ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" лютого 2007 р. Справа № 6/11
Суддя господарського суду Чернівецької області Паскарь Авель Дмитрович
розглядаючи справу
за позовом Приватний підприємець ОСОБА_1
до відповідача Вадул-Сіретська митниця
про визнання нечинною Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № НОМЕР_1 від 14.09.06р.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
відповідача: Остафійчук Л.А., Орловська Ю.М.
прокурора
ВСТАНОВИВ:
Підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1, звернувся з позовом до Вадул-Сіретської митниці Державної митної служби України про визнання нечинною Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 14.09.2006 року № НОМЕР_1 у зв'язку з тим, що вона прийнята з порушенням вимог статті 90 Митного кодексу України та відповідних нормативно-правових актів, які регулюють порядок оформлення та пропуску товарів через митний кордон України.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримували та просили його задовольнити з викладених в ньому підстав, а представники відповідача проти позову заперечували, посилаючись на його безпідставність.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
На підставі наказу Державної митної служби України від 21.09.2005 року № НОМЕР_2 Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 було видано свідоцтво від 22.09.2005 року № НОМЕР_3 про визнання його декларантом.
Третього січня 2006 року підприємець ОСОБА_1 як декларант уклав з ТОВ “Кредо-Капітал”, м. Чернівці, договір на здійснення декларування вантажів у митних органах, у тому числі на підготування та подання митним органам всіх необхідних документів для митного оформлення.
Двадцять восьмого березня 2006 року на підставі згаданого свідоцтва підприємець ОСОБА_1 уклав з фізичною особою ОСОБА_3 трудовий договір, у відповідності з яким останній від імені позивача зобов'язався виконувати декларування вантажів в митних органах.
Чотирнадцятого вересня 2006 року, під час здійснення декларування належного ТОВ “Кредо-Капітал” вантажу, що відправлявся на експорт в Болгарію, ОСОБА_3 в графі 44 вантажної митної декларації № НОМЕР_4 (надалі - ВМД), здійснив описку, тобто, замість № НОМЕР_5 товарно-транспортної накладної вказав № НОМЕР_6. Внаслідок цього інспектор митниці ОСОБА_4 після завершення митного контролю видала ОСОБА_3 оскаржувану позивачем Картку про відмову в митному оформленні вантажу.
Предмет даного спору, регулюється главою 11 Митного кодексу України, Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 574 (далі - Положення), Порядком здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.04.2005 р. № 314 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.04.2005 р. за № 439/10719 (далі - Порядок), а також Порядком оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 12.12.2005 р. № 1227 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.12.2005 р. за № 1562/11842 (далі - Порядок оформлення Картки).
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку, крім Конституції, слід керуватися насамперед законами України. Загальновідомо, що будь-які нормативно-правові акти розробляються на підставі делегування законодавцем своїх повноважень щодо уточнення та деталізації механізму виконання того чи іншого законодавчого акту. До таких нормативно-правових актів відносяться постанови, інструкції, положення, порядки, які в будь-якому разі не повинні суперечити букві та духу самого закону.
У відповідності до статті 88 МК України, декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою. До зобов'язань декларанта, зокрема, відносяться здійснення декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого МК України, та надання митному органу передбачених законодавством документів і відомостей, необхідних для виконання митних процедур.
Одними з основних принципів митного регулювання являються законність та додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб (стаття 4 МК України). Викладене означає, що митні органи як спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи зобов'язані не тільки дотримуватися вимог закону при здійсненні ними своїх повноважень, але також всіляко сприяти захисту прав і інтересів юридичних та фізичних осіб.
Згідно з частиною 3 статті 86 МК України, митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. Аналогічні вимоги містяться також й в пунктах 7, 11, 29 розділу 3 Порядку.
В розділі D зазначеної ВМД міститься відбиток номерної печатки та підпис інспектора ОСОБА_4 про те, що митний контроль вантажу був завершений.
Однак, в порушення вимог підпункту 7 розділу 3 Порядку, в ході перевірки комплектності отриманих від ОСОБА_3 документів і їх відповідності даним, зазначеним у графі 44 ВМД , будь-яких порушень інспектор ОСОБА_4 не виявила, що свідчить про недбале виконання нею своїх обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 90 МК України, зміна, доповнення та відкликання митної декларації після її прийняття митним органом до митного оформлення не допускається. Внесення до митної декларації змін чи доповнень, які мають істотне значення для застосування процедур митного контролю щодо товарів і транспортних засобів, або впливають на умови оподаткування товарів чи застосування до них заходів нетарифного регулювання здійснюється шляхом подання митному органу нової податкової декларації, якщо це дозволяється відповідно до цього Кодексу.
Таким чином, подання митному органу нової митної декларації підлягає застосуванню виключно лише у випадках, коли зміни чи доповнення, що вносяться до митної декларації:
а) мають істотне значення для застосування процедур митного контролю щодо товарів і транспортних засобів;
б) впливають на умови оподаткування товарів чи застосування до них заходів нетарифного регулювання.
При цьому, як витікає із змісту згаданої норми закону, даний перелік є остаточним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Враховуючи що в ході здійснення митної процедури до ВМД декларантом була подана належна товарно-транспортна накладна, суд зазначає, що описка, яка допущена декларантом в графі 44 ВМД, де в номері НОМЕР_6 замість цифри “4” повинна була бути вказана цифра “3”, не має істотного значення для застосування процедур митного контролю щодо товарів і транспортних засобів та не впливає на умови оподаткування товарів чи застосування до них заходів нетарифного регулювання.
Разом з тим частиною першою статті 90 МК України визначено, що відомості, зазначені у митній декларації, можуть бути змінені чи доповнені з дозволу митного органу. Такий припис міститься також і в пунктах 5.1., 5.2. Порядку. Зокрема, в пункті 5.2. зазначеного Порядку вказано, що зміни чи доповнення вносяться декларантом до всіх аркушів ВМД шляхом перекреслення помилкових і зазначення правильних відомостей. Кожна зміна чи доповнення завіряються печаткою декларанта.
Викладене зайвий раз свідчить не тільки про можливість, але й про необхідність внесення до митної декларації названих вище змін та доповнень, а тим більше про виправлення описки, про що йдеться в даному випадку.
Згідно з пунктом 5 Положення, у разі необхідності для підтвердження відомостей, унесених до ВМД, прийнятої для оформлення, декларантом подаються додаткові документи.
Крім того, Картка не відповідає вимогам Порядку її оформлення. Так, згідно з пунктом 6 зазначеного Порядку, номер Картки повинен складатися з п'ятнадцяти цифр, однак номер оскаржуваної Картки містить дев'ятнадцять цифр. В порушення Додатку до Порядку оформлення Картки, в третьому її абзаці зайва та непотрібна інформація не була закреслена, внаслідок чого суттєво ускладнено розуміння мотиву та причин її прийняття, тим більше, що замість посилання на Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 року № 574, Картка містить посилання на “ПКМУ 574”.
Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, тобто захист фізичних та юридичних осіб від чиновницького свавілля.
У частині першій статті 71 КАС України приписано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (обставини, встановлені відповідним судовим рішенням; обставини, визнані судом загальновідомими; обставини, які при певних умовах визнаються сторонами; вирок суду або постанова суду у справі про адміністративний проступок).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).
Проте заперечення відповідача на позов є необґрунтованими та непереконливими. Судом встановлено, що оскаржувана позивачем Картка інспектора Вадул-Сіретської митниці ОСОБА_4 прийнята внаслідок зловживання нею своїми посадовими обов'язками, без урахування всіх обставин справи, в тому числі і відсутності будь-яких передбачених законом підстав для визначення необхідності подання нової ВМД з метою здійснення декларантом своїх прав, пов'язаних з пропуском товарів через митний кордон України, та виходячи з того, що юридичні та фізичні особи існують для держави та її органів, але не навпаки, як це є в дійсності. Тобто, своїми діями ОСОБА_4 умисно не надала декларанту можливість скористуватися своїм правом та виправити у встановленому порядку описку, яка була допущена в графі 44 ВМД.
За таких обставин суд вважає, що Картка відмови в прийнятті митної декларації, Вадул-Сіретською митницею прийнята з порушенням вимог статті 90 МК України, зазначених Положення, Порядків та проявленням чиновницького свавілля, підлягає визнанню нечинною.
У зв'язку з тим, задовольняючи обґрунтований позов, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати позивача підлягають поверненню з Державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 94, 160-163, 167, 185, 186, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинною Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, яка прийнята Вадул-Сіретською митницею Державної митної служби України 14.09.2006 року за № НОМЕР_1.
3. Стягнути з Державного бюджету на користь підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_7) державне мито в сумі 85 грн.
Постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Порядок і строки апеляційного оскарження:
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного господарського суду через господарський суд Чернівецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.Д. Паскарь