ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2015 року № 2а-12422/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Академії муніципального управління до Київської міської ради за участю третіх осіб - Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України, Київської міської державної адміністрації, КП «Київблагоустрій», Головного управління комунальної власності міста Києва за участю прокуратури м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Академія муніципального управління до Київської міської ради за участю третіх осіб - Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України, Київської міської державної адміністрації, КП «Київблагоустрій», Головного управління комунальної власності міста Києва за участю прокуратури м. Києва, в якому просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 15.03.2012 р. №238/7575 «Про закріплення за комунальним підприємством «Київблагоустрій» нежилих приміщень»;

зобов'язати КП «Благоустрій» негайно звільнити та повернути Академії муніципального управління нежилі приміщення на вул. Дегтярівська, 31, корпус 2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2012 р. позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради №238/7575 від 15.03.2012 р. «Про закріплення за КП «Благоустрій» нежилих приміщень".

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.04.2015 р. постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2012 р. скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Направляючи справу до суду першої інстанції, ВАС України вказав на необхідність з'ясування: питання щодо правового статусу спірного майна та наявності у відповідача повноважень щодо його розпорядження; якими нормами чинного законодавства врегульовано вирішення вказаного питання щодо проведення обстежень приміщень, які були передані власником майна у оперативне управління суб'єкту господарювання, наслідком проведення яких є вилучення їх у разі не використання або використання не за призначенням.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийняте Київрадою з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, без погодження з Академією.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник Київської міської ради в наданих суду письмових запереченнях зазначив про безпідставність позовних вимог, оскільки відповідачем оскаржуване рішення прийняте в межах компетенції.

Представник КП «Благоустрій» заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Представник Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України в наданих суду письмових поясненнях просив суд задовольнити позовні вимоги, справу розглянути за відсутності уповноваженого представника.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку представника відповідача, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Академія муніципального управління є вищим навчальним закладом державної форми власності, який здійснює задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для органів місцевого самоврядування, державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій різних форм власності.

Академія створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.1997 р. №725 "Про створення Академії муніципального управління".

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 р. №535 "Про передачу Державної академії житлово-комунального господарства та Академії муніципального управління до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту" Академія відноситься до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Згідно рішення Київської міської ради від 27.10.2005 р. № 270/3731 "Про деякі питання щодо забезпечення будівництва Подільського мостового переходу через річку Дніпро" Київрада передала в оперативне управління Академії нежилий будинок на вулиці Дегтярівській, 31, корпус 2, загальною площею 1180 кв.м., що підтверджується актом прийому-передачі від 25.11.2005 p.

Відповідно до пункту 2 рішення навчально-виробничий центр "Професіонал" у встановленому порядку передав Академії нежилий будинок, що підтверджується актом прийому-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів на підставі наказу від 29.11.2005 р. №54.

В подальшому, рішенням Київради від 15.03.2012 р. № 238/7575 вирішено закріпити на праві господарського відання за КП "Київблагоустрій" нежилі будинки по вул. Дегтярівській, 31, а саме: - корпус 2 площею 1122,7 кв. м.; - будівлю майстерні площею 105,0 кв. м.

Вказаним рішенням Академію та навчальний заклад комунальної форми власності "Навчально-виробничий центр "Професіонал" зобов'язано здійснити передачу основних засобів згідно з пунктом 1 цього рішення та передано в оренду ГУ контролю за благоустроєм виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нежитлові приміщення у будинку № 31 (корпус 2) на вул. Дегтярівській на строк 2 роки 364 дні загальною площею, визначеною відповідно до штатної чисельності працівників управління.

У відповідності до листа від 30.07.2012 р. № 015-1342 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначено, що підставою для прийняття Київською міською радою рішення від 15.03.2012 р. № 238/7575 стало обстеження будівлі відділом контролю за використанням житлового фонду, під час якого було встановлено, що будівлі тривалий час Академією під учбовий процес чи інші цілі не використовується.

Незгода позивача із зазначеним рішенням зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5).

Конституцією України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).

Виходячи з конституційних положень у системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року N 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач Київська міська рада є власником нежилого будинку в м. Києві по вулиці Дегтярівській, 31, корпус 2 площею 1122,7 кв. м.; - будівлю майстерні площею 105,0 кв. м.

У відповідності до ст. ст. 13, 41, 141 Конституції України, ст. 321 ЦК України власник має право самостійно на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно положень ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та вчиняє будь-які дії, які не суперечать закону.

Як передбачено ст. 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

В частині 6 ст. Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою, в даному випадку Київрадою.

Так, приписами частини першої та другої статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Наведені правові норми свідчать, що право власності є пріоритетним по відношенню до права оперативного управління, яке є похідним від права власності, а власник майна, в свою чергу, має вчиняти будь-які дії щодо свого майна незалежно від волі інших осіб.

Таким чином, з аналізу вказаних норм права, судом вбачається, що власник майна має право вилучати його у випадках, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало фактичне невикористання будівлі позивачем під учбовий процес, про що на виконання доручення від 20.01.2012 р. відділом контролю за використанням нежитлового фонду здійснено відповідне обстеження.

Крім того, згідно договору №6 про співпрацю від 02 липня 2012 року вбачається, що позивач вказані приміщення здавав в оренду видавництву "Інтерпрес ЛТД".

Опосередковано невикористання приміщення підтверджується також матеріалами справи, які додані до адміністративного позову самим позивачем, з яких вбачається, що всі документи щодо "запланованого розміщення" певних об'єктів, рішення ДАК, вченої ради Академії, листування з Міносвіти, Мінсоцполітики та іншими органами позивач почав здійснювати вже після прийняття оскаржуваного рішення Київради, тобто після 15 березня 2012 р., хоча самі приміщення були передані позивачу ще у 2005 році.

Щодо наявності у відповідача повноважень щодо здійснення проведення обстежень приміщень, які були передані власником майна у оперативне управління суб'єкту господарювання, суд на виконання вимог ухвали ВАС України зазначає наступне.

Відповідно до абз. 8 п. 7 Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 10 липня 2003 р. N 584/744 (далі - Положення №584/744), Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює облік майна підприємств, установ, організацій комунальної власності територіальної громади м. Києва (у т. ч. переданих в управління іншим органам), формує його відповідно до галузевих ознак, здійснює контроль за використанням та збереженням об'єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Згідно з абз. 3 п. 9 Положення №584/744 Головне управління має право: здійснювати перевірки використання та збереження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Наведене свідчить про наявність у Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повноважень щодо здійснення перевірки використання майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва (у т. ч. переданих в управління іншим органам).

Матеріалами справи підтверджується, що перевірка стану збереження та цільового використання нежитлового майна територіальної громади м. Києва, а саме - будівлі №31 К.2 на вул. Дегтярівській проводилась на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №32 від 20.01.2012 р., за результатами якої складена інформація щодо використання нежитлової будівлі №31 К.2 по вул. Дегтярівська (Академія муніципального управління).

Перевіркою встановлено, що станом на момент її проведення приміщення не використовується Академією муніципального управління.

Доказів протиправності наказу, на підставі якого проведено перевірку стану збереження та цільового використання нежитлового майна територіальної громади м. Києва, чи скасування його в судовому порядку суду не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач використовує вказані приміщення для своїх потреб, зокрема з метою розміщення Головного управління контролю за благоустроєм виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та комунального підприємства "Київблагоустрій" та з тих підстав, що позивачем вказані приміщення під учбовий процес та на інші цілі тривалий час не використовуються.

Враховуючи, що чинним законодавством власнику майна (в даному випадку - КМР як власнику майна територіальної громади м. Києва) надано право на вилучення у суб'єкта господарювання майна, що не використовується, та майна, що використовується ним не за призначенням, зважаючи, що наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судом обставинами підтверджується невикористання Академією муніципального управління будівлі №31 К.2 на вул. Дегтярівській, суд приходить до висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а відтак відсутність підстав для його скасування.

Крім того, суд зазначає, що позовна вимога щодо зобов'язання КП "Київблагоустрій" негайно звільнити та повернути Академії нежилі приміщення на вул. Дегтярівська, 31, корпус 2 є похідною від первинної позовної вимоги щодо оскарження рішення КМР, яким закріплено за комунальним підприємством «Київблагоустрій» нежилі приміщення, а відтак підстави для її задоволення відсутні.

Додатково суд зазначає, що в цій частині позовних вимог позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки звільнення приміщення і повернення його Академії є способом виконання судового рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Зважаючи на наведене в сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

З урахуванням вимог ст. 94 КАС України, підстави для присудження позивачу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог Академії муніципального управління відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов