Справа № 752/15859/14-ц

Провадження № 2/752/5243/14

РІШЕННЯ

Іменем України

19.11.2014 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Калініченко Л.С. при секретарі Хмарук Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2, Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог Ленстон Холдінг ІНК, про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року позивач - ОСОБА_1, звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що в період з 1999 року по 2009 рік надавав послуги групі інвесторів у складі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Послуги позивача полягали у супроводженні інвестиційних проектів, зокрема у наданні консультацій щодо планування, організації та реалізації інвестиційних проектів, здійсненні обліку доходів та видатків інвесторів за інвестиційними проектами, інвентаризації внесених співінвесторами інвестицій, наданні звітів, посередництві у взаємовідносинах з інвесторами, підготовці проектів документів, які регулюють відносини між інвесторами, між інвесторами та контрагентами, вчиненні інших дій для забезпечення дотримання інвесторами взаємних зобов'язань. Також позивач зазначив, що 6 грудня 2007 року між інвесторами було укладено Угоду акціонерів, якою врегульовувались відносини між інвесторами щодо інвестиційних проектів, а також передбачалось оплатне (за компенсацію) зменшення частки ОСОБА_2 в інвестиційних проектах з 50% до 40% та визначено частки ОСОБА_4 в розмірі - 40%, ОСОБА_5 - 20%. Розмір часток повинен був враховуватись при розподілі прибутків від інвестиційних проектів та при здійсненні пов'язаних з інвестиційними проектами витрат, в тому числі на оплату послуг третіх осіб. 27 квітня 2009 року у зв'язку з прийняттям інвесторами рішення про припинення співпраці було укладено Протокол розподілу активів №1. Як вказує позивач, у цьому протоколі інвестори зобов'язалися сплатити на користь позивача винагороду у загальному розмірі, еквівалентному 180 481,00 доларів США. Оскільки, як вважає позивач, ОСОБА_2 здійснював свою діяльність через Компанію «Стокман Інтерхолд С.А.», яка було фактично стороною Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року, та якій через ОСОБА_2 надавалися позивачем послуги, обов'язок виплати винагороди відповідно до частки інвесторів покладається на ОСОБА_2 та Компанію «Стокман Інтерхолд С.А.» спільно. Проте винагорода на вимогу позивача, відповідачами йому виплачена не була.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів частину винагороди, виходячи з розміру належної відповідачам частки в Інвестиційних проектах, що становить в еквіваленті 72 192,40 доларів США.

В свою чергу відповідачі - ОСОБА_2 та Компанія «Стокман Інтерхолд С.А.», звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог компанія «Ленстон Холдінг ІНК», про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що на момент укладення Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за сприяння ОСОБА_1, ввели ОСОБА_2 в оману щодо обставин, які мали істотне значення для укладення Угоди акціонерів.

Позивачі за зустрічним позовом вказують, що головною метою укладення Угоди від 06 грудня 2007 року було здійснення перерозподілу розміру часток інвесторів в існуючих інвестиційних проектах, загальну вартість яких інвестори за домовленістю визначили в розмірі 160 476 198 доларів США, в бік зменшення частки ОСОБА_2 з 50% до 40% та пропорційного збільшення часток ОСОБА_4 та ОСОБА_5 При цьому, виходячи зі змісту домовленості інвесторів, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов'язалися компенсувати ОСОБА_2 зменшення його частки в інвестиційних проектах на 10% в грошовому еквіваленті на дату підписання Угоди акціонерів. Водночас, сторони погодили, що додаткове фінансування інвестиційних проектів з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повинно було здійснюватися особистими грошовими коштами, але в будь-якому випадку не спільним коштами інвесторів.

Проте, як зазначають позивачі за зустрічним позовом, під час розгляду у Високому суді справедливості Британських Віргінських Островів справи № BVI HC (COM) 2012/0051 позивачам за зустрічним позовом стало відомо, що на момент укладення Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за сприяння ОСОБА_1, ввели ОСОБА_2 в оману щодо обставин, які мали істотне значення для укладення Угоди, а саме кошти для додаткового фінансування інвестиційних проектів з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вони планувати сплачувати за рахунок прихованого від ОСОБА_2 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» прибутку від проекту «Залізниця». При цьому такі дії булі здійснені завдяки та за співучасті ОСОБА_1, який попри свій обов'язок, не надавав (приховав) від позивачів за зустрічним позовом інформацію про дійсні доходи інвесторів, їхні наміри щодо джерел отримання коштів для здійснення додаткового фінансування відповідно до умов Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року.

На підставі цього, позивачі за зустрічним позовом вважають, що Угода від 06 грудня 2007 року підлягає визнанню недійсною з моменту її укладення, у зв'язку з введенням в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а відповідач-2 та відповідач-3 за зустрічним позовом зобов'язані відшкодувати завдані збитки у подвійному розмірі, відповідач-1 за зустрічними позовом в свою чергу зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договору про надання послуг. В подальшому позивачі за зустрічним позовом - ОСОБА_2, Компанія «Стокман Інтерхолд С.А.», уточнили позовні вимоги в частині обчислення розміру збитків, завданих діями відповідачів за зустрічним позовом, та, з урахування уточнення позовних вимог, просили визнати недійсною повністю з моменту укладення Угоду акціонерів від 06 грудня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5; стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 748 205 985,02 грн.; стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 255 999 645,04 грн.

У судове засідання з'явилися представник позивача за первісним позовом - ОСОБА_1, представники відповідачів за первісним позовом - ОСОБА_2 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.», а також представник відповідача-3 за зустрічним позовом - ОСОБА_5

У судове засідання відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог - компанія «Ленстон Холдінг ІНК» не з'явилися, уповноважених представників не направили, пояснень з приводу поданого зустрічного позову до суду не подавали.

Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

При цьому, у зв'язку з наявністю в матеріалах справи письмових доказів, з яких слідує, що відповідач-2 за зустрічним позовом - ОСОБА_4 є таким, що переховується від органів влади, зокрема органів досудового розслідування, та перебуває у розшуку з 11 червня 2013 року, місцем зникнення є Київська область, Обухівський район, Козин, тобто адреса, вказана в зустрічній позовній заяві, а також у зв'язку з отриманням повідомлення про неможливість доставки телеграми, раніше направленої відповідачу-2 за зустрічним позовом, з огляду на те, що ОСОБА_4 за зазначеною адресою не проживає, суд дійшов до висновку про необхідність здійснення виклику відповідача-2 за зустрічним позовом через оголошення у пресі відповідно до частини 9 статті 74 ЦПК України.

У відповідності до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року №1022-р «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2014 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи» публікацію оголошення про виклик сторін у даній справі здійснювалось у газеті «Урядовий кур'єр». Докази здійснення публікації відповідно до положень статті 74 ЦПК України оголошень про виклик у судові засідання, що були призначені до розгляду, містяться в матеріалах справи.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що уповноваженим представником компанії «Ленстон Холдінг ІНК» є ОСОБА_5 Згідно наявної в матеріалах справи нотаріальної копії Протоколу позачергових зборів Ради директорів компанії «Ленстон Холдінг ІНК», засвідченої нотаріусом Восьмої державної нотаріальної контори Республіка Панама Хуан Хосе Ферран Техедор, в засвідченому нотаріусом перекладі на українську мову, рішенням зборів Ради директорів компанії «Ленстон Холдінг ІНК» 26 квітня 2011 року ОСОБА_5 було надано Генеральну довіреність, згідно якої він може бути законним представником компанії в якості позивача, відповідача, третьої сторони або в будь-якій іншій якості, в будь-якій установі на території Республіки Панама або за кордоном.

Зважаючи на вищевказане та враховуючи те, що відповідно до частини 5 статті 76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі, а також враховуючи неодноразову публікацію оголошень про виклик сторін у справі у пресі, наявність в матеріалах справи доказів направлення та отримання повістки про виклик до суду безпосередньо на адресу третьої особи, суд вважає, що третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог компанія «Ленстон Холдінг ІНК» про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності окремих її учасників, судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави-учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень частини 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Вказані обставини враховано судом при розгляді цієї справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити з викладених у позові підстав. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити з викладених в письмових запереченнях на зустрічну позовну заяву підстав.

Представник відповідачів за первісним позовом - ОСОБА_2, компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» проти первісного позову заперечував, зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-3 за зустрічним позовом - ОСОБА_5, проти зустрічного позову заперечував, звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів в підтвердження факту здійснення інвесторами інвестицій, їх реєстрації в місцевих органах.

Представник позивачів за зустрічним позовом проти поданого клопотання заперечив, вказав, що клопотання є необґрунтованим, витребуванням вказаних у клопотанні документів не є необхідним та не входить до предмету доказування у справі, а подання представником відповідача-3 за зустрічним позовом зазначеного клопотання здійснено з метою затягування розгляду справи.

Заслухавши думку сторін, суд ухвалив відхилити клопотання представника відповідача-3 за зустрічним позовом про витребування доказів з огляду на його необґрунтованість.

До суду також надійшло клопотання представника позивача за первісним позовом - ОСОБА_1, про закриття провадження у справі на підставі статті 205 ЦПК України, в якому він посилається на те, що немає підстав для пред'явлення зустрічної позовної заяви до ОСОБА_1, у зв'язку з чим подання зустрічного позову до ОСОБА_1 становить собою зловживання процесуальними правами позивачів за зустрічним позовом, а також на те, що позовна заява базується основним чином на вимогах до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які вже були предметом розгляду іншим судом, рішення якого набрало законної сили, а саме рішення було винесене судом на Британських Віргінських Островах 01 жовтня 2014 року.

Заслухавши думку сторін, суд ухвалив відхилити клопотання представника позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 про закриття провадження з огляду на його необґрунтованість.

Відповідно до статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладення мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зокрема, суд приймає до уваги те, що зустрічний позов - це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. За цією вимогою первісний відповідач набуває статусу позивача, а первісний позивач - відповідача. Однак, лише у цій справі, повного процесуального статусу позивача відповідач може набути тільки тоді, коли первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.

Якщо у новій справі сторони міняють процесуальне положення, такі позови не ж тотожними.

Крім того, проаналізувавши рішення Високого суду справедливості Британських Віргінських Островів у справі № BVI HC (COM) 2012/0051 від 1 жовтня 2014 року та заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що вказане рішення постановлене з приводу спору про інший предмет та з інших підстав. Зокрема, предметом вимог за зустрічним позовом у цій справі є стягнення грошових коштів на підставі статей 216, 230 та 906 ЦК України, у зв'язку з недійсністю Угоди акціонерів та неналежним виконанням договору про надання послуг. Вказані вимоги та їх підстави не були предметом розгляду Високим судом справедливості Британських Віргінських Островів у справі № BVI HC (COM) 2012/0051.

Диспозиція частини 2 статті 205 ЦПК України виключає можливість закриття провадження у справі у випадку нетотожності хоча б одного елементу.

Таким чином, виходячи з усіх вищезазначених мотивів суд не знаходить підстав для закриття провадження у справі в порядку статті 205 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити з викладених у позові підстав. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях на зустрічну позовну заяву.

Представник відповідачів за первісним позовом - ОСОБА_2, компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» проти первісного позову заперечував, зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-3 за зустрічним позовом - ОСОБА_5, письмові заперечення проти зустрічного позову надав, проте в судове засідання після оголошення перерви не з'явився.

Дослідивши матеріали справи, а також враховуючи пояснення представників сторін, на основі з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин у справі, та правові норми, які підлягають застосування до них, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову частково, з огляду на наступне.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з 2000 року існували відносини щодо спільного здійснення інвестиційної діяльності на території України.

Як слідує з матеріалів справи інвестори здійснювали свою діяльність згідно визначених ними інвестиційних проектів, які перебували в їх спільній власності відповідно до погоджених часток, які були загальними для більшості інвестиційних проектів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Згідно статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому згідно частини 2 статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частина 1 статті 355 ЦК України передбачає, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як суб'єктами інвестиційної діяльності, існували правовідносини, які виникли на підставі інвестиційного договору, положення якого визначалися як на підставі сукупності документів, в тому числі й Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року, так і згідно усних домовленостей сторін. При цьому, суд виходить з розуміння того, що сторонами інвестиційного договору були ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як суб'єкти інвестиційної діяльності, предметом інвестиційного договору були взаємні дії інвесторів як суб'єктів інвестиційної діяльності щодо спільних інвестиційних проектів на території України, за домовленістю між сторонами було визначено порядок володіння та користування інвесторами спільними активами, в тому числі розмір часток кожного з інвесторів, порядок розподілу прибутків та витрат за інвестиційними проектами.

Суд також бере до уваги твердження позивача за первісним позовом про те, що відповідач-1 за первісним позовом - ОСОБА_2 здійснював інвестиційну діяльність, зокрема, через відповідача-2 за первісним позовом - компанію «Стокман Інтерхолд С.А.».

При цьому, як слідує з позовної заяви, зустрічного позову, а також з наявних в матеріалах справи письмових доказів, сторони під час здійснення своєї інвестиційної діяльності отримували послуги третіх осіб.

Як було встановлено судом та визнається сторонами, послуги щодо супроводження інвестиційної діяльності інвесторів надавав позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 Предметом договірних відносин між позивачем та інвесторами було надання консультацій щодо планування, організації та реалізації інвестиційних проектів, здійснення обліку доходів та видатків інвесторів за інвестиційними проектами, інвентаризація внесених співінвесторами інвестицій, надання звітів, посередництво у взаємовідносинах з інвесторами, підготовка проектів документів, які регулюють відносини між інвесторами, між інвесторами та контрагентами, вчинення інших дій, необхідних для забезпечення дотримання інвесторами взаємних зобов'язань.

06 грудня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була укладена Угода акціонерів, яка охоплювала, згідно її тексту, всі існуючі бізнес-напрями та проекти спільно організованого та керованого бізнесу, який в Угоді акціонерів іменується холдингом.

При цьому, виходячи з аналізу Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року, рішення Високого суду справедливості Британських Віргінських Островів у справі № BVI HC (COM) 2012/0051 від 01 жовтня 2014 року, суд приходить до висновку, що Угодою акціонерів від 06 грудня 2007 року фактично було внесено зміни до наявних у сторін договірних відносин, тобто до інвестиційного договору, зокрема, в частині розподілу часток інвесторів.

Як випливає з вказаних письмових доказів, метою укладення Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року було здійснення перерозподілу розміру часток інвесторів в існуючих інвестиційних проектах в бік зменшення частки ОСОБА_2 з 50% до 40% та пропорційного збільшення часток ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Пунктом 6 Угоди акціонерів сторони погодили, що після підписання угоди частки в усіх компаніях спільного бізнесу встановлюються в такій пропорції: ОСОБА_2 - 40%; ОСОБА_4 - 40%; ОСОБА_5 - 20%.

Таким чином, наслідком Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року було збільшення часток ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року, сторони погодили, що загальна вартість активів за інвестиційними проектами становить 160 478 198,00 доларів США.

Таким чином, вартість 10%, на які було зменшено частку ОСОБА_2 в інвестиційних проектах, була визначена сторонами на момент укладення Угоди акціонерами та становила 16 047 819,80 доларів США.

При цьому, відповідно до п.п. 2, 3, 4 та 5 Угоди акціонерів та попередніх усних домовленостей між інвесторами, умовою зменшення частки ОСОБА_2 стало погодження того, що «ОСОБА_4 та ОСОБА_5 компенсують грошовими коштами на користь ОСОБА_2 10% понесених Холдингом витрат та вкладень на некапіталізовані проекти у 2005-2006 роках, профінансованих за рахунок коштів (перетоків) «Вік Ойл» та відсотки за ними станом на 1 січня 2007 року», а також, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснять додаткове фінансування інвестиційних проектів з метою проведення перерозподілу часток інвесторів.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною 3 статті 213 ЦК України, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 статті 637 ЦК України передбачено, що при тлумаченні умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Як вказують позивачі за зустрічним позовом, з чим погоджується суд, виходячи з мети Угоди акціонерів, змісту попередніх відносин, усталеної практики між інвесторами та умов договірних відносин інвесторів, надання додаткового фінансування було необхідною передумовою для укладення сторонами Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року. При цьому сторони виходили з того, що це надало б ОСОБА_4 та ОСОБА_5 законне та обґрунтоване право отримати у майбутньому більшу частку у прибутках від інвестиційний проектів, а ОСОБА_2 міг би розрахувати на те, що його дохід як мінімум не зменшиться у зв'язку із перерозподілом часток між інвесторами, оскільки надходження додаткових коштів від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 повинно було профінансувати додатковий розвиток інвестиційних проектів та збільшення їх прибутковості.

При цьому, суд бере до уваги той факт, що ОСОБА_2 наполягає на тому, що спірну Угоду акціонерів від 06 грудня 2014 року з його сторони укладено не було б, якби йому були відомі дійсні обставини походження коштів, які мали бути спрямовані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на додаткове фінансування інвестиційних проектів.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Водночас, згідно частини 1 статті 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Дослідивши письмові докази у справі, проаналізувавши положення Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року, рішення Високого суду справедливості Британських Віргінських Островів у справі № BVI HC (COM) 2012/0051 від 01 жовтня 2014 року, а також надані сторонами пояснення, доводи та докази, не спростовані в ході розгляду справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, недійсною з моменту її укладення, зокрема з огляду на наступне.

Як було зазначено позивачами за зустрічним позовом та вбачається зі змісту первісної позовної заяви ОСОБА_1, проект «Залізниця» був одним із інвестиційних проектів, розпочатих в 2006 році. Після успішного початку проекту ОСОБА_4 виявив бажання особисто керувати процесами реалізації цього проекту в межах погодженого інвесторами інвестиційного договору.

Проте, згідно пояснень позивачів за зустрічним позовом, які підтверджуються рішенням Високого суду справедливості Британських Віргінських Островів у справі № BVI HC (COM) 2012/0051 від 01 жовтня 2014 року, що не було спростовано в ході розгляду справи, ОСОБА_4 за співучасті з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 привласнив значну частину прибутків від проекту «Залізниця», попередньо прихованих від ОСОБА_2, та саме за рахунок цих коштів здійснював додаткове фінансування інвестиційних проектів.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1, 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною 1 статті 229 ЦК України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, викладених у п. п. 19, 20 постанови N 9, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі, неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Таким чином, для визнання судом договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України необхідним є встановлення наявності в момент укладення договору обману щодо обставини, яка має істотне значення для вчинення такого правочину.

Суб'єктом введення в оману може бути і третя особа. При цьому, якщо третя особа вчинила обман за власною ініціативою, відсутні підстави для визнання правочину недійсним.

У зв'язку з цим, як слідує з пояснень представника ОСОБА_2 та компанії «Стокман Інтерхолд С.А.», представника ОСОБА_1 та рішення Високого суду справедливості Британських Віргінських Островів у справі № BVI HC (COM) 2012/0051 від 01 жовтня 2014 року, станом на момент укладення спірної Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року так званий проект «Залізниця» приносив доходи, які уже тоді були приховані від ОСОБА_2 Ці доходи, очевидно, в подальшому використовувалися ОСОБА_4 за сприяння ОСОБА_5 та ОСОБА_1 при наданні фінансування спільному бізнесу із ОСОБА_2

Вказане свідчить про умисне введення в оману ОСОБА_2 з боку інших інвесторів при укладенні спірної Угоди акціонерів, оскільки приховування прибутків від проекту «Залізниця» надавало їм можливість збільшити свою частку в інвестиційних проектах не за рахунок власних грошових коштів, не пов'язаних з інвестиційними проектами, як це обумовлювалось при укладенні Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року.

При цьому, суд вважає, що обставина приховування прибутків від проекту «Залізниця», та направлення їх на проведення дофінансування, мала істотне значення для ОСОБА_2 на момент укладення Угоди акціонерів від 06 грудня 2007 року.

На переконання суду, усвідомлення ОСОБА_2 в момент укладення Угоди акціонерів дійсного наміру інших інвесторів щодо здійснення дофінансування за рахунок прихованих доходів, які за звичайних умов використовувалися би спільно інвесторами у розвитку напрямків бізнесу, виключало б укладення ним будь-якої угоди, згідно якої його частка підлягала зменшенню.

Відповідно до статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Статтею 230 ЦК України не передбачено оспорювання правочину лише за позовом сторони такого правочину.

На переконання суду, враховуючи, що ОСОБА_2 використовував компанію «Стокман Інтерхолд С.А.» для здійснення інвестицій, ця компанія є заінтересованою стороною, чиї права були порушені.

Таким чином, судом встановлено наявність на момент укладення спірної Угоди акціонерів всіх елементів та обставин, необхідних для визнання її недійсною на підставі статті 230 ЦК України, що свідчить про необхідність задоволення позовної вимоги позивачів за зустрічним позовом в цій частині.

Позивачами за зустрічним позовом заявлено також вимогу про стягнення з відповідача-2 та відповідача-3 за зустрічним позовом грошових коштів в рахунок відшкодування збитків, а також відшкодування вартості 10%, на які зменшилася частка на підставі укладеної Угоди акціонерів .

Зважаючи на те, що позовна вимога про визнання недійсною спірної угоди підлягає задоволенню, а вимоги про відшкодування збитків та вартості частки є похідними, керуючись положеннями цивільного законодавства суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачів за зустрічним позовом і в цій частині.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Згідно вказаного пункту Постанови, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Так, відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, відновлення прав та інтересів осіб, порушених вчиненням недійсного правочину, забезпечується двосторонньою реституцією, яка полягає у поверненні сторонами в натурі всього отриманого за правочином або у компенсації вартості отриманого, якщо його неможливо повернути в натурі. Крім того, права та законні інтереси, порушені вчиненням недійсного правочину, можуть бути відновлені шляхом відшкодування потерпілій особі збитків.

Як було зазначено судом, вартість 10%, на які було зменшено частку ОСОБА_2 в інвестиційних проектах, визначена на момент укладення Угоди акціонерів, вона становила 16 047 819,80 доларів США. При цьому суд погоджується з твердженням позивачів за зустрічним позовом, згідно якого зважаючи на недійсність Угоди акціонерів з моменту її укладення, обов'язок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як сторін недійсного правочину відшкодувати вартість частки виник також з моменту укладення Угоди акціонерів, тому визначена сторонами в Угоді акціонерів (в момент її укладення) вартість є одночасно і її ціною на момент її відшкодування.

Зокрема, вказане підтверджується роз'ясненням, викладеним в п.16 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно якого в разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, вартість майна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина 4 статті 632 ЦК).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 будь-якої вигоди (матеріальної чи нематеріальної) на підставі Угоди акціонерів. Відповідно, суд приходить до висновку про відсутність зобов'язання для ОСОБА_2 в порядку реституції повернути будь-яке майно або відшкодувати будь-які суми на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Керуючись положеннями статті 230 ЦК України суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення збитків в подвійному розмірі з відповідача-2 та відповідача-3 за зустрічним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, які завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до частини другої зазначеною статті збитками, в тому числі, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

На підтвердження наявності упущеної вигоди позивачі за зустрічним позовом надали докази того, що 12 жовтня 2007 року Акціонерним Банком «Південний» було направлено позивачам лист з пропозицією розмістити грошові кошти під проценту ставку 10,0% річних в доларах США за умови розміщення суми більше 10 млн. доларів США. При цьому, згідно умов вказаної оферти, передбачалась можливість виплати процентів в кінці строку з їх капіталізацією, строк розміщення депозиту не менше одного року з можливістю продовження його дії.

Таким чином, позивачі за зустрічним позовом могли за звичайних обставин будь-яким чином використовувати втрачені кошти, у тому числі інвестувати у інші напрямки господарської діяльності, нерухомість, покласти грошові кошти на депозит тощо. Суд приходить до висновку, що позивачі за зустрічним позовом мали можливість, зокрема, покласти на депозит грошові кошти в еквіваленті вартості зменшення частки (суми, яка підлягає відшкодуванню в рамках проведення реституції) на вказаний умовах на депозит в АБ «Південний».

Водночас суд, керуючись власною волею, на основі внутрішнього переконання та відповідно до норм матеріального права, вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом щодо стягнення збитків з позивача за первісним позовом - ОСОБА_1, з огляду на наступне.

У зустрічній позовній заяві позивачі вказали вимоги про стягнення грошових коштів з позивача за первісним позовом, які обґрунтовують положеннями статті 906 ЦК України.

Згідно статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд в процесі розгляду справи встановив наявність між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з одного боку, та ОСОБА_1, з іншого боку, договірних відносин щодо надання послуг.

Відповідно до статті 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Виходячи з мети договору, змісту відносин, усталеної практики між сторонами та умов договору, зобов'язання ОСОБА_1 за цим договором є неподільним. На думку суду, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як замовники, є солідарними кредиторами щодо зобов'язання ОСОБА_1 про надання послуг.

Частинами 1 та 3 статті 542 ЦК України передбачено, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів.

Враховуючи, що інформація по проекту «Залізниця» була детально відома ОСОБА_4, ОСОБА_1 належним чином виконав покладені на нього зобов'язання за договором про надання послуг.

Таким чином, за умов недоведеності обставин неналежності виконання обов'язків ОСОБА_1, суд відмовляє позивачам за зустрічним позовом у задоволенні вимог до відповідача-1 за зустрічним позовом з огляду на їх необґрунтованість.

Щодо позовних вимог позивача за первісним позовом, суд в ході розгляду справи та її обставин з урахуванням поданого зустрічного позову, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом.

У своїй позовній заяві позивач за первісним позовом в обґрунтування підстав та розміру належної йому винагороди за надання послуг інвесторами щодо здійснення інвестиційних проектів посилається на Протокол №1 від 27 квітня 2009 року.

Водночас, з Протоколу №1 від 27 квітня 2009 року вбачається, що заявлена позивачем до стягнення сума, обчислена з суми, яка відповідно до Таблиці 2 віднесена до витрат ОСОБА_4

Жодних інших належних доказів наявності зобов'язання відповідачів за первісним позовом щодо сплати на користь позивача заявлених грошових коштів суду під час розгляду справи не надано.

Крім того, вищевказана сума зазначена в рядку «Співробітники Холдингу» Таблиці 2 до Протоколу №1 від 27 квітня 2009 року. Проте, позивачем не доведено, що цей рядок стосується саме та лише особи позивача та наданих ним послуг щодо здійснення інвесторами інвестиційної діяльності, оскільки словосполучення «Співробітники Холдингу» вжито в множині.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, за умов недоведеності вищезазначених обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні первісного позову з огляду на його необґрунтованість.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_2, компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів є обґрунтованим, доведеним належними та допустимими доказами за умов повного з'ясування обставин справи, та є таким, що підлягає задоволенню частково, - в частині визнання недійсною повністю з моменту укладення Угоду акціонерів від 06 грудня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошових коштів в розмірі 748 205 985,02 грн.

На підставі статті 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача-2 та відповідача-3 за зустрічним позовом судові витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову у розмірі 3 897,6 грн. та по сплаті судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову у розмірі 243,6 грн.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 229-230, 906 Цивільного Кодексу України та ст.ст. 3, 10, 11, 57, 60, 88, 205, 212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» про стягнення грошових коштів - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2, Компанії «Стокман Інтерхолд С.А.» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог Ленстон Холдінг ІНК, про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Визнати недійсною повністю з моменту укладення Угоду акціонерів від 06 грудня 2007 року між ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) грошові кошти в розмірі 748 205 985,02 грн. (сімсот сорок вісім мільйонів двісті п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять гривень 02 коп).

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судові витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову у розмірі 3 897,6 грн. (три тисячі вісімсот дев'яносто сім гривень 60 коп) та по сплаті судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову у розмірі 243,6 грн. (двісті сорок три гривні 60 коп).

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м.Києва через Голосіївський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя