У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого - судді	Присяжнюк Т.І.,
суддів	Кліменко М.Р. і  Школярова В.Ф.,
за участю прокурора	Матюшевої О.В.,

 

розглянувши в судовому засіданні 13 березня 2007 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 з доповненнями до неї на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від  28 липня 2004 року та на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2004 року,

 

встановила:

        

зазначеним  вироком засуджено

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

раніше судимого:

-06.02.1998 року за ч.3 ст.140 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого 19.05.1999 року умовно-достроково на 1 рік 6 місяців;

- 28.05.2003 року за ч.1 ст.122, ст.75 КК України на 2 роки позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, звільненого від призначеного покарання 03.09.2003р. на підставі ст.ст. 1 п.”б”, 9 Закону України “Про амністію” від 11.07.2003 року,

-    за ч.2 ст.185 КК України на 4 роки позбавлення волі;

-    за ч.4 ст.185 КК України на 6 років позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1. визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

 

Відповідно до ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання за цим вироком невідбутої частини покарання за вироком Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28.05.2003 року остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

 

ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

На початку червня 2003 року близько 14 год. ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3. на автомобілі “Москвич-2140” під керуванням ОСОБА_1 приїхали на ринок “Ювілейний” м. Костянтинівна Донецької області, де ОСОБА_1 залишився чекати в автомобілі для забезпечення можливості швидкої втечі з місця злочину, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3. шляхом злому замка в дверях автомобіля ВАЗ-2105 повторно вчинили крадіжку майна ОСОБА_4 на суму 700 грн., після чого на автомобілі ОСОБА_1 утекли з місця вчинення злочину.

У середині червня 2003 року ОСОБА_1 повторно за попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3. на автомобілі “Москвич-2140”  під керуванням ОСОБА_1 приїхали на ринок “Ювілейний” м.Костянтинівна Донецької області, де ОСОБА_1 залишився чекати в автомобілі для забезпечення можливості швидкої втечі з місця злочину, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3. шляхом злому замка в дверях автомобіля ВАЗ-2105 повторно вчинили крадіжку майна ОСОБА_4 на  суму 1200 грн., після чого на автомобілі ОСОБА_1 утекли з місця вчинення злочину.

06.07.2003 року близько 15 год. 30хв. ОСОБА_1 повторно за попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3. на автомобілі “Москвич-2140” під керуванням ОСОБА_1 приїхали на ринок “Ювілейний” м. Костянтинівна Донецької області, де ОСОБА_1 залишився чекати в автомобілі для забезпечення можливості швидкої втечі з місця злочину, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3. шляхом  злому замка в дверях автомобіля ВАЗ-21011 повторно учинили крадіжку майна ОСОБА_5 на  суму 5780грн., після чого на автомобілі ОСОБА_1 утекли з місця вчинення злочину.

17.07.2003 року близько 17 год. ОСОБА_1 повторно за попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_3. на автомобілі “Москвич-2140” під керуванням ОСОБА_1 приїхали до торгівельного центру “Меркурій”, що розміщений по вул. Леваневського у м. Костянтинівна Донецької області, де ОСОБА_1 залишився чекати в автомобілі для забезпечення можливості швидкої втечі з місця злочину, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3. шляхом  злому замка в дверях автомобіля ВАЗ-2104 повторно вчинили крадіжку майна ОСОБА_6 на  суму 5798грн., після чого на автомобілі ОСОБА_1 утекли з місця вчинення злочину.

 

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2004 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від       28 липня 2004 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

 

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, ОСОБА_3, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржені.

 

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 стверджує про неповноту та однобічність досудового слідства і судового розгляду справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, внаслідок чого його незаконно засуджено за ч.2 ст.185, ч.4 ст.185 КК України. Зазначає про порушення його права на захист, застосування до нього недозволених методів ведення слідства, внаслідок чого він обмовив себе; неврахування судом змін, внесених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”, про неправильне застосування судом ст.71 КК України, оскільки його було у вересні 2003 року за амністією звільнено від відбування покарання за  попереднім вироком Центрально-Міського районного суду м.Горлівки.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який просив частково задовольнити касаційну скаргу засудженого та скасувати рішення суду в частині призначення ОСОБА_1. покарання за сукупністю вироків, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та доповнень до неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

        

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні крадіжок чужого майна за попередньою змовою групою осіб, повторно та у великих розмірах відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

 

Ті обставини, що ОСОБА_1  у червні - липні 2003 року неодноразово возив на своєму автомобілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ринок “Юбілейний” та торгівельний центр “Меркурій”, де останні викрадали одяг, цигарки, які в подальшому були упізнані потерпілими,  у судовому засіданні не заперечувалися.

Посилання засудженого ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що крадіжок чужого майна разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3. він не вчиняв, оскільки попередньої змови з ними на вчинення злочинів не мав, а, працюючи таксистом, тільки підвозив їх, не підозрюючи, що вони вчиняють крадіжки, спростовані дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, даними ними на досудовому слідстві, в яких вони стверджували про наявність попередньої змови між ними на вчинення крадіжок чужого майна та детально описували механізм вчинення злочинів з розподілом ролей. Не довіряти цим показанням у колегії суддів підстав немає.

 

Твердження про невинуватість у вчиненні злочинів, про обмову себе під впливом недозволених методів ведення слідства ОСОБА_1 висловлював у суді першої інстанції і в апеляції. Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд ці доводи ретельно перевірили та обґрунтовано визнали такими, що не відповідають матеріалам справи.

 

Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку доказами суди належним чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не навів ніяких інших доводів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.

 

Доводи ОСОБА_1 про те, що при кваліфікації його дій за ч.4 ст.185 КК України судом не було ураховано, що на момент розгляду справи в суді неоподаткований мінімум доходів громадян становив 61грн.50 коп., є необґрунтованими, оскільки відповідно до Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року №3889-УІ, який набрав чинності 01.01.2004 року, неоподаткований мінімум доходів громадян з урахуванням податкової соціальної пільги у розмірі 61 грн.50 коп. необхідно визначати при кваліфікації злочинних дій, вчинених у період з 01.01.2004 року до 31.12.2004 року. Оскільки ОСОБА_1 вчинив злочини до 31.12.2003 року, то при  встановленні розміру викраденого і кваліфікації його дій  органами досудового слідства і судом правильно було ураховано неоподатковуваний мінімум доходів громадян у сумі 17 грн..

 

Посилання ОСОБА_1 на те, що суд необґрунтовано визнав крадіжки майна як учинені з проникненням, безпідставні, оскільки він не був засуджений за цією кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст.185 КК України.

 

Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.4 ст.185 КК України, і правильно кваліфікував його дії. 

 

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування судових рішень по справі, не встановлено.

 

Твердження ОСОБА_1 про порушення його права на захист необґрунтовані.

Так, на досудовому слідстві, в тому числі при затриманні,                  ОСОБА_1. роз'яснювались його права, проте він добровільно відмовився від захисника, про що свідчать його розписки. Також йому роз'яснювались права, передбачені  ст.63 Конституції України

У подальшому за заявленим ОСОБА_1 клопотанням до участі у справі для захисту його інтересів був допущений захисник, а тому право ОСОБА_1 на захист порушено не було.

 

Матеріалами справи спростовуються  і доводи ОСОБА_1 про те, що він повідомляв слідчому, що знаходиться на обліку у лікаря-психіатра, оскільки, будучи допитаним як підозрюваний, ОСОБА_1, розписавшись, що протокол з його слів записано правильно, підтвердив своє повідомлення слідчому, що на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває (а.с.47 зворот).

        

При призначенні покарання ОСОБА_1. за кожний із вчинених злочинів і за їх сукупністю на підставі ст. 70 КК України суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу засудженого і призначив йому покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України. Це покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів.

        

           Проте, суд помилково застосував щодо ОСОБА_1 ст.71 КК України та до покарання за цим вироком приєднав невідбуту  ОСОБА_1 частину покарання за вироком Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28.05.2003 року, оскільки згідно постанови  Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 03.09.2003 року ОСОБА_1 був звільнений від відбування покарання за вироком Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 28.05.2003 року на підставі ст.1 п. ”б”, ст. 9  Закону України “Про амністію” від 11.07.2003 року (а.с.396).

            За таких обставин судові рішення  щодо ОСОБА_1 в частині  призначення йому покарання на підставі ст. 71 КК України  підлягають зміні.

 

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а:

 

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від               28 липня 2004 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 19 листопада 2004 року щодо ОСОБА_1змінити: виключити з резолютивної частини вироку рішення суду про призначення йому  покарання на підставі ст.71 КК України  за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 7 років.

Вважати ОСОБА_1 засудженим  за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

У решті вирок щодо нього залишити без зміни.

 

 

С у д д і:

 

Присяжнюк Т.І.                         Кліменко  М.Р.                         Школяров В.Ф.