7/2 «А» - 1317/08
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2008 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого – судді ОСОБА_1,
при секретарі ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про стягнення допомоги на оздоровлення,
встановив:
позивач в квітні 2008 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачем порушено його права, передбачені Законами України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, який всіх належних сум на оздоровлення не виплатив, а тому зазначене є підставою до їх стягнення в розмірі 10 279грн. 08 коп. та 7 788 грн. 48 коп. у період з 1999 по 2007 роки.
У судовому засіданні позивач просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Ствердив, що звернувся до суду коли дізнався про порушення своїх прав наприкінці 2007 року.
Представник відповідача в судове засідання не прибула й просила розглянути справу за її відсутності.
Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
З матеріалів справи, вбачаються спірні правовідносини, що виникли між Управлінням праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_3 з приводу розміру виплат щорічної допомоги на оздоровлення.
Згідно зі статтями 8 і 19 Конституції України та ст. 9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи цю справу, суд застосовує положення Законами України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” /далі Закон № 3054-ІІІ/, „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” /далі Закон № 3551-12/, зміни до цього закону в редакції від 25 грудня 1998 року /далі Закон № 367-14/, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, та Конституцію України.
Судом установлено, що ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, внаслідок Чорнобильської катастрофи, а отже – суб’єктом визначеним у ст. 48 Закону № 3054-ІІІ, якому передбачено виплата щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат та одночасно згідно п. 1 ст. 7 Закону № 3551-12 є інвалідом війни 2-ї групи, як учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже - суб’єктом визначеним у ст. 13 Закону № 367-14 в редакції від 25 грудня 1998 року, якому передбачено щорічно до 5 травня виплата грошової допомоги в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Відповідно до ст. 171 Закону № 3551-12 щорічна разова допомога до 5 травня виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної плати визначається на момент виплати.
У період 1999 – 2007 роки Управління виплатило позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 1999 - 2004 роки в розмірі 26 грн. 70 коп. на рік та за 2005 – 2007 роки в розмірі 120 грн. за рік, установленому постановами Кабінету Міністрів України №/№ 836 і 562 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року та «Про щорічну допомогу на оздоровлення на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року та у період з 2005 – 2007 роки в розмірі 330 грн. за 2005 – 2006 роки та 360 грн. за 2007 рік , установлених статями 29, 30 і 34 Законів України „Про державний бюджет України” на відповідні роки.
Зазначені виплати на момент їх здійснення, розміру мінімальної заробітної плати, що встановлена Законами України «Про державний бюджет України» та «Про встановлення мінімальної заробітної плати» на відповідні роки, не відповідають.
Згаданими постановами №/№863 і 562 усупереч Закону № 3054-ІІІ установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів ІІ групи, внаслідок Чорнобильської катастрофи, по 26 грн. 70 коп. та 120 грн. у відповідні роки.
Між тим, з моменту прийняття даних постанов №/№ 863 і 562, встановлені ними розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишилися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 3054-ІІІ та відповідні статті Законів України «Про державний бюджет».
Тим самим, суд вважає наявними порушення прав позивача, які підлягають захистові, а пред’явлений позов про стягнення різниці недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення, задоволенню.
З урахуванням наведеного, поданий позивачем розрахунок сум стягнення є вірним, ґрунтується на вимогах закону і сумніві у суду не викликає, а тому на користь позивача підлягає стягненню заявлена сума зазначена ним у поданому розрахунку.
Відповідно до ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України.
Ураховує суд і те, що відповідно до статей 21 і 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зазначено у рішеннях № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року та № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року) пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать й інваліди війни 2-ї групи, як учасники ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, яким призначається щорічна допомога за спеціальним законом.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів статтею 22 Конституції України не допускається.
Таким чином, суд вважає, що дії Управління щодо виплати у розмірах менших від восьми мінімальних пенсій за віком є неправомірними, оскільки не відповідають вимогам ст. 13 Закону № 367-14 „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Тим самим, суд вважає наявними порушення прав позивача, які підлягають захистові, а пред’явлений позов задоволенню.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд вживає всіх заходів для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять, у зв’язку з чим відповідно до ст. 162 КАС України вбачає підстави при задоволенні даного позову прийняти постанову про стягнення з відповідача всіх належних позивачеві коштів.
При цьому, згідно статей 1 і 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсій за віком, та який щорічно затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет на відповідний рік.
Таким чином, прожитковий мінімум на 2005-2007 роки згідно зі статями 62, 63 і 65 Законів України „Про державний бюджет” на відповідні роки на особу, яка втратила працездатність, становить 332 грн., 359 грн. і 406 грн.
Саме цей розмір коштів повинен бути взятий за основу при вирахуванні мінімальних пенсій за віком.
З урахуванням отриманих позивачем сум – по 330 грн. за 2005 і 2006 роки та 360 грн. за 2007 рік й восьми мінімальних пенсій за віком (332 грн. х 8 = 2 656 грн.) – 330 грн. = 2 326 грн. за 2005 рік), (359 грн. х 8 = 2 872 грн.) –330 грн. = 2 542 грн. за 2006 рік), (406 грн. х 8 = 3 248 грн.) – 360 грн. = 2 888 грн. за 2007 рік), а всього 7 756 грн., на користь позивача підлягає стягненню зазначена сума.
На підставі викладеного та керуючись статтями 160-163 КАС України,
постановив:
адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_3 10 278 грн. 80 коп. та 7 756 грн., а всього разом 18 034 грн. 80 коп.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подання заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя