ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

15 лютого 2007 р.

№ 10/340

  Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

на  постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.06

у справі

№ 10/340

господарського суду

Закарпатської області

за позовом

Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

до	Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Закарпатгаз”

про	стягнення 2580702,49 грн.

за участю представників від:

позивача

Самойленко К.В. (дов. від 12.02.07)

відповідача

Товт О.О. (дов. від 15.01.07)

В С Т А Н О В И В :

ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” звернулось з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Закарпатгаз”, про стягнення суми 3235517,21 грн. (в тому числі 3046004,94 грн. основного боргу за послуги по транспортуванню природного газу,  34775,22 грн., 3% річних, 154737,05 грн. інфляційних за прострочку оплати).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.12.05 провадження у справі в частині стягнення 6548914,72 грн. основного боргу припинено у зв’язку зі сплатою, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України  від 02.03.06 частково задоволено касаційну скаргу ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” від 20.01.06 та скасовано рішення господарського суду Закарпатської області від 21.12.05 в частині відмови у позові, справу в цій частині направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду, а в іншій частині рішення залишено без змін.

При повторному розгляді справи рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.06.06 відмовлено у стягненні на користь дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогах України” 2391190,22 грн. основного боргу, 34775,22 грн. –3% річних та 154737,05 грн. інфляційних нарахувань. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.06 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Дочірня компанія “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” вважає, що судові акти по справі ухвалені із грубим порушенням норм матеріального права, а саме: норм права, що визначають порядок проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу, а саме:

- норм постанови НКРЕ від 12.07.00 № 759 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”, в редакції від 12.07.00;

- норм права, що визначають облік відтоків та притоків природного газу при його транспортуванні до споживачів, а саме, Наказу Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” “Про затвердження Тимчасового положення про облік відсотків та притоків природного газу”;

- норм права, що регулюють підстави виникнення та умови виконання зобов’язань, а саме, статей 151, 161 та 162 Цивільного кодексу УРСР;

- норм права, що регулюють питання прострочення боржником виконання свого грошового зобов’язання, а саме, ч.2 ст. 625 ЦК України  (ст. 214 ЦК УРСР).

У зв’язку з цим скаржник просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.06 та рішення господарського суду Закарпатської області від 06.06.06 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, між ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” та Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Закарпатгаз” укладено договір № 3-203 від 04.04.01 на транспортування природного газу (з протоколом розбіжностей щодо умови п.7.2 договору), а також додаткову угоду № 2 від 20.04.01 до вказаного договору. За умовами укладеного договору ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” зобов’язався здійснити транспортування природного газу від пунктів прийому-передачі газу в системі магістральних газопроводів до ГРС для потреб населення (з урахуванням відтоків газу, що не компенсується притоками газу), а замовник зобов’язується оплатити послуги по транспортуванню газу.

ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтоггаз України” належним чином виконуючи обов’язки, прийняті за договором № 3-203 від 04.04.01, в період з лютого по грудень 2001 року здійснено транспортування природного газу в загальному обсязі 371542,39 м. куб., що підтверджується актами здачі-прийому транспортних послуг за відповідні місяці. Вартість послуг по транспортуванню газу у вказаному обсязі, відповідно до передбаченого у
п.5-1 договору тарифу 20,16 грн. за 1000 куб. м. склало 7490294,64 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями актів виконання послуг з транспортування природного газу за кожний місяць спірного періоду підписаних сторонами. Сума  заборгованості за транспортування, відповідно до розрахунку та часткової проплати, становить 880801,55 грн.

Відмовляючи у стягненні заборгованості за послуги з транспортування суд першої та апеляційної інстанції на підставі системного аналізу  положень ст. 161 ЦК УРСР (в редакції Кодексу 1963 року та ст. 526 ЦК України та положень Постанови НКРЕ від 12.07.06 № 759 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”,  прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з транспортування не підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає, що висновки про відмову в  стягненні вартості послуг за транспортування зроблені на підставі суперечливого тлумачення положень законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини. Розмір коштів, які підлягають сплаті за транспортування, сторонами не заперечується. Постановою НКРЕ від 12.07.00 № 759 “Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за поставлений природний газ”, ухваленого на виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 27.05.00 № 840 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України Національного банку України від 13.11.98 № 1785” було розроблено алгоритм, який визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують при надходження коштів на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ.

Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого газу, не припиняє зобов’язання боржника по оплаті боргу кредитору, у тому числі, шляхом реалізації свого права на стягнення боргу з споживачів природного газу. Беручи до уваги наведене, а також виходячи із загальних правил виконання зобов’язань, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про стягнення вартості послуг за транспортування газу позивачем доведена та підлягає задоволенню в сумі 880801,55 грн.

При вирішенні спору щодо оплати вартості транспортування газу в обсягах “притоків та відтоків”, які зазначено в двосторонніх помісячних актах виконання послуг з транспортування природного газу, суди дійшли висновку про відмову в стягнення даної суми боргу. Даний висновок судів мотивовано тим, що помісячні акти, якими були зафіксовані обсяги, не може свідчити про безумовне зобов’язання відповідача щодо їх оплати, а передбачений договором сторін порядок і умови розрахунків у відповідності до алгоритму розподілу коштів, виключає надходження коштів за природний газ в обсягах “притоків - відтоків”. Крім того, Положення про облік відтоків та притоків  природного газу, затверджене Наказом НАК “Нафтогаз України” №№ 209 від 09.08.99, було чинне лише протягом 1999 року.

Такий висновок є помилковим, оскільки господарські суди зробили його без врахування п.1.1. договору від 04.04.01, яким передбачено, що виконавець зобов’язується здійснити транспортування природного газу від пунктів прийому-передачі газу в систему магістральних газопроводів до газорозподільчих станцій для потреб населення (з врахуванням відтоків газу, що не компенсується притоками газу), а замовник зобов’язується оплатити послуги по транспортуванню газу.

За змістом статті 153 ЦК УРСР (в редакції Закону 1963 р.), договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними, зокрема, є всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Як вбачається з тексту протоколу розбіжностей, складеного сторонами, умова договору стосовно постачання газу та його споживання з урахуванням комерційних втрат відповідачем не оспорювалась. Договір не визнано недійсним повністю або в частині умов поставки чи розрахунків.

З текстів примірників актів  здачі-приймання природного газу, які складені відповідно до порядку та умов постачання, приймання газу, встановленого розділом 3 цього договору вбачається, що в 2001 році позивачем поставлено, а відповідачем прийнято газу в обсязі
371542,39 м.куб., з яких “комерційні втрати” (вартість транспортування газу в обсягах “притоків –відтоків”) становить 1509138,67 грн.

Зазначені обсяги втрат погоджувались сторонами шляхом підписання за підсумками відповідних періодів актів про обсяги поставленого та прийнятого газу, а оскільки весь обсяг природного газу придбано у позивача оплатно, то і обсяг цих втрат повинен  бути компенсований відповідачем, що відповідало, зокрема, приписам пунктів 2.6-2.10 Тимчасового положення про облік відтоків та притоків природного газу, затвердженого наказом НАК “Нафтогаз України” від 09.08.99 № 209, зареєстрованого Міністерством юстиції України від 13.09.99 № 617/3910.

Висновок суду першої інстанції, який не спростовано апеляційним судом про те, що зазначений наказ був чинним лише протягом 1999 року є помилковим, оскільки  дія наказу протягом року стосувалась виключно встановлення рівня граничних розрахункових втрат газу для областей (міст), що представлені в якості окремого додатку з відповідною вказівкою про чинність протягом 1999 року.

Затверджене наказом № 209 Тимчасове положення про облік відтоків та притоків природного газу було чинним на момент виконання контрагентом умов договору, оскільки не містило застережень щодо строку дії і  втратило чинність за Наказом НАК “Нафтогаз України” від 9 червня 2004 року № 326 у зв’язку з затвердженням наказом Міністерства палива та енергетики України від 25.02.04 № 112 Положення про порядок обліку обсягів розбалансування природного газу в  газорозподільчих мережах.

Відповідно до п.3.4 Порядку доступу до газотранспортної системи, затвердженого наказом НАК “Нафтогаз України” № 79 від 26.03.01 притоки - відтоки (комерційні втрати) виникають у газорозподільчих  мережах (ГРМ) головним чином внаслідок  сезонного  коливання споживання природного газу при його транспортуванні газорозподільним підприємством до споживачів.

Судами не враховано, що відповідач є газозбутовою організацією, а отже не врахували положення  пункту 3 Порядку розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунок, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Дочірньої компанії “Торговий дім “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (затверджений наказом НАК “Нафтогаз України” від 19.11.1998 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України  30.11.1998 за № 765 (3205), відповідно до якого, газозбутовою організацією є підприємство, яке транспортує природний газ по розподільних мережах середнього та низького тиску безпосередньо до всіх споживачів, а також є власником газу, який постачається населенню, комунально-побутовим споживачам та бюджетним організаціям.

Дочірня компанія “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, належним чином виконуючи обов’язки, прийняті на себе за договором № 3-203 від 04.04.01, здійснило транспортування природного газу, а споживач –Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Закарпатгаз”, прийнявши поставлений природний газ у кількості, яка зазначена в актах приймання передачі з урахуванням відтоків та притоків газу, в силу ст. 4, 128, 130, 161, 162, 245 ЦК УРСР набув право власності на вказану продукцію, а також ризики її випадкової загибелі (знищення), а отже зобов’язаний здійснити оплату вказаної продукції.

Слід також відмітити, що п.2.3 Тимчасового положення встановлено, що оплата ДК “Укртрансгаз” за транспортування обсягів відтоків газу за всіми ВАТ з газопостачання, де вони виникли, здійснюється власником газу згідно з діючим тарифом та у відповідності до порядку, встановленого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.03.99 № 337.

Твердження апеляційного суду про те, що помісячні акти не є належним доказом про задоволення щодо оплати відповідачем поставленого газу, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, так як згідно п.4.1 договору  акти здачі-прийомки послуг є підставою для проведення розрахунків між сторонами. Надані сторонами докази, на підставі яких встановлено наявність боргу за Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню і газифікацію “Закарпатгаз”, дають підстави визнати обґрунтованими і правомірними вимоги щодо  сплати комерційних втрат в сумі 1509138,67 грн.

Водночас, позивачем заявлено вимогу про стягнення індексу інфляції та 3% річних за прострочення платежу у розмірі 34775,22 грн. за період з 27.07.04 по 10.12.04, а також інфляційних нарахувань у сумі 154737,05 грн. за серпень-листопад 2004 р.

Відмовляючи у задоволенні вимог по стягненню зазначених сум, суди виходили з того, що нарахування проводиться у порядку прострочення платежу, втім у спірних правовідносинах відсутнє прострочення платежу. Окрім того, апеляційним судом зроблено посилання на Закон України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.03, що дає можливість поетапної сплати боргу, а отже, на час розгляду спору відповідачем не допущено прострочення платежу. Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України відмічає, що заборгованість відповідача перед позивачем існує, що підтверджується наведеними вище доводами та матеріалами справи.

Суми інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних зроблені за період дії ст. 625 ЦК України, а отже, наявність Закону України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” не звільняє відповідача від виконання зобов’язання оплатити поставлений за угодою з позивачем природний газ та комерційні втрати при здійсненні такої поставки.

Виходячи з викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано щодо встановлених фактів норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових актів. А тому рішення місцевого господарського суду від 06.06.06 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.06 підлягають скасуванню, а позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 2391190,22 грн. та 34775,22 грн. 3% річних та 154737,05 грн. інфляційних нарахувань такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” задовольнити.

2.Рішення господарського суду Закарпатської області від 06.06.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.06 по справі № 10/340 скасувати.

3.Задовольнити позовні вимоги Дочірньої компанії “Укртрангаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню і газифікації “Закарпатгаз” 88015, м. Ужгород, вул. Погорєлова, 2 (код ЄДРПОУ 05448610, р/р 260050100068 в КБ “Фінансові ініціативи” МФО 380054) на користь Дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 9/1 (код ЄДРПОУ 3001981, п/р 26009001200001 в ОПЕРУ АКБ “Укрсоцбанк” МФО 30023) -  2391190,22 грн. основного боргу, 34775,22 грн. –3%  річних; 154737,05 грн. інфляційних та 12750,00 грн. витрат зі  сплати державного мита.

4.Видачу наказу доручити господарському суду Закарпатської області.

Головуючий - суддя                                                                      В. Дерепа

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко