Справа №11-592/11 15.09.2011 15.09.2011 15.09.2011
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-592-2011 Головуюча у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст.121 КК України Доповідач у 2-й інстанції: ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області
у складі:
головуючого Пустовара М.Л.,
суддів Значок І.С., Івченко О.М.,
за участю прокурора Іванова О.А.,
15 вересня 2011 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 липня 2011 року яким:
- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, судимого: 1) 03.06.1994 р. Доманівським районним судом Миколаївської області за ч.3 ст.81 КК України (1960 р.) на 3 роки позбавлення волі; 2) 22.05.1998 р. тим же судом за ч.ч.2,3 ст.140 КК України (1960 р.) на 4 роки позбавлення волі; 3) 24.12.2002 р. тим же судом за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі; 4) 11.08.2006 р. Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області за ч.1 ст.121 КК України на 5 років позбавлення волі. Звільнений 14.01.2011 р. за постановою Казанківського районного суду Миколаївської області від 06.01.2011 р. умовно-достроково на 4 місяці 23 дні;
- засуджений за ч.1 ст.121 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання приєднано частково не відбуте покарання за попереднім вироком від 11.08.2006 р. і остаточно призначено до відбуття - 5 років 1 місяць позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_4 відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 1099 грн. 15 коп., а також з нього ж на користь фінансового управління Вознесенської міської Ради відшкодування витрати на лікування потерпілого у сумі 718 грн. 48 коп. та користь НДЕКЦ відшкодування витрат за проведення експертизи у розмірі 450 грн. 24 коп.
За вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що 25 березня 2011 року, о 24 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та знаходячись в житлових спорудах трудової бригади, які розміщені на території Воронівської сільської Ради Вознесенського районну Миколаївської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, навмисно вдарив ножем у живіт ОСОБА_4, спричинивши потерпілому тяжкі тілесних ушкодження за ознакою небезпеки для життя.
В апеляції засуджений просить пом’якшити покарання, застосувавши до нього положення ст.69 КК України.
Посилається на своє щире каяття, повне визнання вини, сприяння у розкритті злочину, явку з повинною, утримання неповнолітньої дитини.
У доповненнях до апеляції ОСОБА_3, не заперечуючи ним скоєне та визнаючи вину повністю, висловлює незгоду з кваліфікацією його дій за ч.1 ст.121 КК України, посилаючись на положення ч.2 ст.37 КК України.
Іншими учасниками процесу апеляцій на вирок не подано.
Заслухавши доповідача, думку прокурора про залишення вироку без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів визнає апеляцію такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Оцінивши перевірені докази, надані по справі стороною обвинувачення, районний суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини засудженого ОСОБА_3 у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
В апеляції засуджений не оспорює фактичні дані, викладені у вироку, що стосуються дати, часу і місця події, її учасників, знаряддя злочину - ножа, яким він вдарив ОСОБА_4 в живіт, спричинивши потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Що стосується посилання апелянта на вчинення цих дій в умовах уявної оборони (ч.2 ст.37 КК України), то колегія суддів зважає на такі обставини.
Відповідно до ч.1 ст.37 КК України, уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
За ч.2-ю цієї статті, уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала помилковості свого припущення.
Таким чином, під уявною обороною слід вважати заподіяння шкоди за обставин, коли реального суспільно небезпечного діяння не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
У разі ж, якщо потерпілому навмисно заподіяно шкоду у випадку, коли він не вчиняв ніяких дій, які можна було б оцінити (хоча б і помилково) як «посягання», і той, хто оборонявся, лише на підставі необґрунтованої підозри, переляку тощо заподіює йому шкоду, повинен нести відповідальність за навмисний злочин на загальних підставах.
Як вбачається із пояснень осіб, що приймали безпосередню участь у події та свідків - її очевидців, до житлової споруди (бараку), де знаходився у нетверезому стані ОСОБА_3 прийшли ОСОБА_4 (потерпілий) та ОСОБА_5. Між останнім та ОСОБА_3 виникла сварка, в ході якої ОСОБА_5 кілька разів вдарив ОСОБА_3, після чого вийшов з бараку і більше не повертався.
ОСОБА_4 у сварці та бійці участі не приймав, залишаючись у бараку.
Сам ОСОБА_3 у судовому розгляді надав пояснення, що ОСОБА_4 з ним (засудженим) навіть не розмовляв, погроз не висловлював, будь-яких дій не вчиняв, проте, оскільки він прийшов разом із ОСОБА_5, він (ОСОБА_3О.) злякався та вдарив потерпілого ножем.
Потерпілий ОСОБА_4 у суді надав пояснення, що після того як ОСОБА_5 вийшов, він (потерпілий) залишався у бараку і через деякий час підійшов до столу за цигарками. У той момент підсудний вдарив його ножем.
Свідки ОСОБА_6 (у суді) та ОСОБА_7 (на досудовому слідстві) підтвердили зазначені обставини, як і сам ОСОБА_5, допитаний під час розслідування справи у якості свідка.
З урахуванням викладених фактичних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для визнання дій засудженого ОСОБА_3 такими, що вчинені в умовах уявної оборони.
У подіях, що передували злочину, ОСОБА_4 (потерпілий) не вчинив жодних дій, які ОСОБА_3 міг оцінити, навіть помилково, як посягання на нього.
ОСОБА_3 перебував у стані сп’яніння, побився з іншою особою, разом з якою прийшов ОСОБА_4, тому безпідставно злякавшись неіснуючої загрози з боку останнього, вдарив його ножем, вчинивши умисний тяжкий злочин.
Висновок суду про його засудження є вірним, підстави для звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у порядку ч.2 ст.37 КК України, про що фактично просить апелянт, відсутні.
Що стосується покарання, призначеного засудженому, то воно визначене ОСОБА_3 відповідно до вимог ст.65-67 КК України, у межах санкції кримінального закону, з урахуванням суспільної небезпеки скоєного - тяжкий злочин, даних про особу (вік, посередню характеристику), обставини, що пом’якшує покарання - щире каяття, обтяжуючих покарання обставин - вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння та рецидив злочинів.
ОСОБА_3 раніше неодноразово судимий, вчинив новий аналогічний насильницький злочин у період умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком, що свідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення.
Тому рішення суду про необхідність ізоляції його від суспільства та на визначений вироком строк є вірним і належно умотивованим.
Доводи в апеляції про пом’якшуючі покарання обставини та характеристику особи є не суттєвими, оскільки ці обставини вже враховані судом при постановленні вироку, внаслідок чого засудженому призначене покарання у нижчій межі санкції ч.1 ст.121 КК України.
За сукупністю вироків, суд застосував принцип часткового складання покарань, приєднавши до нового лише один місяць позбавлення волі, що також не можна вважати надмірно суворим.
Доводи про утримання неповнолітньої дитини суперечать матеріалам справи.
Відповідно до викладеного, підстав для застосування ст.69 КК України, про що також просить апелянт, колегія суддів не вбачає.
З урахуванням наведеного, вирок районного суду зміні не підлягає.
Керуючись ст.ст.365,366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 4 липня 2011 року у відношенні ОСОБА_3 - без зміни.
Головуючий Судді: