ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2007 р. | № 5/133-1960 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги | Товариства з обмеженою відповідальністю “Скіф ВВ” |
на постанову | від 01.11.2006 року Львівського апеляційного господарського суду |
у справі | № 5/133-1960 |
господарського суду | Тернопільської області |
за позовом | Закритого акціонерного товариства “Українська енергетична група” |
до | ТОВ “Скіф ВВ” |
про | стягнення 89 150,55 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | не з’явились |
від відповідача: | не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Тернопільської області (суддя Андрушків Г.З.) від 10.07.2006 року у справі № 5/133-1960 в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Марко Р., судді –Бойко С., Бонк Т.) від 01.11.2006 року рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2006 року у справі № 5/133-1960 скасовано, прийнято нове рішення; позов ЗАТ “Українська енергетична група” задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 89 150,55 грн. боргу, з яких 81 416,05 грн. –основний борг та 7 734,50 грн. –3% річних; стягнуто з відповідача на користь позивача 891,51 грн. держмита за подання позову, 445,76 грн. держмита за подання апеляційної скарги та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ТОВ “Скиф-ВВ” просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року та залишити без змін рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2006 року, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.35, 98 ГПК України.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Позивач звернувся до суду з позовом про повернення боргу по договору позики. Зазначав, що 22.10.2006 року між ЗАТ “Українська енергетична група” як позикодавцем та ТОВ “Скіф ВВ” як позичальником укладено договір позики б/н, згідно якого позикодавець зобов’язувався, керуючись ст.ст. 374-375 ЦК України передати протягом місяця після підписання даного договору позичальникові 79 500 грн. 00 коп. (пункти 1-3 договору), а останній в свою чергу зобов’язувався повернути надані йому кошти в такій же сумі в строк до 15 лютого 2003 року. Позика надавалась для купівлі приміщення по вул. Камінній, 6 м. Тернополя.
18 січня 2003 року згідно з додатковою угодою до договору позики від 22.10.2002 року ЗАТ “Українська енергетична група” на прохання ТОВ “Скіф ВВ” для погашення нарахованої пені в сумі 1 916 ,05 грн. за несвоєчасну оплату договору купівлі-продажу приміщення по вул. Камінній, 6 м. Тернополя збільшило розмір позики до 81 416,05 грн.
Оскільки в термін, визначений договором, ТОВ “Скіф ВВ“ кошти не повернуло ЗАТ “Українська енергетична група звернулось з претензією про перерахування грошових коштів, або запропонувати інший варіант розрахунків.
02.04.2003 року сторони уклали договір про передачу майна в рахунок погашення боргу по договору позики, який 25.08.2005 року рішенням Господарського суду Тернопільської області був визнаний недійсним.
Оскільки кошти в сумі 81 416,05 грн. відповідачем не повернуто позивач просив їх стягнути за рішенням суду з нарахуванням трьох процентів річних, обґрунтовуючи свій позов посиланням на ст.ст.264, 625, 1048 ЦК України.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову про стягнення 79 500,00 грн. заборгованості по договору позики виходячи із того, що його заявлено безпідставно з огляду на таке. Судом встановлено, що перераховані 05.11.2002 року відповідачу позивачем кошти, останній листом №215-02 від 05.11.2002 року просив перерахувати ЗАТ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт”, що і було виконано в той же день з зазначенням призначення платежу “повернення помилкової позики”. В частині відмови у стягнення 1 916,05 грн. суд зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності. У зв’язку з відмовою у стягненні основного боргу судом відмовлено і у задоволенні позову про стягнення трьох процентів річних.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходив із доведеності позовних вимог, а саме із наступного. При повторному розгляді справи було встановлено, що по-перше, позика по укладеному сторонами договору була фактично надана за рахунок коштів ТОВ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт”, про що перед останнім листом №12-35 від 22.10.2002 року клопотав позивач; по-друге, в той же день відповідач уклав договір про надання позики з ТОВ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт”, про що не повідомив позивача; по-третє, кошти, які позивач 05.11.2002 року перерахував відповідачу, останній перерахував ТОВ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт”, на підставі листа позивача від 05.11.2002 року №215-02. За висновком апеляційного суду відповідач скористався наданою позивачем 05.11.2002 року позикою з метою виконання зобов’язання перед ТОВ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт” з яким також був укладений договір позики того ж дня і на таку ж суму. Далі суд зазначає, що оскільки представники позивача діяли шляхом обману при укладанні угоди про позику, а ТОВ “Скіф-ВВ” повинно було повернути кошти в сумі 79 500 грн. на рахунок позивача, позов останнього підлягає повному задоволенню. До спірних правовідносин суд застосував ст.1046 ЦК України. Стосовно пропуску строку позовної давності, то апеляційний суд зазначив, що він перерваний діями відповідача, які свідчать про визнання ним свого боргу перед позивачем.
Колегія суддів вважає, що спір мав розглядатися за обов’язкової участі у справі ТОВ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт”, оскільки рішення по справі може вплинути на його права і законні інтереси в частині правовідносин за укладеним з відповідачем договором позики від 22.10.2002 року (а.с.95), які можуть змінитись в результаті винесеного рішення.
В силу приписів п.3 ч.2 ст11110 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.
Суди обох інстанцій припустилися порушення норм процесуального права щодо повноти встановлення обставин справи. Так місцевий суд не встановив обставин щодо укладення відповідачем договору позики з ТОВ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт”, не дав оцінки доводам позивача з посиланням на преюдиціальні факти, встановлені рішенням по цивільній справі № 2-67/06. Суд апеляційної інстанції, зазначивши що позивач посилався на наведене рішення, разом з тим не зазначив, які саме факти, встановлені цим рішенням, є преюдиціальними для даної справи. Рішення по господарській справі №8/11-161 (12/1-10) також містить преюдиціальні факти, оскільки ухвалювалось у спорі між тими ж сторонами (а.с.64-66), однак суди на це уваги не звернули.
Касаційна інстанція вважає, що з метою встановлення дійсних правовідносин сторін в даній справі ретельному дослідженню підлягають первинні бухгалтерські документи позивача, відповідача та ТОВ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт” в частині того, яким чином в бухгалтерському обліку наведених осіб обліковувались операції по перерахуванню грошових коштів по укладених договорах позики, звернувши особливу увагу на призначення проведених платежів, яким чином (звернувши увагу на послідовність) рахувались/погашались дебіторські/кредиторські заборгованості цих осіб. Особливу увагу слід звернути на те, яким чином були проведені кошти, отримані від відповідача 05.11.2002 року ТОВ “Торговий дім “Укрексімнафтопродукт”, тобто чия заборгованість, позивача чи відповідача перед останнім, була ним погашена в бухгалтерському обліку. Встановлення наведеного дасть підстави для висновку, який саме з договорів позики фактично виконувався. При цьому встановлення наведених обставин має ґрунтуватись на належних засобах доказування, якими є первинні бухгалтерські документи. В силу положень ст.41 ГПК України суд має право призначити по справі судово-бухгалтерську експертизу. Також слід звернути увагу на факт укладення 13.01.2003 року сторонами додаткової угоди №1 до договору позики від 22.10.2002 року (а.с.10), яка може опосередковано свідчити про те, що сторонами виконувався саме укладений ними договір, а не будь-який іншій.
Стосовно строку позовної давності, то суд першої інстанції не звернув уваги на наявні в матеріалах справи дані, які свідчать про те, що відповідач визнавав наявність боргу перед позивачем, передавши в рахунок його погашення майно (ч.1 ст.264 ЦК України). Визнання угоди від 02.04.2003 року про передачу майна в рахунок погашення боргу недійсною рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.08.2002005 року може бути підставою для висновку про те, що в силу приписів ч.1 ст.261 ЦК України позивач міг довідатися про порушення свого права в день набрання цим рішенням чинності. Оскільки угода, укладена особою з перевищенням повноважень не є нікчемною в силу закону, а потребує доведення її недійсності в суді (оспорюваний правочин, що породжує права і обов’язки сторін але його дійсність перебуває під загрозою, оскільки закон надає право відповідним особам заперечувати його в судовому порядку), то незважаючи на визнання такої угоди недійсною з моменту укладення, ця обставина все ж таки не доводить того, що сторона такої угода не дізналася про її недійсність з моменту вирішення судом справи про правомірність правочину.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Скіф ВВ” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року у справі № 5/133-1960 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.07.2006 року у справі № 5/133-1960 –скасувати.
Справу № 5/133-1960 направити до Господарського суду Тернопільської області на новий розгляд.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |