Справа № 22- 2806/2006 р.                                   Рішення ухвалено під головуванням

Категорія 5                                                                                    Городівського А.А.

Доповідач Матківська М.В.

РІШЕННЯ

Апеляційного суду Вінницької області

від 22 грудня   2006 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого : Копаничук С.Г. Суддів : Матківської М.В., Оніщука В.В. При секретарі: Шевчук Л.В.

За участю : позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл квартири та встановлення порядку користування квартирою, -

Встановила:

В квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розподіл квартири та встановлення порядку користування квартирою. Свої вимоги мотивував наступним.

З відповідачем по справі з 1971 року перебував в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 09.12.2004 року. Від шлюбу мають двоє повнолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4. В період шлюбу він вступив в члени житлово-будівельного кооперативу ОСББ "Молодіжний" і отримав в кооперативі квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 57,9 кв. м., житловою площею 36,9 кв. м. для себе та членів сім'ї. Перебуваючи в шлюбі, він та відповідач за спільні кошти

2

в 1991 році виплатили повністю вартість кооперативної квартири, а тому вона являється спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки на час внесення коштів за квартиру їх діти були неповнолітніми, вони не вносили своїх коштів, а тому не претендують на визнання за ними частки в квартирі.

Через неприязні стосунки із відповідачем по справі він більше дев'яти років на даний час не проживає в спірній квартирі, хоча залишається там зареєстрованим разом із відповідачем, їх дітьми і онуками. Фактично в квартирі проживає відповідач та молодша донька ОСОБА_4 разом із своєю дитиною ОСОБА_5.

Просив поділити квартиру, визнавши право власності на дану квартиру по 1/2 частині за ним і за відповідачем та встановити порядок користування жилими приміщеннями в цій квартирі, виділивши йому жилу кімнату площею 17,6 кв. м., а ОСОБА_2 виділити жилі кімнати площею 11,5 кв. м. і 7,6 кв. м., а решту приміщень: кухню, прихожу, ванну, туалет, дві кладових залишити в загальному користуванні.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 жовтня 2006 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 частково задоволено.

Поділено кооперативну квартиру АДРЕСА_1.

Визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині в ідеальній долі квартири АДРЕСА_1.

Встановлено порядок користування кооперативною квартирою АДРЕСА_1 з виділенням в користування ОСОБА_1 жилої кімнати площею 11,5 кв. м. , а ОСОБА_2 жилої кімнати площею 17,6 кв.м. і жилої кімнати площею 7,6 кв.м.; решту приміщень: кухню, прихожу, ванну, туалет, дві кладовки залишено в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 гр., 85 гр. сплаченого судового збору, а всього 115 гр.

Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь держави по 25 гр. 43 коп. державного мита, з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 оскаржив рішення суду в частині встановлення порядку користування квартирою. Просить рішення суду в цій частині змінити, виділивши йому в користування жиле приміщення в кімнаті площею 17,6 кв. м. , а в користування ОСОБА_2 виділити жилі приміщення в кімнатах площею 11,5 кв. м. та площею 7,6 кв. м., решту приміщень залишити в загальному користуванні. З рішенням суду в частині визнання за ним та за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири за кожним, згідний і не оскаржує його.

Зазначив, що рішення суду в оскаржуваній частині вважає незаконним, оскільки в цій частині постановлено судом з порушенням норм матеріального права.

3

Відповідач ОСОБА_2 заперечила апеляційну скаргу, викладені в ній мотиви вважає безпідставними, надуманими і такими, що не спростовують рішення суду. Просить скаргу відхилити, а рішення залишити без зміни.

Третя особа не надала письмових заперечень і в судове засідання не з'явилася.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 06.09.1971 року, який розірвали 09.12.2004 року. Від шлюбу мають двоє повнолітніх дітей. В 1991 році сторони повністю внесли пайовий внесок за квартиру, яка стала майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, де частки майна чоловіка і дружини є рівними, тому за кожним із них визнано право власності на 1/2 частину квартири в ідеальній долі.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі разом із своєю дочкою ОСОБА_4 та онукою ОСОБА_5, як члени сім'ї члена кооперативу. Інші члени сім'ї, в тому числі і позивач ОСОБА_1, в даний час в квартирі не проживають.

Стаття 213 ЦК України вимагає, щоб рішення суду було законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про власність" право власності на квартиру в будинку житлово-будівельного кооперативу виникає внаслідок повного внесення пайового внеску.

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру НОМЕР_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а. с. 7).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

По справі встановлено, що позивач та відповідач являлися подружжям ( а. с. 6, 8), яке за час шлюбу придбало квартиру в житлово-будівельному кооперативі ( а. с. 9, 10, 11, 36). Дана квартира являється об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно положення ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором ( ч.1 ст. 70 СК України).

Стаття 71 СК України визначає, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ділиться між ними в натурі.

4

Відповідно до ч.1 ст. 146 ЖК України поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити ізольоване жиле приміщення в займаній квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Виходячи із матеріалів справи в наявності є всі необхідні умови, яких вимагає ч. 1 ст. 146 ЖК України для поділу квартири між сторонами.

При вирішенні цієї вимоги також слід врахувати пропозиції Пленуму Верховного Суду України, викладені в п. 6 "в" постанови № 9 від 18.09.1987 року з послідуючими змінами "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи", згідно з якими при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст. 146 ЖК України, ст. 15 Закону України "Про власність", п.43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю -Сімейним Кодексом України, враховуючи, що поділ квартири у будинку ЖБК може бути проведений, якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення. Поділ приміщень при цьому провадиться відповідно до виділених їм часток у паєнагромадженні або визначених у праві власності на квартиру.

Враховуючи вищенаведене і те, що кожному із бувшого подружжя на праві власності належить по 1/2 частці квартири в ідеальній долі, тому кожній стороні слід виділити жиле приміщення, яке б площею відповідало цій долі, тобто: загальна жила площа складає 36,9 кв. м., а 1/2 складатиме -18,4 кв. м., тому позивачу слід виділити кімнату 17,6 кв. м, про що він просить, а відповідачу виділити жилі приміщення: кімнату площею 11,5 кв.м. і кімнату площею 7,6 кв. м, загальною площею 19,1 кв. м., відступивши від рівності долей з урахуванням інтересів членів сім'ї, що проживають з нею, проти чого не заперечує позивач. Такий поділ найбільше відповідатиме часткам, визначених сторонам у праві власності.

Стаття 309 ЦПК України визначає підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення. Зокрема таким являється: порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Тому, врахувавши зазначене, колегія суддів вважає, що судове рішення в частині визначення порядку користування жилим приміщенням підлягає скасуванню з винесенням нового рішення, з правильним застосуванням матеріального закону.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. В решті рішення суду підлягає залишенню без зміни.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

5

Вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 жовтня 2006 року в частині встановлення порядку користування жилим приміщенням скасувати.

Позов задоволити. Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_1 жиле приміщення в кімнаті площею 17,6 кв. м. , а ОСОБА_2 - жилі приміщення в кімнаті площею 11,5 кв. м. і в кімнаті 7,6 кв. м. , решту приміщень: кухню, прихожу, ванну, туалет, дві кладовки залишити в їх загальному користуванні.

В решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців .

Головуючий : /підпис/

Судді: /підписи/

Копія вірна: