Єдиний унікальний номер 234/3952/14-ц Номер провадження 22-ц/775/432/2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2015 року м. Артемівськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Жарової Ю.І., суддів Халаджи О.В., Канурної О.Д.

при секретарі судового засідання Хоміч Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 липня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

До Краматорського міського суду Донецької області звернувся ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про виселення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.07.2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір №474М-07, відповідно до якого банк відкрив відповідачу кредитну лінію у розмірі 17000,00 доларів США строком до 15.07.2012 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_3, ОСОБА_1 17.07.2007 р. було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідачі надали банку в іпотеку квартиру загальною площею 55.00 кв.м., житловою площею 31.80 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приватбанк» виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Однак відповідачі не виконали свої зобов'язання за кредитним договором, тому рішенням Краматорського міського суду від 30.04.2010 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу вказаної квартири. Однак після прийняття рішення про звернення стягнення на квартиру, відповідачі проігнорували вимогу про її звільнення. Тому позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив суд прийняти рішення, яким виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2, а також відшкодувати за рахунок відповідачів понесені позивачем судові витрати в сумі 243,60 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 09 липня 2015 р. позовні вимоги задоволено. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1

Не погоджуючись с рішенням суду першої інстанції відповідачі по справі - ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернулися із апеляційною скаргою, в якій просили рішення Краматорського міського суду Донецької області скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк». Вважають, що приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції не повно і всебічно з'ясував обставини справи, із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, у зв'язку із відсутністю предмета спору. Крім того, підставою у відмові у позові також вважають відсутність іншого житлового приміщення, яке має бути надано особі одночасно з виселенням.

До судового засідання відповідачі не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, шляхом направлення на їх адресу рекомендованих листів та телефонограм.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій просив розглядати страву без участі представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що:

відповідно до кредитного договору № 474М-07 від 17.07.2007 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3, остання отримала кредит в розмірі 17000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15.07.2012 року.

В забезпечення виконання зобов'язань відповідачів, між ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 17.07.2007 р. було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідачі надали банку в іпотеку квартиру загальною площею 55.00 кв.м., житловою площею 31.80 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Краматорського міського суду від 30.04.2010 року, позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені та було звернуто стягнення на квартиру загальною площею 55.00 кв.м., житловою площею 31.80 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу останньої.

Відповідно до реєстрів поштових відправлень від 31.01.2014 року, відповідачам було направлено повідомлення з вимогою знятися з реєстрації та звільнити житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Як вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, відповідачі 10.02.2014 року отримали повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк», але залишили його без задоволення.

Згідно довідки КП «СЕЗ» від 01.07.2015 року, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб не значиться.

Однак як встановлено у судовому засіданні суду першої інстанції, не зважаючи на те, що відповідачі самостійно знялися з реєстрації, вони продовжують мешкати в спірній квартирі, зберігати своє майно.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки, відповідачі не звільнюють вказану квартиру добровільно це порушує права позивача, як власника житлового приміщення, тому існують законні підстави для примусового виселення відповідачів

Однак із таким висновком суду першої інстанції судова колегія не погоджується, оскільки

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону № 898-IV, так і частини другої статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).

Саме до цього зводяться правові висновки, зроблені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15), яка згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, що зобов'язані узгодити свою судову практику з рішеннями Верховного Суду України.

Оскільки у справі, що розглядається, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3, яка є предметом договору іпотеки, придбана відповідачами не за рахунок отриманого кредиту (договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_3, від 05.09.2001р.), суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» та виселення осіб без надання їм іншого постійного жилого приміщення, а тому судова колегія доходить висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 щодо скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про виселення без надання іншого постійного жилого приміщення.

З врахуванням того, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, проте не в повному обсязі визначив характер спірних правовідносин та застосував не всі норми права вірно, а зміна рішення неможлива через пов'язаність висновків суду першої інстанції з кваліфікацією спірних відносин, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та приймає нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 09 липня 2015 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про виселення - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді