за позовом Видавництва
до Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), м. Київ (далі - СДПУ(о)
про стягнення 290 318, 84 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –Горденка Я.В.,
відповідача –не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано (з урахуванням подальших уточнень) про стягнення: 233 083, 79 грн. основного боргу; 18 434, 47 грн. неустойки; 10 156, 87 грн. –10% річних; 31 688, 45 грн. штрафу; 2 300 грн. збитків від інфляції.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2006 (суддя Балац С.В.) позов задоволено частково; з СДПУ(о) стягнуто на користь Видавництва: 227 738, 94 грн. основного боргу; 18 434, 47 грн. неустойки; 10 156, 87 грн. –10% річних; 2 300 грн. збитків від інфляції; 4 631, 90 грн. державного мита; 110, 44 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 (колегія суддів у складі: Шипко В.В. - головуючий, судді Алданова С.О. і Борисенко І.В.) апеляційні скарги сторін зі справи залишено без задоволення, а зазначене рішення місцевого господарського суду –без змін.
У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з обґрунтованості позовних вимог саме в зазначених сумах.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Видавництво просить:
- скасувати рішення господарського суду міста Києва та постанову апеляційної інстанції в дані справі в частині відмови у стягненні з СДПУ(о) штрафу в сумі 31 688, 45 грн., державного мита в сумі 316, 88 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 7, 56 грн.;
- прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, стягнувши з СДПУ(о) на користь Видавництва 290 318, 84 грн., в тому числі: 227 738, 94 грн. основного боргу з оплати вартості поліграфічних робіт; 18 434, 47 грн. неустойки за весь час порушення строків оплати вартості поліграфічних робіт; 10 156, 87 грн. –10% річних за весь час порушення зазначених строків; 31 688, 45 грн. штрафу в розмірі 7% за прострочку більше 30 днів оплати вартості поліграфічних робіт, виконаних у березні-травні 2006 року; 2 300 грн. інфляційних витрат за весь час прострочення;
- стягнути з СДПУ(о) на користь Видавництва 4 948, 78 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень в частині відмови у стягненні штрафу в сумі 31 688, 45 грн. неправильно застосували частину другу статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та припустилися порушення частини першої статті 6 ГК України і статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а судом апеляційної інстанції також не додержано вимог пункту 7 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті даної справи, та передачі останньої на новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- сторонами зі справи укладено договір від 07.04.2005 № 170-05 на виконання поліграфічних робіт на періодичні видання (далі - Договір);
- 26.12.2005 сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін та доповнень до Договору;
- згідно з Договором (і додатковою угодою до нього):
Видавництво (виконавець) зобов’язувалося протягом дії Договору за завданням СДПУ(о) (замовника) періодично виконувати поліграфічні роботи з виготовлення тиражів номерів (випусків) друкованого засобу масової інформації –газети “Наша Газета+” (далі - замовлення), виконувати інші роботи і надавати пов’язані з цим послуги, а замовник зобов’язувався замовляти, оплачувати і приймати виконані поліграфічні та інші роботи, надані послуги, отримувати та вивозити виготовлені замовлення (пункт 1.1);
редакційні матеріали кожного номера (випуску) замовлення повинні супроводжуватися листом-заявкою (пункт 2.5);
СДПУ(о) зобов’язувалася здійснювати остаточну оплату вартості фактично виконаних протягом звітного місяця поліграфічних та інших робіт з виготовлення тиражів номерів (випусків) замовлення до 10 числа місяця, наступного за звітним (пункт 3.5);
- СДПУ(о) надіслала Видавництву ряд листів-заявок на виготовлення тиражів №№ 7-28 газети “Наша Газета+”;
- Видавництво зобов’язання за Договором виконало й передало замовлення СДПУ(о) згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт та накладними на загальну суму 498 294, 99 грн.;
- за пунктом 3.6 Договору Видавництво має право до закінчення строків, установлених пунктом 3.5 Договору, вимагати від СДПУ(о), а остання при отриманні такої вимоги зобов’язується оплатити Видавництву вартість фактично виконаних Видавництвом поліграфічних робіт з виготовлення тиражів номерів замовлення; СДПУ(о) зобов’язується протягом 5 календарних днів з дня направлення вимоги Видавництвом на зазначену в Договорі адресу СДПУ(о) оплатити вартість фактично виконаних Видавництвом зазначених поліграфічних робіт;
- на підставі цього пункту Договору Видавництво надіслало СДПУ(о) претензію від 03.08.2006 № 103-731-к з вимогою оплатити до 07.08.2006 поліграфічні роботи, виконані протягом липня 2006 року;
- СДПУ(о) частково оплатила вартість замовлень в сумі 270 556, 05 грн., а сума заборгованості (основної) становить 227 738, 94 грн.;
- згідно з пунктом 4.2 Договору за кожен день перевищення строків оплати, встановлених розділом 3 Договору, СДПУ(о) сплачує Видавництву неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості;
- сума неустойки, яка підлягає сплаті СДПУ(о) за порушення строків оплати вартості поліграфічних робіт за Договором, з урахуванням часткової оплати суми основного боргу, становить 18 434, 47 грн. згідно з розрахунком Видавництва, перевіреним судом;
- згідно з пунктом 4.2 Договору у випадку якщо СДПУ(о) порушено встановлені Договором строки оплати, то за весь час прострочення вона сплачує Видавництву 10% річних від простроченої суми;
- за весь час прострочення СДПУ(о) виконання грошових зобов’язань за Договором інфляційні втрати складають 2 300, 11 грн., а 10% річних – 10 156, 87 грн. згідно з розрахунком Видавництва, перевіреним судом.
Відповідно до частини другої статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
У даному разі відповідні особливості передбачені ГК України, який набрав чинності одночасно з ЦК України та норми якого у регулюванні відносин суб’єктів господарювання є спеціальними стосовно норм ЦК України (відповідну правову позицію викладено й Верховним Судом України в постанові від 16.05.2006 № 22/197).
Згідно з частинами першою та другою статті 193 ГК України:
- суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно, зокрема, до закону та договору;
- до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених, зокрема, цим Кодексом.
Частиною другою статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням держаного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У розгляді даної справи місцевий господарський суд, з яким погодився й апеляційний господарський суд, відмовив у стягненні зазначеного штрафу в сумі 31 688, 45 грн. з посиланням на те, що частина друга статті 231 ГК України визначає розміри штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань, тоді як зобов’язання відповідача в даній справі не є грошовим, а також на припис статті 3 ЦК України стосовно справедливості, добросовісності та розумності як загальних засад цивільного законодавства.
З відповідними висновками попередніх судових інстанцій погодитися не можна.
У наведеній частині другій статті 231 ГК України йдеться про штрафні санкції за порушення господарського зобов’язання. Стаття ж 173 названого Кодексу визначає господарське зобов’язання як таке, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого, зокрема, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, в тому числі сплатити гроші.
Крім того, за приписами статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Таким чином, передбачений частиною другою статті 231 ГК України штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг) застосовується також і в зв’язку з невиконанням грошового зобов’язання. Загалом наведений в оскаржуваних судових рішеннях поділ статті 231 ГК України на норми, які нібито визначають розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань і норми, які визначають розмір штрафних санкцій за порушення “не грошових зобов’язань”, є надуманим й не відповідає справжньому змістові цієї статті. Насправді частина шоста зазначеної статті, на яку посилаються в зв’язку з цим судові інстанції, регулює правовідносини між сторонами щодо відповідальності за несвоєчасне виконання виключно грошових зобов’язань, а в абзаці третьому частини другої йдеться як про грошові, так і про інші (негрошові) господарські зобов’язання.
Невірною є й мотивація, пов’язана з тим, що “позивач за одне й те саме порушення намагається двічі застосувати один і той же вид відповідальності - неустойку” (тобто і пеню, і штраф). Судами в зв’язку з цим не взято до уваги, що згаданий абзац третій частини другої статті 231 ГК України однозначно встановлює стягнення штрафу за прострочення виконання зобов’язання понад тридцять днів додатково до пені. Тому, а також з урахуванням спеціального характеру норм ГК України щодо норм ЦК України (про що вже зазначалося в цій постанові) попередніми судовими інстанціями до спірних правовідносин у цій справі безпідставно застосовано приписи статті 3 ЦК України.
Таким чином, у вирішенні спору з даної справи в частині стягнення штрафу в сумі 31 688, 45 грн. попередні судові інстанції неправильно застосували статтю 231 ГК України, не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню –статті 173 і 230 названого Кодексу, і застосували норму, яка не підлягала застосуванню (статтю 3 ЦК України).
У зв’язку з цим вони не встановили належним чином обставини, що входять до предмету доказування в цій справі, а саме:
- чи належить позивач (або чи належать правовідносини між ним і відповідачем зі справи) до тих суб’єктів господарювання (або до тих правовідносин), про які йдеться в абзаці першому частини другої статті 231 ГК України. Видавництвом у скарзі з цього приводу зазначається про подання ним господарському суду відповідних доказів (витягу з статуту, копії довідки про включення до ЄДРПОУ);
- якщо належить, то чи правильно визначено (розраховано) суму штрафу 31 688, 45 грн.
Не з’ясувавши зазначених обставин, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування також й норм процесуального права, а саме частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесу всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм і доводам сторін належну правову оцінку, правильно застосувати норми матеріального і процесуального права і в залежності від встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу державного видавництва “Преса України” Державного управління справами задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 зі справи № 45/377 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов