АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-4991/10Головуючий у 1-й інстанції Берегуляк

Провадження № 22-ц-2582/10 Доповідач - Шевчук Г.М.

Категорія -

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2010 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Дикун С. І., Хома М. В.,

при секретарі - Юрдизі Н.Р.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2010 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу, визнання договору купівлі - продажу земельної ділянки недійсним та визнання права спільної сумісної власності на садовий будинок,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 1 жовтня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу про встановленим факту проживання однією сім’єю без шлюбу, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки та визнання права спільної сумісної власності на садовий будинок — відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Тернопільського міськрайонного суду від 01 жовтня 2010 року скасувати, та прийняти нове рішення, яким задоволити її позовні вимоги, посилаючись на те, що при постановленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, зіславшись на доводи викладені в ній.

Представник відповідача апеляційної скарги не визнв і пояснив, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 з 1979 року.

Шлюб між сторонами розірвано 18.08.1993 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ИД №255520, виданим відділом ЗАГСу м. Тернополя від 12.08.1993 року.

На підставі рішення Петриківської сільської Ради народних депутатів Тернопільського району №6-15 від 01.04.1994 року ОСОБА_2І передано у приватну власність для ведення садівництва земельну ділянку площею 0,062 га в межах згідно з планом, розташовану на території с.Петрики Петриківської сільської Ради народних депутатів.

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ТР №02168, виданим Петриківською сільською Радою народних депутатів від 20.04.1994 року, ОСОБА_2І належить земельна ділянка площею 0,062 для ведення садівництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №242.

З договору купівлі - продажу земельної ділянки від 19.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу, реєстровий запис №4121 вбачається, що ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 придбала за 14 453 грн. земельну ділянку №21 площею 0.062 га для садівництва, кадастровий номер 6125286700:01:001:0433, розташовану на території с.Петриків Петриківської сільської ради Тернопільського району.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно виходив з того, що права позивачки не порушено, оскільки спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду а тому він вправі відчужувати її.

Зідно із ч.1ст 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або за результатами аукціону.

Посилання апелянта на те, що спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю, а тому відповідач не мав права вчиняти договір купівлі-продажу землі без її згоди, судова колегія не бере до уваги, оскільки дані доводи не грунтуються на законі.

Пунктом 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 року №7 із наступними змінами і доповненнями від 19.03.2010 року №2 передбачено, що відповідно до положень статей 81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Враховуючи наведене судова колегія вважає, що договір купівлі - продажу земельної ділянки від 19.11.2007 року вчинений відповідачем у відповідності до закону, а тому підстав для визнання його недійсним не має.

Суд вірно відмовив позивачці у вимогах про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу в період з 18.08.1993р. по вересень 2005р. за безпідставністю, оскільки норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1січня 2004 року.

Посилання апелянта на те, що суд безпідставно не визнав спільною сумісною власністю подружжя будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці і побудований під час шлюбу та під час перебування у фактичних шлюбних відносинах судова колегія не бере до уваги, оскільки дані доводи не грунтуються на законі.

Відповідно до норм КпШС України, перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах не передбачало набуття ними спільного сумісного майна, як подружжям.

Згідно до ч. 3 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", право спільної власності виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції апелянтом не представлено доказів, що будинок є спільною сумісною власністю. Крім того апелянтом не представлено жодного правовстановлюючого документу на спірний будинок.

Враховуючи вищенаведене судова колегія вважає, що суд підставно відмовив в позовних вимогах щодо визнання садового будинку спільною сумісною власністю.

Таким чином, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, у зв’язку з чим колегія не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись наведеним, та ст.ст. п.1 ч.1 ст. 307, ч.1 п.1 ст. 308, 313; 314, 315,317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_4