ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"20" лютого 2007 р. | Справа № 11/478/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Бойко Л.І.,
суддів: Величко Т.А., Жукової А.М.,
при секретарі судового засідання Храмшиній І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача – Влащук В.М.
від відповідача – Шевченко О.А.
від 3-ї особи - не з’явився
розглянувши апеляційну скаргу СГЗАТ „Дніпро”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 22.12.2006р.
у справі № 11/478/06
за позовом: ТОВ „ЮТЕК”
до відповідача: СГЗАТ „Дніпро”
за участю 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –ТОВ „БізнесВин”
про звернення стягнення на заставлене майно на суму 640000,00 грн.
та за зустрічним позовом: СГЗАТ „Дніпро”
до: ТОВ „ЮТЕК”
про визнання недійсним договору застави
встановив:
ТОВ „ЮТЕК” 14.09.2006р. звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до СГЗАТ „Дніпро” про звернення стягнення на заставлене майно по договору застави врожаю від 29.12.2003р. на суму 640000,00 грн., посилаючись на те, що вказаним договором застави було забезпечено виконання відповідачем зобов’язань по договору купівлі-продажу від 28.07.2003р., а оскільки умови договору купівлі-продажу не були виконані відповідачем, то позивач набув право звернення на предмет застави.
16.11.2006р. СГЗАТ “Дніпро” звернулось із зустрічним позовом про визнання недійсним договору застави із посиланням на те, що згідно п.2 договору застави від 29.12.2003р. його було укладено в забезпечення своєчасного виконання умов договору поставки від 28.07.2003р., однак такого договору поставки між сторонами не було укладено; договір застави від 29.12.2003р. був підписаний особою, яка не мала права його підписувати, в договорі не зазначено рік врожаю винограду, і з тексту спірного договору неможливо встановити, хто саме і кому передає в заставу врожай винограду, а отже, спірний договір укладено без дотримання вимог щодо форми договору застави, передбачених ст.215 ЦК України. СГЗАТ “Дніпро” зазначило, що договір застави було укладено у 2003 році, і вже було отримано три врожаї винограду, а якби СГЗАТ “Дніпро” дотримувалось пункту 4 цього договору, який забороняє відчужувати заставлену сільськогосподарську продукцію; то це спричинило б йому збитки в розмірі вартості втраченого внаслідок відсутності переробки та реалізації винограду за 2004, 2005рр.
ТОВ “ЮТЕК” із зустрічним позовом не погодилось, зазначаючи, що спірним договором застави сторони забезпечили виконання зобов’язання СГЗАТ “Дніпро” по договору від 28.07.2006р. Кількість та вартість товару, який мав бути поставлений СГЗАТ “Дніпро” по договору поставки, строк поставки товару та строк його оплати повністю співпадають з текстом договору застави (п.1), а зазначення в договорі застави ТОВ “ЮТЕК” як заставодавця, а СГЗАТ “Дніпро” як заставодержателя є помилковим, і ні в якому разі не свідчить про укладання договору застави в забезпечення неіснуючого зобов’язання.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.12.2006р. (суддя К.Л. Василяка) первісний позов задоволено в повному обсязі, звернуто стягнення на заставлене майно Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства “Дніпро” –виноград у кількості 780 тон на полях № 1-11, площею 239 га, розташований за території Дмитрівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, у сумі 640000,00 грн. на користь ТОВ “ЮТЕК”, стягнуто з СГЗАТ “Дніпро” на користь ТОВ “ЮТЕК” 6400,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, СГЗАТ „Дніпро” звернулось із апеляційною скаргою та доповненням до неї, в якій просить судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ „ЮТЕК” відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, на те, що суд прийшов до неправильного висновку щодо загальної суми заборгованості, та на те, що на момент винесення рішення виноград як предмет застави не існував, а був перетворений у інше за своїми ознаками майно –виноматеріал, однак всупереч приписам ст.19 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” товариством “ЮТЕК” предмет обтяження у реєстрі замінено не було.
ТОВ “ЮТЕК” із апеляційною скаргою не погоджується і вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повністю з’ясовано обставини справи, а висновки, викладені у рішенні суду, повністю відповідають обставинам справи, і просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, законність прийнятого судом рішення, відповідність його фактичним обставинам справи і відсутність підстав для його скасування з огляду на наступне.
28.07.2003р. між ТОВ “ЮТЕК” (покупець) та СГЗАТ “Дніпро” (продавець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач зобов’язався продати позивачу 800 тонн зерна пшениці 3 класу за ціною 800,00 грн. за 1 тонну на загальну суму 640000,00 грн., а позивач, в свою чергу, зобов’язався прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених договором. Пунктами 2.5, 2.6 цього договору встановлена форма оплати товару у вигляді передплати в строк до 15.08.2004р.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач умови договору виконав в повному обсязі, перерахувавши відповідачу 648300,00 грн., про що свідчать банківські виписки. У порушення умов договору, пунктами 3.1, 3.2 якого закріплено, що поставка товару повинна бути здійснена продавцем до 10.09.2004р. шляхом оформлення довідки Ф-13, та приписів ст.525 ЦК України і ст.193 ГК України, відповідач у встановлений строк поставку товару не здійснив. 07.08.2006р. відповідач повернув позивачу передплату у сумі 8300,0 грн., про що свідчить платіжне доручення № 218. Станом на день подання позову до господарського суду заборгованість відповідача становила 800 тонн зерна пшениці 3 класу на загальну суму 640000,00 грн. Відповідач із цим не погодився, стверджуючи про поставку позивачу зерна пшениці на суму 144806,65 грн., соняшника на суму 159392,10 грн. та повернення попередньої оплати у сумі 348300,00 грн. саме по договору купівлі-продажу, в обґрунтування чого першим надані накладні № 349 від 30.09.2004р., № 263 від 10.08.2004р., № 262 від 16.08.2004р. та № 264 від 27.08.2004р. на поставку насіння пшениці та соняшника, довіреності на отримання товару та платіжні доручення № 170 від 17.06.2005р., № 171 від 21.06.2005р., №172 від 21.06.2005р., № 197 від 27.07.2005р., № 215 від 15.07.2005р., № 218 від 07.08.2006р., але в наданих відповідачем накладних та довіреностях не зазначено, що пшениця та соняшник поставлялись саме по спірному договору купівлі-продажу, так як відпускна ціна за одну тону пшениці у цих накладних становить не 800,00 грн., а 464,00 грн., 500,00 грн. та 530,00 грн., в т.ч. ПДВ; поставка пшениці за накладними № 262 від 16.08.2004р., № 263 від 10.08.2004р. та № 264 від 27.08.2004р. здійснювалась в рахунок розрахунків зовсім по іншому договору купівлі-продажу пшениці фуражної та ячменю б/н від 28.07.2003р.; відповідачем не надано жодного доказу надання позивачем згоди на проведення розрахунків за договором шляхом поставки соняшника; за поставлений по накладній № 349 від 30.09.2004р. соняшник позивач розрахувався в повному обсязі згідно виставленого відповідачем рахунку № 384 від 30.09.2004р., що підтверджується банківськими виписками за 27.10.2004р., 06.10.2004р., 11.07.2005р. та 05.10.2004р., повернення ж попередньої оплати у сумі 348300,00 грн. також відбувалось не по спірному договору, а на підставі укладеної між сторонами у липні 2003р. усної угоди поставки винограду технічного; а посилання відповідача на ст.601 ЦК України є безпідставним, так як вказана норма передбачає припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог в той час, як в даному випадку вимоги абсолютно різні.
СГЗАТ “Дніпро” послалось на те, що 29.12.2003р. між ТОВ “ЮТЕК” та СГЗАТ “Дніпро” було укладено договір застави врожаю, зареєстрований у реєстрі за № 9723, у вступній частині якого СГЗАТ “Дніпро” визначено як “заставодавець”, а ТОВ “ЮТЕК” відповідно –заставодержателем, а в розділі "Підписи сторін" - навпаки, тому цей договір укладений без дотримання вимог щодо форми договору. Між тим, пунктом 1 цього договору передбачено, що заставою забезпечується зобов’язання за договором поставки б/н від 28.07.2003р., а саме: поставка пшениці ІІІ класу в кількості 800 тонн, на суму 640000,00 грн. зі строком поставки до 10.09.2004р. та зі строком сплати до 15.08.2004р., і господарський суд правильно зауважив на тому, що цей пункт договору повністю дублює умови договору від 28.07.2003р., укладеного між ТОВ “ЮТЕК” (покупець) та СГЗАТ “Дніпро” (продавець), і тому суд правильно дійшов висновку стосовно того, що вимоги, які пред’являються до договорів застави, сторонами додержані у повному обсязі.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про заставу” від 02.10.1992р., заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.
Згідно ст.12 цього Закону передбачено, що зміст договору застави складає суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Приписами ч.2 ст.11 означеного Закону передбачено, що заставодавцем при заставлянні майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно, на підставах, передбачених законом.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно п.2 договору, на який посилається СГЗАТ “Дніпро”, предметом застави, який заставодавець (СГЗАТ “Дніпро”) заставив заставодержателю (ТОВ “ЮТЕК”) є виноград у кількості 780 тонн за ціною 820,52 грн. за 1 тонну, на загальну суму 640005,00 грн., розташований за землях СГЗАТ “Дніпро” на території Дмитрівської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, на площі 239 га, поля № 1 - 11 згідно карти розташування виноградників, тобто це інший договір застави на інше майно і ТОВ “ЮТЕК” ні в якому разі не міг бути власником заставленого майна. Суд правильно вказав на те, що у зустрічному позові СГЗАТ “Дніпро” той факт, що заставлене майно знаходилось у його власності, останнім не заперечувався, крім того, зауваження на відсутність у голови правління Кучерявою О.І. повноважень на передачу майна в заставу, підтверджує вчинення нею таких дій в якості представника заставодавця, а прийняття рішення про дачу гарантій на користь третіх осіб та передачу майна в заставу відноситься до компетенції правління товариства (п.8.4 Статуту СГЗАТ “Дніпро”), а не загальних зборів. При цьому матеріали справи містять витяг з протоколу засідання правління СГЗАТ “Дніпро” від 16.12.2003р., на якому було вирішено передати 780 тонн винограду в заставу ТОВ “ЮТЕК” з метою забезпечення зобов’язань по поставці зерна пшениці.
Господарський суд розцінив невідповідності, які містить договір застави, а саме різне визначення статусу учасників договору, як такі, що не впливають на дійсність договору застави як правочину та зобов’язання сторін, які з нього витікають.
Таким чином суд правильно дійшов висновку про відсутність порушення вимог діючого законодавства щодо форми договору застави, при його укладанні, оскільки передбачені ст.13 Закону України “Про заставу” вимоги, що пред’являються до договорів застави, сторонами додержані в повному обсязі.
Посилання позивача за зустрічним позовом на необхідність визнання договору застави недійсним у зв’язку з порушенням при його укладанні публічного порядку (ст.228 ЦК України) необґрунтовані, оскільки СГЗАТ “Дніпро” не довів, що укладений між сторонами договір порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних права і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. До того ж, на дату укладання спірного договору чинним був ЦК УРСР 1963р., тому посилання позивача за зустрічним позовом на те, що договір застави не відповідає умовам ст.ст.203, 215, 228 ЦК України є недоречним.
Таким чином, господарський суд дійшов правомірного висновку, що підстави для визнання договору застави врожаю від 29.12.2003р. недійсним відсутні, і застосував до спірних відносин норми ст.20 Закону України “Про заставу” та ст.589 ЦК України, якими закріплено, що заставодержатель набуває право звернення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом або договором. Відповідно ж до п.7 договору застави, у разі невиконання умов договору поставки, заставодержатель набуває право самостійно реалізувати заставлену продукцію. З урахуванням цього, суд зазначив, що позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судова колегія вважає вищевикладені висновки суду першої інстанції такими, що ґрунтуються на всебічному, повному з’ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, та оцінки наявних у справі доказів, і підстав для скасування рішення суду не вбачає.
Посилання скаржника на те, що у реєстрі не було замінено предмет обтяження, оскільки виноград як предмет застави на момент винесення рішення господарським судом не існував, а був перетворений у виноматеріал, не приймається судовою колегією до уваги, тому що ці дані не були надані суду першої інстанції, не досліджувались ним і не підтверджені будь-якими доказами.
З огляду на вищевикладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 101, 103-105 ГПК України, колегія суддів постановила:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.12.2006р. у справі № 11/478/06 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 Господарського Процесуального Кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Л.І. Бойко
Судді: Т.А. Величко
А.М. Жукова