ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"13" липня 2006 р. | Справа № 15/58/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Туренко В.Б.
суддів Бандури Л.І. , Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання Селіховій Г.В.
за участю представників сторін:
від позивача –Єрмаков А.М.
від відповідача –Бойко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ДПІ у м. Миколаєві
на постанову господарського суду Миколаївської області від 03.04.2006р.
у справі № 15/58/06
за позовом АТВТ „Фірма „АУРА” м. Миколаїв
до ДПІ у м. Миколаєві
про скасування податкового повідомлення-рішення
встановив:
ДПІ у м. Миколаєві здійснена позапланова документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства АТВТ „Фірма „АУРА” за період з 01.07.2000р. по 01.07.2003р., за наслідками якої складено акт № 327/26-209/00307402 від 03.12.2003р., де зазначено про встановлення порушення п.п.8.6.1. п.8.6. ст.8 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181 від 21.12.2000р., а саме: в період з 01.10.2001р. по 31.12.2002р. підприємство здійснювало реалізацію основних засобів, які знаходяться в податковій заставі, без отримання попередньої згоди податкового органу на таке відчуження. Всього було реалізовано з 01.10.2001р. по 31.12.2001р. 17 одиниць на загальну суму 52775.00грн., за період з 01.01.2002р. по 31.12.2002р. –57 одиниць на загальну суму 496754.14грн. Перелік цих основних засобів наведений на сторінках 74-80 акту перевірки (а.с.15-22).
На підставі акту перевірки, ДПІ у м. Миколаєві 05.07.2004р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 146/3-26-00307402/1996 про застосування штрафної санкції в сумі 549529.14грн., нарахованої на підставі п.п.17.1.8. п.17.1. ст.17 Закону України № 2181 (а.с.10-22).
АТВТ „Фірма „АУРА” в лютому 2006 року звернулось з адміністративним позовом до ДПІ у м. Миколаєві про визнання недійсним вищевказаного податкового повідомлення-рішення (а.с.2-6).
21.03.2006р. позивачем подана заява про уточнення позовних вимог, в якій він просив визнати протиправним та скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення (а.с.90).
Заперечуючи проти задоволення позову, ДПІ послалась на правомірність застосування штрафної санкції (а.с.87-88).
Постановою господарського суду Миколаївської області від 03.04.2006р.(суддя Середа О.Ф.), яке оформлено у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України 11.05.2006р., позов задоволено з мотивів не відповідності оскарженого податкового повідомлення-рішення вимогам Закону України № 2181.
Не погодившись із зазначеною постановою, ДПІ звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, у позові відмовити, оскільки вважає, що судом порушені норми матеріального права.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач послався на прийняття постанови із дотриманням норм матеріального і процесуального права, на відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на повне з’ясування усіх суттєвих питань при вирішенні спору.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Як зазначено в акті перевірки, податкова застава АТВТ „Фірма „АУРА” виникла у підприємства 05.08.1998р.(сума податкової заборгованості складала 262297.71грн.), запис про реєстрацію податкової застави в державному реєстрі застав рухомого майна здійснено 25.03.1999р. за номером 18.-77.
Податкова застава як спосіб забезпечення погашення платником податків податкової заборгованості запроваджено Указом Президента України „Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами” від 04.03.1998р. № 167/98, дія якого припинена з дня набрання чинності відповідними статтями Закону України № 2181.
Відповідно до ст.7 зазначеного Указу Президента , податкова застава припиняється погашенням або списанням у встановленому порядку податкової заборгованості. Аналогічні положення містяться і у статті 1 Закону України № 2181, чинній з 20.02.2001р.
Відповідно до ст.18 Закону України № 2181, яка набрала чинності з 20.02.2001р., списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31 грудня 1999 року і не сплачений на день набрання чинності цією статтею (п.п.18.1.1.), а також пеня та штрафні санкції, нараховані на податковий борг, визначений у п.п.18.1.1., 18.1.2. цього пункту, та не сплачені до дня набрання чинності цією статтею (п.п.18.1.3.).
Отже, вищезазначена податкова заборгованість, що виникла до 05.08.1998р. підлягала обов’язковому списанню податковим органом, а відтак податкова застава, яка була зареєстрована 25.03.1999р., припинена.
Таким чином, на момент перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення позивач був вільним від боргів, за якими застосовувалась податкова застава, що втратила чинність.
Доказів іншої реєстрації податкової застави, яка виникла внаслідок непогашення податкового боргу після набрання чинності положень ст.8 Закону України № 2181 ( 01.10.2001р.) відсутні, про це не зазначено і в акті перевірки, не підтверджено представником ДПІ у судовому засіданні апеляційної інстанції, а з пояснень представника позивача, наданих під час розгляду апеляційної скарги, вбачаться, що підприємство не отримувало будь-яких відомостей щодо такої реєстрації, тоді як згідно п.8.3. ст.8 Закону України № 2181, податковий орган зобов’язаний зареєструвати податкову заставу в державному реєстрі застав нерухомого майна.
Доводи податкової інспекції про правомірність застосування штрафної санкції за порушення п.п.8.6.1. п.8.6. ст.8 Закону України № 2181, а саме за реалізацію майна, що перебуває у податковій заставі, без отримання на це згоди податкового органу, є безпідставним, оскільки апеляційною інстанцією встановлено, що відчужене майно у податковій заставі не знаходилося.
Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Щодо пропуску річного строку для звернення до адміністративного суду, передбаченого ст.99 КАС України, то судова колегія відзначає наступне.
На думку відповідача, цей строк слід обраховувати з дня прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення –з 05.07.2004р. і закінчився він відповідно 05.07.2005р.
Між тим, ДПІ не враховано, що, по-перше, Кодекс адміністративного судочинства України набрав чинності з 01.09.2005р., по-друге, на день прийняття податкового повідомлення-рішення по спорам про визнання недійсними рішень органів ДПС до введення в дію КАС України був встановлений загальний строк позовної давності у 3 роки, згідно ст.257 Цивільного Кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004р. Таким чином, річний строк, встановлений ст.99 КАС України, не може бути застосованим щодо оскарження податкового повідомлення-рішення податкової служби, яке було прийнято в липні 2004 року, так як відповідно до ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Отже, строк для звернення з адміністративним позовом не пропущений позивачем.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, задовольнивши позовні вимоги, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, а саме, держмито в сумі 85.00грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118.00грн. стягнув з ДПІ у м. Миколаєві, тоді як, по-перше, згідно із ч.1 ст.94 КАС України судові витрати присуджуються на користь позивача з державного бюджету України, по-друге, відповідно до ч.1 ст.87 цього Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, вичерпний перелік яких встановлений частиною 3 цієї статті і розширеному тлумаченню не підлягає. До складу витрат, пов’язаних з розглядом справи не належать витрати на ІТЗ судового процесу. Таким чином, на користь позивача, згідно ст.94 КАС України, слід відшкодувати з Державного бюджету України лише судовий збір (держмито) в сумі 85.00грн., сплачений при поданні даного позову.
Зазначені обставини є підставою для зміни судового рішення,
відповідно із ст.201 КАС України.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
постановив:
Апеляційну скаргу ДПІ у м. Миколаєві залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Миколаївської області від 03.04.2006р. у справі № 15/58/06 змінити, виклавши абзац 3 резолютивної частини в слідуючій редакції:
„Стягнути з Державного бюджету України через УДК в Миколаївській області на користь АТВТ „Фірми „АУРА” витрати по держмиту в сумі 85.00грн.”
В іншій частині постанову залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Туренко В.Б.
Суддя Бандура Л.І.
Суддя Поліщук Л.В.