НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/3833/15

№ 2/183/2388/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2015 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Мельника О.М.,

за участю секретаря судового засідання Борух Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету ОСОБА_2 селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа – Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету ОСОБА_2 селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок № 120, який розташований по вул. Калініченко в с. Хащове Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3, померлого 21.05.2004 року.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що народилася 18.01.1963 року в с. Хащове Новомосковського району Дніпропетровської області і її дівоче прізвище «Трунова». Її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4. 15.05.1982 року позивач вступила в зареєстрований шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на «Терленко».

16.04.1962 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими будівлями № 120 по вул. Калініченко в с. Хащове Новомосковського району Дніпропетровської області за договором купівлі-продажу, посвідченим секретарем виконавчого комітету ОСОБА_2 депутатів трудящих Новомосковського району Дніпропетровської області і зареєстрований в реєстрі за № 15. На вказаний будинок в 1987 році був виготовлений технічний паспорт на ім’я ОСОБА_3

16.05.1998 року померла мати позивача ОСОБА_4, а 21.05.2004 року помер її батько ОСОБА_3 Після смерті батька залишилося спадкове майно, яке складалося з вказаного вище житлового будинку № 120 по вул. Калініченко в с. Хащове Новомосковського району Дніпропетровської області, земельної частки (паю) та грошових вкладів. Заповіту після своєї смерті батько не залишив і спадкоємцями першої черги за законом на спадкове майно були позивач та її рідний брат ОСОБА_7. Спадкове майно – земельну частку (пай) та грошові вклади ОСОБА_3 успадкував ОСОБА_7 та отримав свідоцтво по право на спадщину за законом на це майно, а житловий будинок залишився не успадкованим. 05.03.2008 року помер брат позивача ОСОБА_7

В березні 2009 року позивач звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини у вигляді наведеного вище житлового будинку після смерті батька ОСОБА_3 Листом державного нотаріуса від 24.03.2009 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через пропуск строку для прийняття спадщини. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.07.2009 року встановлено факт прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_3

В жовтні 2009 року позивач повторно звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про прийняття спадщини за законом у вигляді наведеного вище житлового будинку після смерті батька ОСОБА_3 Постановою державного нотаріуса від 20.10.2009 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з ненаданням документу, що засвідчує право власності померлого ОСОБА_3 на вищезазначений житловий будинок. Однак, окрім наведеного вище договору купівлі-продажу житлового будинку та технічного паспорту на нього, інші правовстановлюючі документи на будинок відсутні. Ці обставини змушують позивача звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, то спадкодавець набув право власності на вказане майно на законних підставах. Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п. 19 Додатку №1 до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР відносились договори купівлі-продажу, міни і дарування будинків (домоволодінь), а також договори про відчуження будинків (домоволодінь) на умовах довічного користування, посвідчені місцевими Радами депутатів трудящих в межах їх компетенції. Таким чином, посвідчений 16.04.1962 року секретарем Вільненської селищної ОСОБА_2 депутатів трудящих договір купівлі-продажу будинку № 120 по вул. Калініченко в с. Хащове Новомосковського району Дніпропетровської області є належним правовстановлюючим документом, який посвідчував виникнення права власності ОСОБА_3 на вказаний будинок. Оскільки станом на квітень 1962 року була відсутня обов’язкова державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (будинки), права на нерухоме майно, набуті до такої державної реєстрації прав (до 1966 року) визнаються дійсними.

Отже, позивач вважає, що її батько ОСОБА_3 за життя набув право власності на спірний будинок на законних підставах, що є підставою для визнання за нею права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом у судовому порядку.

В судовому засіданні позивач підтримала позов у повному обсязі та просила його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, від ОСОБА_2 сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області до суду надійшла заява про розгляд справи без участі її представника, розгляд справи залишає на розсуд суду.

Представник третьої особи – Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в судове засідання не з’явився, третя особа надала до суду заяву про розгляд справи без участі її представника, вважає за доцільне перевіряти коло спадкоємців.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.05.2004 року помер батько позивача ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.6), свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.7), свідоцтвом про смерть (а.с.10). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, у тому числі, на житловий будинок № 120 по вул. Калініченко в с. Хащове Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с.16-19). Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.07.2009 року встановлено факт прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.12,13).

Позивач звернулася до Новомосковської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з приводу оформлення своїх спадкових прав на житловий будинок, однак постановою від 20.10.2009 року державний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з ненаданням документу, що засвідчує право власності померлого ОСОБА_3 на вищезазначений житловий будинок (а.с.15).

Звертаючись до суду за захистом своїх прав позивач пред'явила позов до виконавчого комітету ОСОБА_2 селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Судом приймається до уваги наступне. Відповідач це особа, яку притягують до відповідальності у зв'язку із заявою позивача про порушення, невизнання або оспорювання права, свободи чи інтересу. Статтею 119 ЦПК України передбачено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів до яких він заявляє позовні вимоги.

Проте згідно з роз’ясненнями, викладеними в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідачами у такій категорії справ є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем прийняття спадщини.

За змістом положень ст.ст. 1,6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Тобто відповідна рада є представницьким виборним органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що у спорах про визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно належним відповідачем є відповідна місцева рада – сільська, селищна чи міська рада за місцем знаходження спадкового нерухомого майна. Висновок суду, окрім іншого, грунтується також на тому, що відповідно до положень ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність саме територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Отже, на переконання суду, у разі відсутності інших спадкоємців ОСОБА_3 за законом і за заповітом, належним відповідачем у справі є саме ОСОБА_2 сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, оскільки саме ця особа є органом місцевого самоврядування і представницьким органом територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Крім того, за умов, передбачених ст. 1277 ЦК України, саме вказана сільська рада може набути право на отримання спірного спадкового майна у власність в якості відумерлої спадщини.

Також, судом враховано, що населений пункт Вільне Новомосковського району Дніпропетровської області є селом, а не селищем, що підтверджується матеріалами справи. Тобто позивачем невірно визначено відповідача як по суті позовних вимог, так і за назвою, оскільки ОСОБА_2 селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області взагалі не існує. Відповідно не існує і її виконавчого комітету.

Згідно положень ст. 33 ЦПК України, у разі пред’явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

В судовому засіданні позивачу судом було роз’яснено її право заявити клопотання про заміну відповідача або залучення іншого відповідача, а також наслідки пред’явлення позову до неналежного відповідача. На неодноразові запитання суду з цього приводу та пропозиції позивачу визначитися з відповідачем за її позовом, остання пояснила, що вважає зазначеного нею у позові відповідача належним і вважає недоцільним його заміну чи залучення співвідповідачем іншої особи.

Розглядаючи справу суд враховує, що цивільне судочинство здійснюється, зокрема, на засадах змагальності і диспозитивності. Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Діюче цивільне процесуальне законодавство України не передбачає можливості заміни відповідача або залучення іншої особи як співвідповідача за ініціативою суду без відповідного клопотання позивача.

Отже, позивач наділений правом самостійно визначитися зі своїми матеріально-правовими вимогами до тієї чи іншої особи, яка, на думку позивача, повинна відповідати за позовом, а суд лише сприяє позивачу в реалізації ним своїх процесуальних прав та обов’язків згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України. Однак суд вважає, що таке сприяння не повинно зводитись до самостійного вирішення судом питань щодо вчинення стороною у справі тих чи інших процесуальних дій, якщо за законом їх ініціатором може бути сторона у справі, а не суд.

Таким чином, оскільки позов заявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, і клопотання про заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідача позивачем не заявлено, в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету ОСОБА_2 селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа – Новомосковська районна державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційному суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 18.08.2015 року.

Суддя О.М. Мельник