ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

В березні 2006 р. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з Товариства та Підприємця 7023,90 грн. пені, що є еквівалентним 1379,94 доларів США, в тому числі -1173,06 доларів США пені, нарахованої на прострочений кредит за період з 20.03.2005 р. по 26.04.2005 р., та 206,88 доларів США пені, нарахованої на прострочені відсотки за період з 20.03.2005 р. по 26.04.2005 р.

В обґрунтування пред'явлених вимог Банк (кредитор) посилався на неналежне виконання Підприємцем (позичальник, боржник) грошових зобов'язань за кредитною угодою НОМЕР_1., а також на неналежне виконання Товариством (поручитель) грошових зобов'язань за договором поруки від 16.11.2004 р.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2006 р. (суддя Кишинський М.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2006 р. (судді: Бобеляк О.М., Дубник О.П., Орищин Г.В.), позов задоволено: стягнуто з Товариства та Підприємця солідарно на користь Банку 7023,90 грн. з підстав правомірності та обґрунтованості пред'явлених вимог.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Приймаючи рішення та постанову про задоволення позову суди виходили з того, що відповідно до договору поруки від 16.11.2004 р. Товариство (поручитель) зобов'язалось відповідати перед Банком (кредитор) за невиконання Підприємцем (позичальник, боржник) грошових зобов'язань за кредитною угодою від 22.03.2002 р. Враховуючи, що Підприємцем не проведено розрахунків з Банком в повному обсязі, суди дійшли висновків про необхідність задоволення позову щодо стягнення пені солідарно.

Проте, вказані висновки слід визнати необґрунтованими та передчасними. 

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 4⁵, 4⁷, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 22.03.2002 р. між Банком (кредитор) та Підприємцем (позичальник) укладено кредитну угоду, на виконання умов якої позичальнику надано кредит в сумі 78000 доларів США на строк з 22.03.2002 р. по 24.03.2003 р. Відповідно до пунктів 3.4, 3.5.1, 3.5.2 кредитної угоди позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти в строк до 24.03.2003 р. та сплатити відсотки за користування кредитом; у випадку порушення строків сплати кредиту та відсотків позичальник зобов'язався сплатити пеню в розмірі 0,2 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

В подальшому, 16.11.2004 р. між Товариством (поручитель), Банком (кредитор) та Підприємцем (позичальник, боржник) укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався з 01.01.2005 р. відповідати перед кредитором за виконання боржником його зобов'язання за кредитною угодою НОМЕР_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Приймаючи рішення та постанову суди не надали належну юридичну оцінку правовідносинам сторін з урахуванням того, що договір поруки укладено після настання строку виконання зобов'язань за кредитною угодою, тобто за наслідком прострочення виконання Підприємцем грошових зобов'язань.

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згадана стаття встановлює правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, тобто коли остання існує на момент порушення зобов'язання, що не враховано судами.

А задовольняючи позов про стягнення пені суди не звернули уваги на те, що в даному випадку мають місце господарські правовідносини, і, як наслідок, не визначилися з питанням, які норми права в даному випадку підлягають переважному застосуванню: ч. 6 ст. 232 ГК України, чи ст. 258 ЦК України, не встановивши належним чином порядок нарахування пені та порядок обчислення позовної давності за вимогою про її стягнення.

В порушення вимог процесуального права (ст. ст. 4³, 4⁷, 38, 43 ГПК України), приймаючи рішення та постанову суди не забезпечили всебічний та повний розгляд обставин справи, належним чином не дослідили, не встановили та не надали юридичну оцінку дійсним правам і обов'язкам сторін, що призвело до передчасних і необґрунтованих висновків.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 111⁵, 111⁷ ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.111⁷ ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰, 111¹¹ ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ “Карпатигазмаш” задовольнити.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2006 р. у справі № 7/65 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          В. Дерепа

                                                                                                        Н. Мележик