ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2007 р. | № 11/7 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши касаційну скаргу | ДП “Донецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” |
на постанову | від 15.11.2006 |
Донецького апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду Донецької області № 11/7 |
за позовом | ТОВ “Асі-Ойл” |
до | ДП “Донецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” |
про | стягнення 623315,59 грн. |
за участю представників: - позивача | Медведського В.Д. |
- відповідача | Тулякової О.М., Мороза І.В. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 07.04.2006 у справі № 11/7 (суддя Новікова Р.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2006 (колегія суддів у складі головуючого судді Волкова Р.В., суддів Запорощенка М.Д., Калантай М.В.), позовні вимоги ТОВ „Асі-Ойл” (з врахуванням збільшення їх розміру і уточнення підстав) до Державного підприємства „Донецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” про стягнення шкоди в розмірі 623315,59 грн. задоволені в повному обсязі.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб Державного підприємства “Донецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації”, пов’язаних з винесенням незаконних приписів № 249-П, № 249-У від 13.06.2005, які визнані недійсними рішенням Господарського суду Донецької області від 19.08.2005 у справі № 33/283а, позивачеві завдані збитки у розмірі, встановленому висновком спеціаліста Інституту економіко-правових досліджень Національної Академії Наук України, в сумі 618294,10 грн., а, отже, позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою у справі, Державне підприємство “Донецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій припустились порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 56 Конституції України, ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 31, 41, 42, 43 ГПК України.
Зокрема, скаржник вважає, що під час розгляду справи не були встановлені обставини, які мають значення для правильного розгляду спору, оскільки не був достеменно встановлений факт реального виконання сторонами умов генерального договору № ЗН-0000073 від 04.10.2004 на закупівлю позивачем палива у ТОВ “Західна нафтогазова компанія” і неможливості використання резервуару № 2 для приймання нафтопродуктів у зв’язку з приписами № 249-П, № 249-У від 13.06.2005, відсутній причинний зв’язок між діями з винесення цих приписів і заявленими до відшкодування збитками, розмір яких визначено здійсненим на замовлення позивача висновком спеціаліста, а не судовою експертизою.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що Державним підприємством “Донецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” на підприємстві позивача проведена перевірка дотримання вимог стандартів, норм і правил, за результатами якої складено акт № 249 від 13.06.2005 та винесено приписи про заборону реалізації продукції № 249-П від 13.06.2005 та про усунення порушень додержання стандартів, норм і правил № 249-У від 13.06.2005.
Перевіркою встановлена невідповідність вимогам ДСТУ 3868-99 “Паливо дизельне. Технічні умови”, ГОСТ 1510-84 дизельного палива марки Л-0,20-62 у кількості 37,789 тон вартістю 114840 грн.
Зазначені приписи визнані недійсними рішенням Господарського суду Донецької області від 19.08.2005 у справі № 33/283а, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.10.2005.
У зв’язку з винесенням відповідачем незаконних приписів, позивач був позбавлений можливості реалізовувати дизельне паливо у кількості 37,789 тон вартістю 114840 грн., яке зберігалось в вертикальному резервуарі № 2 вмістом 1000 куб.м, і експлуатувати зазначений резервуар з 03.06.2005 по 06.10.2005, що призвело до додаткових витрат, пов’язаних з відмовою від прийняття дизельного пального в кількості 2500 тон за договором № ЗН-0000073 від 04.10.2004 та додатковою угодою № 6/1 від 19.05.2005, укладених з основним контрагентом –ТОВ “Західна нафтогазова компанія”, і необхідністю придбання дизельного палива за більш високими цінами у дрібнооптових постачальників.
Розмір завданих збитків визначений експертним висновком Інституту економіко-правових досліджень Національної Академії Наук України від 16.02.2006, здійсненим за заявкою позивача, і становить 618294,10 грн., які позивач заявою про збільшення розміру позовних вимог та уточнення підстав позову просив стягнути з відповідача на підставі ст. ст. 224-226, 249 Господарського кодексу України.
Висновки судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог колегія суддів вважає суперечливими і передчасними.
Так, суди попередніх інстанцій не врахували, що позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. ст. 224-226 Господарського кодексу України, за приписами яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати суб’єкту, права або законні інтереси якого порушені, завдані цим збитки, зокрема, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною, отже, зазначеними нормами встановлюється відповідальність за порушення господарських зобов’язань, однак, відповідач у справі не є правопорушником ні господарського зобов’язання, ані правил здійснення господарської діяльності.
Ототожнення судом апеляційної інстанції зазначених норм з нормою ст. 1166 Цивільного кодексу України, якою встановлена деліктна відповідальність, є безпідставним, оскільки ці норми застосовуються в залежності від характеру правовідносин –договірних чи позадоговірних, а, крім того, судом цієї інстанції не враховано, що позивач своєю заявою в порядку ст. 22 ГПК України відмовився від такої підстави застосування відповідальності.
Разом з тим, як для виникнення зобов'язання з відшкодування збитків, так і деліктного зобов’язання необхідна наявність сукупності умов, які формують склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності, а саме: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв’язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вини. При цьому розмір збитків (шкоди) має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.
Однак, судами попередніх інстанцій не спростовані заперечення відповідача проти позову щодо відсутності причинного зв’язку між приписом № 249-П від 13.06.2005 про заборону реалізації партії продукції і закупівлею позивачем дизпалива за більш високими цінами, адже, цим приписом не зупинялась діяльність підприємства ні в цілому, ані щодо конкретних об’єктів, зокрема, резервуару №2, а за таких обставин колегія суддів вважає, що вимушеність відмови від отримання у основного контрагента більш дешевого палива в кількості 2500 тон з одночасною його закупівлею у дрібних постачальників в тій же кількості, але за вищою ціною, як наслідок неможливості експлуатації резервуару №2, не може вважатись доведеною належними і допустимими доказами.
Так, жодним документом не підтверджуються будь-які дії сторін, спрямовані на реальне виконання договору № ЗН-0000073 від 04.10.2004, зокрема, готовність до відправки позивачеві його контрагентом ТОВ “Західна нафтогазова компанія” дизпалива в кількості 2500 тон, попередня оплата, тощо, судами не проаналізована доцільність відмови у його прийнятті від одного постачальника і одночасне фактичне придбання у інших постачальників, в т.ч. з обґрунтуванням можливості прийняття і реалізації пального у такій кількості без використання резервуару №2, тобто, як зазначає позивач, єдиної ємності для зберігання дизельного палива, а також період “зупинки” експлуатації цього резервуару
Наданий позивачем експертний висновок Інституту економіко-правових досліджень Національної Академії Наук України від 16.02.2006, яким визначено розмір збитків (витрат), беззаперечно прийнятий судами попередніх інстанцій в якості належного доказу і покладений в основу судового рішення, однак, без його належної оцінки, оскільки, зазначений висновок не є висновком судової експертизи у розумінні ст.ст. 41-42 ГПК України, а на підтвердження викладених у цьому висновку відомостей матеріали справи не містять будь-якого документу
Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що до складу заявлених до відшкодування збитків позивачем, крім 618294,10 грн. визначених вказаним висновком витрат, пов’язаних з закупівлею дизельного палива у дрібнооптових постачальників за більш високими цінами, включені також витрати по сплаті банку 5021,49 грн. відсотків за користування кредитом, однак, в цій частині позовні вимоги навіть не доводились позивачем і, відповідно, задоволені судом без будь-якого правового і фактичного обґрунтування.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини, а правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування, з якими закон пов’язує настання певних правових наслідків, зокрема, цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування майнової шкоди за певні правопорушення, позивач в порушення вимог ст. 33 ГПК України не надав належних і допустимих доказів на підтвердження виникнення збитків у заявленому розмірі і їх безпосередня пов’язаність з приписами відповідача, а суди попередніх інстанцій в порушення ст. 38 ГПК України таких доказів не витребували.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням ч.1 ст.43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.11.2006 у справі № 11/7 господарського суду Донецької області та рішення від 07.04.2006 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Касаційну скаргу ДП “Донецький регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації” задовольнити частково.
Головуючий К.В.Грейц
Судді О.І.Глос
С.В.Бакуліна