7/2 «А» -1873

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2008 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Авраменко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про стягнення допомоги на оздоровлення,

встановив:

позивач в травні 2008 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що відповідачем порушено його права передбачені Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який всіх належних сум на оздоровлення не виплатив, а тому зазначене є підставою до їх стягнення в розмірі 6 159 грн. у період з 1999 по 2007 рік.

У судовому засіданні позивач просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав. Ствердив, що звернувся до суду коли дізнався про порушення своїх прав.

Представник відповідача в судове засідання не прибула й просила розглянути справу за її відсутності.

Заслухавши сторони і дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи, вбачаються спірні правовідносини, що виникли між Управлінням праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_3. з приводу розміру виплат щорічної допомоги на оздоровлення.

Згідно зі статтями 8 і 19 Конституції України та ст. 9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи цю справу, суд застосовує положення Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" /далі Закон № 3054-ІІІ/ та Конституцію України.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, а отже позивач є суб'єктом визначеним у ст. 48 Закону № 3054-ІІІ, якому передбачено виплата щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної плати визначається на момент виплати.

У період 2006 - 2007 роки Управління виплатило позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 75 грн., установленому постановами Кабінету Міністрів України №/№ 836 і 562 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року та «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 12 липня 2005 року.

Зазначені виплати на момент їх здійснення, розміру мінімальної заробітної плати, що встановлена Законами України „Про державний бюджет України" на відповідні роки не відповідають.

Відповідно до ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України.

Ураховує суд і те, що відповідно до статей 21 і 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод не допускається.

Згаданими постановами №/№863 і 562 усупереч Закону № 3054-ІІІ установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів 2-ї групи по 75 грн. у відповідні роки.

Між тим, з моменту прийняття даних постанов №/№ 863 і 562, встановлені ними розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишилися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 3054-ІІІ та ст. 89, ст. 83, ст. 82 і ст. 76 Законів України „Про державний бюджет України".

Тим самим, суд вважає наявними порушення прав позивача, які підлягають захистові, а пред'явлений позов про стягнення різниці недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення, частковому задоволенню, оскільки позивач став перебувати на обліку в Управлінні з 2006 року.

З урахуванням отриманою позивачем суми - по 75 грн. за 2006 - 2007 роки й розміру мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги серпень 2006 року - ( 375 грн. х 3 = 1 125 грн.) - 75 грн. = 1 150 грн. за 2006 рік), липні 2007 року - (420 грн. х 3 = 1 260 грн.) - 75 грн. = 1 185 грн. за 2007 рік), а всього 2 335 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 160-163 КАС України,

постановив:

адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_3 недоотримані суми щорічної одноразової допомоги в період з 2006 по 2007 рік в розмірі 2 335 грн. .

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подання заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя