ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

01 березня 2007 р.

№ 41/398

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді

Дерепи В.І.,

суддів

Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Авіком”

на	рішення господарського суду м. Києва від 14 червня 2006 року

у справі          № 41/398

за позовом

закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”

до	-          товариства з обмеженою відповідальністю “Авіком”, -          дочірнього підприємства “Санаторій ім. Чувиріна” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”

про	визнання договору недійсним,

за участю представників сторін:

від позивача –Чураченко Д.О.

     відповідачів –Лоза Д.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 14 червня 2006 року (суддя О.Пилипенко) позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24.02.2005 року № 24/02-05, укладений між дочірнім підприємством “Санаторій ім. Чувиріна” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” та товариством з обмеженою відповідальністю “Авіком”, і зобов'язано останнє повернути закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, а саме: лікувальний корпус № 1 (літера А), спальний корпус № 2 (літера Б), їдальня харчовий блок (літера В), спальний корпус № 3 (літера Г), спальний корпус № 4 (літера Г1), клуб з бібліотекою корпус № 5 (літера Е), прохідна (літера Ж), майстерня (літера З).

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю “Авіком”, не погоджуючись з прийнятим по справі судовим актом, просить його скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

В справі оголошувалась перерва з 08.02.2007 р. до 01.03.2007 р.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом м. Києва норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, на підставі договору купівлі-продажу від 24.02.2005 року № 24/02-05, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю “Авіком” (продавцем) та дочірнім підприємством “Санаторій ім. Чувиріна” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” (покупцем), останнє отримало від  ТОВ “Авіком” будівельні матеріали на загальну суму 2 114 021 грн., проте в порушення умов договору не оплатило їх.

В подальшому у зв'язку з невиконанням ДП “Санаторій ім. Чувиріна” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 24.02.2005 року № 24/02-05, ТОВ “Авіком” звернулось до суду з позовом, за наслідкам розгляду якого ухвалою господарського суду м. Києва від 25.08.2005 року було затверджено мирову угоду між сторонами, згідно з якою ДП “Санаторій ім. Чувиріна” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” передало ТОВ “Авіком” нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 28/30, а саме: лікувальний корпус № 1 (літера А), спальний корпус № 2 (літера Б), їдальня харчовий блок (літера В), спальний корпус № 3 (літера Г), спальний корпус № 4 (літера Г1), клуб з бібліотекою корпус № 5 (літера Е), прохідна (літера Ж), майстерня (літера З).

Стаття 215 встановлює загальне правило про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 2 статті 216 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого частиною другою статті 216 Цивільного кодексу України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону, оскільки результатом задоволення такого позову є застосування судом наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 388 Цивільного кодексу України.

Крім того, предметом спірного договору купівлі-продажу були будівельні матеріали, а нерухоме майно, яке позивач просив зобов’язати відповідача повернути йому, було передане ТОВ "Авіком" не на підставі договору купівлі-продажу, а мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м.Києва від 25.08.2005 р. у справі № 40/343, в зв’язку з чим його повернення відповідно до правил ч.1 ст. 216 ЦК України є помилковим.

Позивач також не позбавлений права оскаржити ухвалу господарського суду м. Києва від 25.08.2005 року про затвердження мирової угоди в порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України, наслідком можливого скасування якої і буде зобов’язання відповідача повернути одержане за нею нерухоме майно.

Господарський суд м. Києва не дав належної правової оцінки вказаним обставинам, що потягло за собою ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам закону та є підставою для скасування рішення господарського суду м. Києва від 14 червня 2006 року і направлення справи на новий розгляд, при якому суд повинен урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи, дійсних прав та обов’язків сторін і залежно від установленого постановити відповідне рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Авіком” задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 14 червня 2006 року у справі № 41/398 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

Головуючий, суддя

В.І.Дерепа

Суддя

Б.М.Грек

Суддя

Л.В.Стратієнко