ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.07.2006 Справа № 41/47
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Лотоцької Л.О.
суддів: Бахмат Р. М. (доповідача), Євстигнєєва О.С.
при секретарі: Стуковенкової Н.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Руденко В.В. (дов. б/н від 07.03.06 р.);
від відповідача: Вікторов Л.В. (дов. № Бух-95 від 14.06.06 р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Державного науково-дослідного конструкторського-технологічного інституту трубної промисловості ім. Я.Е.Осади м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.06 року у справі № 41/47
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агора” м.Київ
до Державного науково-дослідного конструкторського-технологічного інституту трубної промисловості ім. Я.Е.Осади м.Дніпропетровськ
про стягнення 388 960 грн.
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 04.05.2006 р. у справі № 41/47 (суддя Орєшкіна Е.В.), яке було підписано 10.05.06 р. і оформлено відповідно до статті 84 ГПК України, було частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Агора” м.Київ до Державного науково-дослідного конструкторського-технологічного інституту трубної промисловості ім. Я.Е.Осади м.Дніпропетровськ.
Розірвано договір № 27 від 26.06.2002 р. з усіма його невід’ємними частинами, змінами та доповненнями.
З відповідача на користь позивача стягнуто 353 600 грн. суму боргу, 3 536 грн. витрати по сплаті державного мита та 96 грн. 76 коп. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Стягнуто з позивача на користь Державного бюджету України –відділення Державного казначейства у Жовтневому районі м.Дніпропетровська 318 грн. 24 коп. недоплаченого державного мита.
В решті позову відмовлено.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині розірвання договору № 27 від 26.06.2002 р., який укладений між сторонами у справі і прийняти рішення, яким відмовити позивачу у позові.
Оскаржуючи рішення господарського суду скаржник не згоден з тим, що суд прийняв рішення про розірвання договору, при цьому не послався на норми права, якими він керувався.
Скаржник посилається на ч.2 ст. 220 Господарського кодексу України, згідно до якої кредитор має право вимагати відшкодування збитків, попередньо відмовившись від прийняття виконання обов’язків боржником. Позивач вимоги, щодо стягнення збитків в розумінні статті 224 ГК України, не пред’являв.
Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що позивач вимагає стягнення основного боргу в сумі 353 600 грн. і збитки (проценти за неправомірне користування грошовими коштами і суми сплачені за рішенням господарського суду м. Києва) в розмірі 73 824 грн., але він вважає, що у нього не має перед позивачем грошових зобов’язань, позивач не відмовився від прийняття виконання зобов’язань відповідачем і не змінив підставу або предмет позову, а тому вважає, що суд прийняв безпідставно рішення про стягнення основного боргу.
У доповненні до апеляційної скарги відповідач вказує, що, відповідно наказу Міністерства промислової політики України за № 11 від 13.01.06 р., на базі Дослідного заводу Державного підприємства “Науково-дослідного та конструкторсько-технологічного інституту трубної промисловості ім. Я.Ю.Осади (ДЗДП “НДТІ”) створено нове юридичне підприємство –Державне підприємство “Дніпропетровський завод прецизійних труб (ДП “ДЗПТ”), яке згідно наказу № 11 та Статуту ДП “ДЗПТ” є правонаступником майнових, немайнових прав та обов’язків ДЗ ДП “НДТІ”.
Скаржник в своєму доповненні до апеляційної скарги вказує, що вважає рішення по даній справі незаконним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач вказує, що згідно п.3.1 договору № 27 від 26.06.02 р. постачальник (ДП “ДЗПТ”) відповідач повинен був поставити товар на умовах ЕХW(франко-завод постачальника) і сповістити покупця (ТОВ “Агора”) позивача про готовність товару до відправки.
Відповідно Правил Інкотермс ( в редакції 2000 р.) термін “Франко-завод” означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов’язання щодо поставки в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці.
В специфікаціях №№ 1,2,3,4,5,6,7,8 від 26.06.2002 р. до договору цим місцем поставки визначено: франко-склад ДЗ ДП “НДТІ”, товар визначений у цих специфікаціях і досі зберігається на складі ДЗ ДП “НДТІ” чекаючи покупця.
Скаржник вказує, що згідно специфікацій №1-8 до договору № 27, строк поставки товару визначений січнем 2003 р., що він добросовісно виконав свої зобов’язання щодо сповіщання ТОВ “Агора” –направив лист за № ПРО-2982 від 31.12.02 р., яким повідомив, що товар по договору № 27 готовий до відправки згідно умов договору, але цей лист позивачем був залишений без уваги і тому у липні 2003 р. ТОВ “Агора” був надісланий другий лист № юр-1022 від 30.07.2003 р. з інформацією про готовність відвантаження товару.
Відповідно до п.3.2 договору № 27 доставка товару до складу покупця проводиться покупцем –позивачем самостійно автомобільним транспортом.
Зважаючи на викладене, скаржник вважає, що стягнення з нього 388 960 грн. є неправильним і таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України, а тому просить відмінити рішення господарського суду Дніпропетровської обл. від 04.05.2006 р. по справі № 41/47 та прийняти нове рішення про відмову позивачу в позовних вимогах у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги і залишити рішення господарського суду, яке оскаржується без змін, так як вважає, що суд цілком правомірно застосував норми ЦК України та ГК України і розірвав договір № 27 від 26.06.2002 р. з усіма його невід’ємними частинами, змінами та доповненнями, захищаючи порушене право позивача у своєчасному отриманні або товару або повернення попередньої оплати, та спираючись на докази того, що внаслідок завданої цим шкоди позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору.
Позивач вказує у відзиві, що усі спірні правовідносини сторін, на підставі наданих ними документальних доказів, суд всебічно дослідив, оцінив і прийняв рішення у повній відповідності із чинними нормами матеріального права. Водночас суд апеляційної інстанції, керуючись повноваженнями ст. 103 ГПК України, не позбавлений права частково виправити існуючі недоліки, замінивши неналежного відповідача на існуючого, з урахуванням того, що за минулий час відповідач здійснив ще одну реорганізацію, і сьогодні його юридична назва відрізняється від назви, що визначена у судовому рішенні.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, вказані в апеляційній скарзі, у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між державним науково-дослідним і конструкторсько-технологічним інститутом трубної промисловості ім. Я.Е.Осади (постачальник) та ТОВ “Агора” (покупець) був укладений договорі № 27 від 26.06.2002 р.
Згідно умов пункту 1.1 вказаного договору постачальник зобов’язався поставити, а покупець зобов’язався прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, товар згідно специфікацій, які додаються до договору.
Відповідно до умов пункту 2.1 договору покупець (позивач) платіжними дорученнями № 107 від 14.08.2002 р.; № 133 від 12.09.2002 р.; № 93 від 02.07.2002 р.; № 92 від 01.07.2002 р.; № 119 від 04.09.2002 р.; № 138 від 01.10.2002 р.; № 153 від 31.10.02 р. перерахував постачальнику 353 600 грн.
Умовами п.3.1 договору сторони встановили, що постачальник поставляє товар на умовах : ЕХW (Франко-склад постачальника). Постачальник повідомляє покупця про готовність товару до відвантаження.
Доставка товару до складу покупця п.3.2 договору передбачено покупцем самостійно автомобільним транспортом.
Постачальник, згідно з умовами п.3.3 договору зобов’язаний був передати покупцю податкову накладну на товар і накладну на товар.
Специфікаціями № 1-8 до договору № 27 від 26.06.02 р. сторонами узгоджено строк поставки продукції –січень 2003 р.
На час розгляду справи у господарському суді відповідачем не надано доказів поставки товару позивачу.
Відповідно до частини 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Приймаючи до уваги те, що відповідач у встановлений договором строк не поставив позивачу продукцію, перераховані передоплатою кошти не повернув, господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 353 600 грн.
Позивач в позовній заяві, крім стягнення з відповідача попередньої оплати просив стягнути пеню в розмірі 35 360 грн. і 42 000 грн. збитків.
У заяві про зміну та доповненні до позовної заяви (а.с. 60-61) позивач просив постановити рішення про розірвання договору № 27 від 26.06.02 р. з усіма його невід’ємними частинами, змінами та доповненнями і просив стягнути з відповідача суму боргу 353 600 грн., 73 824 грн. збитки (в тому числі –31 824 грн. відсотки за неправомірне користування грошима в продаж всього терміну і 42 000 грн. збитки, які сплачені за рішенням господарського суду м.Києва від 23.06.2005 р. у справі № 15/153).
Рішенням господарського суду позивачу правомірно відмовлено у стягненні пені у зв’язку зі спливом позовної давності, так як стороною у справі була зроблена заява згідно до п.3 ст. 267 ЦК України.
Також господарський суд правильно відмовив позивачу у стягненні збитків в розмірі 42 000 грн., так як позивач на неодноразову вимогу суду не надав докази того, що за договором № 2/11 від 25.11.02 р. ТОВ НВФ “Асті” виконало розробку конструкторської документації роликової електропечі типу 4СРЗ-280/10А, яка мала бути реконструйована саме з деталів та вузлів печі, які мав відповідач за договором № 27 від 26.06.2002 р. поставити позивачу.
Правомірно відмовлено позивачу у стягненні відсотків в сумі 31 824 грн. за неправомірне користування грошима, оскільки зобов’язання відповідача за спірними взаємовідносинами не є грошовими, а тому застосування позивачем ст. 625 ЦК України в даному випадку суд правильно вважав помилковим.
Згідно з п.3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Оскільки доказів одержання відповідачем повідомлення позивача про його відмову від договору сторонами не подано, господарський суд правомірно зробив висновок, що у позивача на момент подання до суду позову виникло право пред’явити в судовому порядку вимогу про розірвання договору.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду, яке оскаржується, є законним, відповідає обставинам, матеріалам справи і при його винесенні не було допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі і доповненні до апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішення господарського суду, так як згідно до частини 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ч.1 ст. 101 ГПК України).
Скаржник, надаючи додаткові докази до апеляційної скарги та до доповнення до апеляційної скарги, не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції, а тому додаткові докази, надані скаржником, не приймаються апеляційним господарським судом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державного науково-дослідного конструкторського-технологічного інституту трубної промисловості ім. Я.Е.Осади м.Дніпропетровськ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.05.2006 р. у справі № 41/47 залишити без змін.
Головуючий Л.О. Лотоцька
Судді: Р.М. Бахмат
О.С. Євстигнеєв
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко
20.07.06 р.