ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2015 р.Справа № 916/1501/15-г

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: Шевченко В.В.

судді: Діброва Г.І., Лисенко В.А.

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Донченко Н.С. - за дорученням

від відповідача: Стащенко М.І. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційні скарги:

- Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України"

- Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті

на рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2015 року

у справі № 916/150/15г

за позовом Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України"

до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті

- про 37123 грн. 10 коп.

Склад колегії суддів змінений згідно протоколу автоматичної зміни колегії суддів від 07.08.2015 р.

ВСТАНОВИЛА:

08.04.2015 р. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі позивач, Адміністрація) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (далі відповідач, Служба) про стягнення 19618 грн. 38 коп., з яких: 13958 грн. 23 коп. - сума основного боргу, 2576 грн. 81 коп. - сума інфляційних втрат, 217 грн. 03 коп. - 3% річних, 2866 грн. 31 коп. - пеня, а також понесених витрат на сплату судового збору, посилаючись на порушення відповідачем умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого державного майна № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року, укладеного між сторонами щодо своєчасної оплати рахунків № 604 від 31.08.2014 року, № 653 від 31.10.2014 року, № 664 від 30.11.2014 року, № 677 від 31.12.2014 року, № 76 від 31.01.2015 року, № 103 від 28.02.2015 року, внаслідок чого позивачем була направлена претензія № 676/01/102-15 від 11.02.2015 року про сплату заявленої до стягнення суми, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з посиланням на те, що відповідно до Положення про Одеську регіональну службу державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, затвердженого Наказом Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України № 34 від 06.02.2012 року, остання є державним органом ветеринарної медицини, фінансування та матеріально-технічне забезпечення якої здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, яка обслуговується в Головному управлінні державної казначейської служби України в Одеській області.

Служба своєчасно подала до Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області всі необхідних документів для оплати рахунків № 604 від 31.08.2014 року, № 653 від 31.10.2014 року, № 664 від 30.11.2014 року, але ці рахунки були оплачені лише 31.03.2015 року, внаслідок чого вина відповідача у несвоєчасній оплаті цих рахунків відсутня.

Рахунки № 677 від 31.12.2014 року, № 76 від 31.01.2015 року, № 103 від 28.02.2015 року не оплачені відповідачем, оскільки позивач необґрунтовано визначив в них суми, що підлягають оплаті, так як останній при їх визначенні не врахував п. п. 1.1, 2.1.2, 2.2.3, 3.1 договору № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року та факт не використовування Службою приміщення, яке є предметом договору оренди нерухомого майна від 04.02.2010 року, площею 35,6 кв. м.

Заявою від 03.06.2015 р. позивач збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 37123 грн. 10 коп., з яких 23361 грн. 67 коп. - сума основного боргу, 8680 грн. 22 коп. - сума інфляційних втрат, 312 грн. 17 грн. - 3% річних, 4769 грн. 04 коп. - пеня посилаючись на збільшення періоду заборгованості у зв'язку з продовженням несплати відповідачем рахунків за договором № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року.

Відповідач уточнені позовні вимоги Адміністрації також вважав необґрунтованими та безпідставними.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2015 року (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволений частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 14458 грн. 55 коп. - основного боргу, 255 грн. 50 коп. - 3% річних, 6723 грн. 56 коп. - інфляційних втрат, 1 грн. - пені та 913 грн. 50 коп. - понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову, а в решті частині позовні вимоги залишені без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи доведений факт переміщення структурного підрозділу відповідача з листопада 2014 року до нового приміщення - нежитлового приміщення на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, каб. № 74, яке згідно технічної документації, має площу 18 кв. м., а оскільки, відповідно до умов договору, розмір плати має визначатися пропорційно розміру займаної площі, то правомірним є нарахування витрат, що підлягають відшкодуванню з розрахунку розміру займаної площі відповідачем, а саме площею 21,46 кв. м та 18 кв. м.

При визначенні вартості витрат, що підлягають відшкодуванню місцевий суд виходив з калькуляції вартості утримання кв. м. адміністративно-побутового корпусу 601/1 та прибудинкової території на 2015 рік від 21.11.2014 року, оскільки п. 2.2.7 договору № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року передбачено, що у випадку змін розрахунку за утримання будівлі, пропорційно займаної орендарем площі за договором оренди майна, орендар зобов'язується підписати додаткову угоду з розрахунком на утримання будівлі до цього договору, та здійснювати оплату рахунків за послуги Порту-балансоутримувача за цим договором з урахуванням змін, з початку введення Портом-балансоутримувачем в дію цих нових розрахунків, а вимогу договору про інформування відповідача та надіслання йому додаткової угоди позивач виконав, у зв'язку з чим відповідач, відповідно до умов договору, повинний сплатити позивачеві в рахунок відшкодування витрат на утримання будинку та прибудинкової території за грудень 2014 року - 2827 грн. 39 коп., за січень 2015 року - 2907 грн. 79 коп., за лютий 2015 року - 2907 грн. 79 коп., за березень 2015 року - 2907 грн. 79 коп. та за квітень 2015 року - 2907 грн. 79 коп., а всього 14458 грн. 55 коп.

Також, на думку місцевого суду, за прострочку виконання грошового зобов'язання відповідач повинний сплатити позивачеві 255 грн. 50 коп. - 3% річних та 6723 грн. 56 коп. інфляційних витрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, посилання відповідача на те, що несвоєчасна сплата рахунків № 604 від 31.08.2014 року на суму 3807,29 грн., № 653 від 31.10.2014 року на суму 4554,79 грн., № 664 від 30.11.2014 року на суму 4554,79 грн. відбулася не з вини Служби, у зв'язку з чим 3% річних та індекс інфляції не підлягає стягненню, судом першої інстанції до уваги не прийняті, оскільки відсутність вини не є підставою для звільнення відповідальності, що встановлена ст. 625 ЦК України.

Враховуючи, що відсутність бюджетних коштів, рівно і як несвоєчасне надіслання рахунків та неправильне визначення витрат, що підлягають відшкодуванню, може бути підставою для зменшення розміру нарахованої позивачем пені, а також дослідивши усі обставини справи у їх сукупності та приймаючи до уваги, що відповідач є державним органом ветеринарної медицини, фінансування та матеріально-технічне забезпечення якої здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а також те, що наявність будь-яких збитків, викликаних простроченням відповідача, позивачем не доведена та подібні вимоги позивачем не заявлялися, місцевий суд на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, визнав за доцільне та правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції у вигляді пені до 1 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати та постановити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог Адміністрації в повному обсязі посилаючись на те, що вищевказані висновки місцевого суду є помилковими, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи та чинному законодавстві України.

З цих же підстав позивач в апеляційній скарзі також просить рішення суду першої інстанції частково скасувати та постановити нове рішення яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представники сторін доводи своїх апеляційних скарг підтримали у повному обсязі, а апеляційні скарги своїх опонентів вважали необґрунтованими та безпідставними.

До апеляційної скарги Адміністрацією надані додаткові докази, зокрема, витяги з системи контролю управління доступом перетину контрольно-пропускних пунктів та витяги з журналу видачі разових перепусток. Оскільки, позивач нічим не обґрунтував, а тим паче не довів неможливість подання названих додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, то колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, не знаходить підстав для залучення цих додаткових доказів до матеріалів справи.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 12.03.2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Службою був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1 якого останній в строкове платне користування надано державне нерухоме майно, а саме, частину нежитлового приміщення на першому поверсі будівлі 601/1 загальною площею 21,46 кв. м., за адресою: м. Южне, ДП „МТП „Южний", що перебуває на балансі ДП „Морський торгівельний порт „Южний"(т.1 а.с.32-36).

У п. 5.9 названого договору на відповідача покладений обов'язок відшкодовувати балансоутримувачу витрати з утримання будинку та прибудинкової території шляхом укладення відповідного договору з останнім на протязі 15 днів після підписання договору оренди.

04.02.2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Службою був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1 якого останній в строкове платне користування надано державне нерухоме майно, а саме, нежитлові приміщення на третьому поверсі службово-побутової будівлі 601, площею 35,6 кв. м., за адресою: м. Южне, ДП „МТП „Южний", що перебувають на балансі ДП „Морський торгівельний порт „Южний"(т.1 а.с.45-48).

У п. 5.9 названого договору на відповідача покладений обов'язок відшкодовувати балансоутримувачу витрати з утримання будинку та прибудинкової території шляхом укладення відповідного договору з останнім на протязі 15 днів після підписання договору оренди.

На виконання умов вищевказаних договорів оренди 01.01.2014 року між Службою та Державним підприємством „Морський торгівельний порт „Южний" (Порт, балансоутримувач) був укладений договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого державного майна №133-28Б/46, згідно п. 1.1 якого Порт-балансоутримувач забезпечує утримання будівлі з прибудинковою територією за адресою: 65481, Одеська область, м. Южне, ДП „МТП „Южний", в якій знаходиться орендоване орендарем за договором оренди з РВФДМУ по Одеській області від 12.03.2009 року, від 04.02.2010 року державне нерухоме майно, а саме, приміщення будинку 601/1 площею 21,46 кв.м., нежитлові приміщення у будинку 601 корпусу, площею 35,6 кв.м., яке перебуває на балансі Порту-балансоутримувача, а Орендар відшкодовує витрати Порту-балансоутримувача на утримання будівлі, пропорційно займаної ним площі в цій будівлі, згідно розрахунку (т.1 а.с.13-16).

13.06.2013 року додатковою угодою № 5 до договору № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року, якою сторону договору Державне підприємство „Морський торгівельний порт „Южний" було замінено його правонаступником - Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (т.1 а.с.24-25).

Пунктом 2.2.3 договору № 133-28Б/46 від 01.01.2014 року сторони визначили, що орендар зобов'язується не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити щомісячну плату на рахунок Порту-балансоутримувача на підставі рахунків порту за утримання будівлі та прибудинкової території, пропорційно займаної площі в цій будівлі, згідно розрахунку.

У п. 2.2.7 договору сторонами встановлено, що у випадку змін розрахунку за утримання будівлі, пропорційно займаної площі, орендар зобов'язується підписати додаткову угоду з розрахунком на утримання будівлі до цього договору та здійснювати оплату рахунків за послуги Порту-балансоутримувача за цим договором з урахуванням змін, з початку введення Портом-балансоутримувачем в дію цих нових розрахунків.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами неодноразово були укладені додаткові угоди та внесені зміни до розрахунку вартості утримання 1 кв. м. будівлі, зокрема, додатковою угодою № 7 від 23.06.2014 року сторони узгодили вартість утримання 1 кв. м. будівлі за нежитлове приміщення площею 35,6 кв.м. - 68,56 грн., за нежитлове приміщення площею 21,46 кв.м. - 34,11 грн., а додатковою угодою № 8 від 03.11.2014 року сторони узгодили вартість утримання 1 кв.м. будівлі за нежитлове приміщення площею 35,6 кв.м. - 81,79 грн., за нежитлове приміщення площею 21,46 кв.м. - 41,19 грн.

У п. 3.1 договору № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року сторонами погоджено, що оплата послуг здійснюється не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем та відповідач зобов'язується сплачувати на рахунок Порту-балансоутримувача щомісячну плату за цим договором, згідно рахунків Порту-балансоутримувача за утримання будівлі та прибудинкової території, пропорційно займаної площі в цій будівлі за договором оренди майна, згідно розрахунку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції позивачем на виконання умов договору № 133-28Б/46 від 01.01.2014 року, було направлено на адресу відповідача рахунки:

- № 604 від 31.08.2014 року на суму 3807,29 грн., який був отриманий представником відповідача 09.09.2014 року (т.1 а.с.59);

- № 653 від 31.10.2014 року на суму 4554,79 грн., який був отриманий представником відповідача 07.11.2014 року (т.1 а.с.64);

- № 664 від 30.11.2014 року на суму 4554,79 грн., який був отриманий представником відповідача 15.12.2014 року (т.1 а.с.69);

- № 677 від 31.12.2014 року на суму 4554,79 грн., який був отриманий представником відповідача 19.01.2015 року (т.1 а.с.73);

- № 76 від 31.01.2015 року на суму 4701,72 грн., який був отриманий представником відповідача 18.02.2015 року (т.1 а.с.76);

- № 103 від 28.02.2015 року на суму 4701,72 грн., який був отриманий представником відповідача 10.03.2015 року (т.1 а.с.79).

Згідно виписки по рахунку № 26003010284605 від 31.03.2015 року, який належить позивачу, Службою лише 31.03.2015 року були оплачені рахунки № 604 від 31.08.2014 року на суму 3807,29 грн., № 653 від 31.10.2014 року на суму 4554,79 грн., № 664 від 30.11.2014 року на суму 4554,79 грн. (т.1 а.с.80).

У зв'язку з невиконанням своїх зобов'язань за договором № 133-28Б/46 від 01.01.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 676/01/102-15 від 11.02.2015 року з вимогою перерахувати на рахунок Адміністрації грошові кошти за договором (т.1 а.с.81-85).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем були виставлені відповідачеві також наступні рахунки:

- № 130 від 31.03.2015 року на суму 4701,72 грн., який був отриманий представником відповідача 10.04.2015 року (т.2 а.с.77);

- № 153 від 30.04.2015 року на суму 4701,72 грн., який був отриманий представником відповідача 02.05.2015 року (т.2 а.с.80).

Внаслідок несплати рахунків № 677 від 31.12.2014 року на суму 4554,79 грн., № 76 від 31.01.2015 року на суму 4701,72 грн., № 103 від 28.02.2015 року на суму 4701,72 грн., № 130 від 31.03.2015 року на суму 4701,72 грн., № 153 від 30.04.2015 року на суму 4701,72 грн., позивачем заявлено до стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 23361,67 грн.

При цьому, обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 23361,67 грн., позивач посилається на обов'язок відповідача здійснювати плату за договором № 133-28Б/46 від 01.01.2014 року, за утримання будівлі та прибудинкової території, пропорційно займаної площі в цій будівлі за договором оренди майна, а саме, приміщення будинку 601/1 площею 21,46 кв.м. та нежитлового приміщення у будинку 601 корпусу, площею 35,6 кв.м.

Але, як правильно встановлено місцевим судом 24.09.2014 року Адміністрацією були обстежені приміщення, які орендуються Службою та складений акт про необхідність передбачення поточного ремонту на підставі дефектного акту № 15-2014-3 (т.2 а.с.22) та листом № 5299/01-121-14 від 07.10.2014 року Адміністрацією, у зв'язку з негайною необхідністю проведення ремонтних робіт, було запропоновано відповідачу тимчасово переміститись у нежитлове приміщення на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, каб. №74 та в строк до 15.10.2014 року перевести офісне обладнання та офісні меблі, які перебувають в нежитловому приміщенні 3 поверху адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, площею 35,6 кв.м. (т.2 а.с.20-21).

13.10.2014 року відповідач надіслав на адресу позивача лист № 1099 в якому не заперечував проти тимчасового переміщення до закінчення ремонтних робіт з нежитлового приміщення 3 поверху адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, площею 35,6 кв.м. до нежитлового приміщення на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, каб. №74 площею 16,2 кв. м. та внаслідок займання відповідачем меншої аніж раніше займані приміщення останнім було запропоновано Адміністрації врегулювати це питання. (т.2 а.с.23-25).

Листом № 5633/01/102-14 від 21.10.2014 року Адміністрація повідомила відповідача про те, що фінансовим планом на 2014 рік запланований поточний ремонт, зокрема, приміщення яке займається Службою на 3 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, площею 35,6 кв.м., у зв'язку з чим запропоновано останній в строк до 17.11.2014 року переміститися до нежитлового приміщення на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, каб. №74 (т.2 а.с.26-28).

Листом № 1179 від 07.11.2014 року відповідач повідомив позивача про відсутність заперечень щодо тимчасового переміщення до приміщення на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, каб. №74 (т.2 а.с.29).

Листом № 817/01-102-15 від 18.02.2015 року позивач повідомив відповідача про надіслання на його адресу додаткової угоди № 10 до договору № 133-28Б/46 від 01.01.2014 року та відсутність можливості визначення термінів виконання ремонтних робіт у приміщенні площею 35,6 кв.м. (т.2, а.с.30-31).

З листа відповідача № 604 від 16.04.2015 року вбачається, що останній, враховуючи, що Адміністрація запевнила про закінчення ремонтних робіт до кінця 2014 року, здійснив переміщення свого структурного підрозділу до нежитлового приміщення на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601, каб. №74 (т.2, а.с.33-35).

З повідомлень ТОВ „Мігтранс", ФОП Тихонова О.О., ПП „Інтервід" (т.2 а.с.100-103) вбачається, що з листопаду 2014 р. по теперішній час оформлення підконтрольних вантажів здійснюється Службою в корпусі 601, каб. №74 на 4-му поверсі будівлі.

При викладених обставинах колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з листопада 2014 року структурний підрозділ відповідача переїхав до нового приміщення, що розташований на 4 поверсі адміністративно-побутової будівлі корпусу 601 у кабінеті № 74, площа якого складає 18 кв. м., згідно технічної документації, що міститься в матеріалах справи (т.2 а.с.115), де знаходився і на час вирішення спору судом першої інстанції, внаслідок чого протилежні доводи скаржника (Адміністрації) до уваги прийнятими бути не можуть, оскільки є голослівними та такими, що не підтверджуються жодним із доказів, що містяться в матеріалах справи.

Відсутні в матеріалах справи і докази того, що повідомлення ТОВ „Мігтранс", ФОП Тихонова О.О. та ПП „Інтервід" сфальсифіковані відповідачем, або будь-якими іншими особами та останні були притягнуті за ці дії до кримінальної, адміністративної чи цивільної відповідальності.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до підставного висновку про те, що згідно умов укладеного між сторонами у справі договору № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року, розмір плати в рахунок відшкодування витрат на утримання будівлі та прибудинкової території відповідачем повинний здійснюватись, пропорційно розміру фактично займаної площі в цій будівлі, тобто за 21,46 кв.м та 18 кв.м. відповідно, внаслідок чого протилежні доводи скаржника (Адміністрації) до уваги прийнятими бути не можуть.

При цьому, колегія суддів вважає, що при визначенні вартості витрат на утримання будівлі та прибудинкової території суд першої інстанції правильно виходив з калькуляції вартості утримання 1 кв. м. на 2015 рік від 21.11.2014 року, що складена позивачем (т.2 а.с.54-57), оскільки у п. 2.2.7 договору № 133-28Б/46 від 01.01.2011 року сторони передбачили, що у випадку змін розрахунку за утримання будівлі, пропорційно займаної площі, відповідач зобов'язаний підписати додаткову угоду з розрахунком на утримання будівлі до цього договору, та здійснювати оплату рахунків за послуги Порту-балансоутримувача за цим договором з урахуванням змін, з початку введення Портом-балансоутримувачем в дію цих нових розрахунків.

Відповідно до вимог ст. ст. 9, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, названими нормами права визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору. При цьому не має значення, які це умови - істотні, або ті, які сторони узгодили виключно за власною згодою. Якщо умова виконання закріплена у договорі, вона є обов'язковою для сторін та є критерієм належності виконання.

Як свідчать матеріали справи позивач направив відповідачеві калькуляцію від 21.11.2014 року щодо вартості утримання будівлі та прибудинкової території, відповідну додаткову угоду до договору та рахунки на оплату наданих послуг, але останній, всупереч умовам укладеного договору, ухилився від підписання додаткової угоди та оплати отриманих рахунків, хоча у разі непогодження з визначеною позивачем у рахунках вартістю витрат на утримання будівлі та прибудинкової території, відповідно до умов укладеного договору, саме відповідач повинний був вирішити це питання в порядку ч. 4 ст. 188 ГК України, чого останнім зроблено не було, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника (Служби) до уваги прийнятими бути не можуть.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, перерахувавши суму боргу, з урахуванням того, що відповідачем займалося приміщення площею 18 кв. м., дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що вартість витрат на утримання будівлі та прибудинкової території відповідача пропорційно розміру площі фактично займаних приміщень складає за грудень 2014 року - 2827,39 грн., за січень 2015 року - 2907,79 грн., за лютий 2015 року - 2907,79 грн., за березень 2015 року - 2907,79 грн. та за квітень 2015 року - 2907,79 грн., а всього в загальній сумі 14458,55 грн., у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника (Адміністрації) до уваги прийнятими бути не можуть.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, у зв'язку з чим місцевий суд дійшов до підставного висновку про те, що за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідач повинний сплатити позивачеві 255,50 грн. - 3% річних та 6723,56 грн. - збитків від інфляції, оскільки здійснені судом першої інстанції розрахунки цих платежів перевірені апеляційним судом та є правильним і вірним, а крім того, не спростовані жодним учасником процесу ані в цілому, ані за їх складовими.

При цьому, посилання відповідача на те, що несвоєчасна сплата рахунків №604 від 31.08.2014 року на суму 3807,29 грн., №653 від 31.10.2014 року на суму 4554,79 грн., №664 від 30.11.2014 року на суму 4554,79 грн. відбулася не з його вини, у зв'язку з чим 3% річних та індекс інфляції не підлягає стягненню правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК).

Враховуючи, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, у зв'язку з чим відсутність вини особи не є підставою для звільнення від відповідальності, що передбачена ст. 625 ЦК України.

До того ж, як правильно встановлено судом першої інстанції Держказначейство у даному випадку діє як обслуговуючий відповідача банк, при цьому, спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які не виключають застосування ст. 625 ЦК України, а такі висновки сформульовані у постанові Верховного суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, а також у узагальненні Верховного суду України щодо аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, внаслідок чого протилежні доводи скаржника (Служби) до уваги прийнятими бути не можуть.

Посиланням скаржника (Служби) на несвоєчасне надіслання рахунків та неправильне визначення в них витрат, що підлягають відшкодуванню, ніяким чином не звільняють останнього від обов'язку виконати умови договору щодо відшкодування позивачеві понесених витрат на утримання будівлі та прибудинкової території пропорційно розміру площі фактично займаних відповідачем приміщень, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Разом з тим, суд першої інстанції підставне визнав, що несвоєчасне надіслання рахунків та неправильне визначення витрат, що підлягають відшкодуванню, може бути підставою для зменшення розміру нарахованої позивачем пені, оскільки відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Дослідивши усі обставини справи в їх сукупності, а також прийнявши до уваги, що відповідач є державним органом ветеринарної медицини, фінансування та матеріально-технічне забезпечення якої здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а також несвоєчасне надіслання рахунків та неправильне визначення позивачем витрат, що підлягають відшкодуванню, тобто неправомірність дій обох сторін та недоведеність позивачем заподіяння йому відповідачем будь-яких збитків, місцевий суд правомірно скористався своїм правом зменшити нараховані позивачем штрафні санкції у вигляді пені до 1 грн., внаслідок чого протилежні доводи скаржника (Адміністрації) до уваги прийнятими бути не можуть.

Враховуючи часткове задоволення позову Адміністрації, а також те, що спір виник внаслідок наявності неправомірних дій обох сторін, суд першої інстанції підставне, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України, поклав судові витрати по сплаті судового збору, які були сплачені у мінімальному розмірі, на обидві сторони порівну.

Оскільки, доводи викладені скаржниками в апеляційних скаргах не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, то колегія суддів вважає, що оскаржене рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2015 року у справі № 916/1501/15-г - залишити без змін, а апеляційні скарги Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" в особі Южненської філії Державного підприємства „Адміністрація морських портів України" та Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Діброва Г.І.

Лисенко В.А.